Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпоры ИЕД.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
440 Кб
Скачать
☆

30. Альтернативні класичній школі напрямки економічної думки хіх ст.

Економічні погляди С.Сісмонді.

Промисловий переворот, що охопив у першій половині XIX століття багато країн Західної Європи, зумовив зародження різноманітної критики основоположних постулатів представників класичної політекономії. Цю критику правомірно співвіднести з такими трьома альтернативними класичній школі напрямами економічної думки, як:

- економічний романтизм (дрібнобуржуазна політекономія);

- утопічний соціалізм;

- німецька історична школа.

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842) — посідає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією».

Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 р. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення».

Які ж нові ідеї проголошує Сісмонді? Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У класиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави».

Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як такі, що регулюються державою. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу.

Сісмонді застосовує також інші методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, ігнорування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ставлячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником історичної школи.

Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільства, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників. Свобода конкуренції посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення власності від праці..

Теорія вартості, капіталу і доходів. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості.

Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як засоби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. Нагромадження капіталу, як і Сміт, він зв’язує з ощадливістю.

Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. Заробітної плати і факторів, що її визначають, він спеціально не досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від нагромадження капіталу і зростання народонаселення.

Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність. Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробництва називає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням є основною суперечністю капіталізму.

Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталізму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи.

Кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою «припинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим встановленню «загального добробуту й достатку» за умов дрібного виробництва.

Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й наявності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії розвиває Мальтус.

!31.Економічна концепція та програма П.Ж.Прудона.

П'єр Жозеф Прудон (1809–1865) – ідеолог дрібнобур­жуазної політичної економії в період капіталізму, що склав­ся. Головною є праця під назвою «Що таке власність?», де власність описується як основна причина порушення рів­ності.

При цьому Прудон не виступає проти власності – його обурюють факти зловживання нею. Широку популяр­ність принесла Прудону «дзвінка» фраза: «Власність – це кра­діжка». Приватній власності він протиставляє володіння, базоване на особистій праці. Великі підприємства і заліз­ниці можуть перейти у спільне володіння робітників, але основу економіки повинні становити індивідуальні володін­ня дрібних товаровиробників. Перед обличчям могутності великого капіталу, що посилюється, і внаслідок розвитку фабрично-заводської промисловості вчений вважав за необ­хідне перехід великих промислових підприємств і залізнич­ного транспорту в руки асоціацій робітників та службовців, але продовжував обстоювати збереження приватної влас­ності на засоби виробництва у всіх галузях промисловості по всій країні. Інша широковідома праця Прудона – «Система економічних суперечностей, або Філософія убогості» (1848 р.). У ній автор прагне досягти в суспільстві рівності шляхом створення акціонерних товариств. Прудон виробив практичну програму соціальної реформи. Сутність реформи – створення банку на засадах акціонерного товариства. Прудон був противником лихварства, оскільки вважав відсоток основною формою привласнення додаткової праці. Розвиваючи свої концепції в роки Другої імперії у Франції, Прудон зробив висновок, що вирішення суспільних суперечностей можливе лише за допомогою врівноваження со­ціальних сил, що діють у суспільстві, здійснення ідеї спра­ведливості і морального вдосконалення особистості люди­ни. Однією з умов втілення у життя своїх ідеалів Прудон вважав відмову жінок від роботи у промисловості, від участі в суспільному житті.

Прудон висловив концепцію еквівалентності послуг, в основу якої заклав принцип: "роби для інших те, що хочеш" щоб робили для тебе". Вона включає теорію "конституйованої вартості", проект реформи системи обміну через заснування "народного банку" і виробничих кредитних спілок.Теорія "конституйованої вартості" стала основою економічної концепції Прудона. Він розглядав вартість як носій споживної і мінової вартості, тобто і корисності, і цінності, які зумовлюють одна одну і водночас суперечать одна одній. Споживна вартість є втіленням достатку, мінова вартість відбиває рідкісність продукту. "Конституйована вартість" - це синтез споживної і мінової вартостей, який реалізується в еквівалентному обміні, коли товарів випускається стільки, скільки потрібно суспільству, що створює умови для повної реалізації всіх товарів і послуг.