38. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині у першій половині хіх ст. Ф.Ліст та „стара” історична школа.

Критичне переосмислення деяких основоположних принципів класичної школи пов'язане з ідеями ще одного напрямку в економічній науці, який сформувався у першій половині XIX ст. Представники цієї течії звернули увагу на надмірну абстрактність і необґрунтований універсалізм класичної школи, що претендувала на розкриття єдиних і загальних для всіх часів і народів "природних" законів, які управляють господарчими процесами. При такому підході зовсім не враховуються особливості історичного розвитку окремих країн, їх національно-культурні традиції, конкретні умови, у яких формуються господарські інститути і способи їх функціонування.

На противагу індивідуалізму класичної школи висувалося поняття нації як єдиного господарського організму, економічні та правові дії якого підпорядковувалися не егоїстичним інтересам особистості, а колективним завданням і цілям, які в різних націй можуть бути різними, а тому вивести єдині принципи і закони, які б в однаковій мірі застосовувалися до всіх, неможливо.

Твердження, що кожна країна розвивається за своїми законами, посіяло надії на можливість рівноправних відносин, усуваючи фатальну приреченість на економічну відсталість.

Сприятливим грунтом для поширення такого роду ідей виявилася Німеччина, що у першій половині XIX ст. була країною політично роздробленою й економічно слаборозвиненою, обплутаною мережею феодальних пережитків.

Прагнення до подолання відсталості і більш динамічного розвитку знайшло відображення в поглядах представника прогресивної національної буржуазії Фрідріха Ліста (1798-1846). Свої ідеї він виклав у книзі "Національна система політичної економії" (1841), де, полемізуючи з класичною школою, відстоює право кожної нації на специфічний характер розвитку. Теоретичним обґрунтуванням цього є його вчення про стадії економічного розвитку. Кожна нація проходить у своєму русі ряд послідовних етапів. Ліст виділяє п'ять таких стадій: мисливську, пастушу, землеробську, землеробсько-мануфактурну, землеробсько-мануфактурно-торгову. Різні країни в даний момент можуть перебувати на різних стадіях розвитку, а тому їхні економіки не можуть підпорядковуватися єдиним універсальним законам. Відповідно до цього повинна будуватися й економічна політика держави, що враховує особливості тієї стадії; на якій перебуває країна, щоб щонайкраще вирішити головне завдання - сприяти розвитку продуктивних сил нації.

Ф.Ліст був прихильником ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації).

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких напрямках його вчення:

> заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до

"істинної політекономії" (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

> доведення похідного характеру приватних інтересів від суспільних;

> розуміння категорії "продуктивні сили", змісту, напрямків і можливостей реформування;

> розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх "приватними інтересами націй").

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності.

!39.Нова історична школа (Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер, В.Зомбарт) та соціальний напрям у політичній економії.

Продовження і розвиток ідеї "історичного методу" зафіксовані уже в другій половині XIX ст. у працях групи німецьких економістів, які отримали назву нової, чи молодої історичної школи.

Формування нової історичної школи було покликане до життя необхідністю теоретичного обгрунтування способів розв'язання соціальних проблем, зосереджуючи увагу на тому, що представники нової історичної школи виступали за еволюційний і реформістський шлях розвитку суспільства, що його мала забезпечити держава через свою політику, і вважали, що реформування має починатися з соціальної сфери і базуватись на принципі примирення економічної свободи та суспільного порядку, - необхідно ознайомитись із конкретним змістом пропозицій, тобто з тим, як ці автори розуміли соціальні реформи.

Серед представників нової історичної школи виділяють Густава Шмоллера (1838-1917), Карла Бюхера (1847-1930), Луї Брентано (1844-1931).

Густав Шмоллер, наприклад, уявляє народне господарство як деякий "психофізичний апарат", у якому концентрується дух нації. Найбільш повним виразником цього духу є держава. Свої ідеї він виклав в працях "Основи загального вчення про народне господарство" (1872), "Народне господарство, наука про народне господарство та її методи" (1897).

Одним із провідних ідеологів ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Так само, як і Шмоллер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам. Він стверджував, що теоретична економія має "другорядне значення", порівняно з "безпосереднім спостереженням" економічних явищ. Фактично Брентано вважав теоретичну політичну економію зайвою, такою, що не має практичного значення.

Луї Брентано пропагував ідею "соціального миру" і суспільної рівноваги. На відміну від своїх колег, Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, а як прихильник реформістського напряму в соціальній політиці, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом'якшення соціального протистояння в суспільстві.

З позицій мінової концепції Карл Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

> замкнуте домашнє господарство (без обміну);

> міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);

> народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, у нього є обмін.

До складу нової історичної школи входили також і ті вчені, котрі намагалися узгодити висновки, зроблені класичною школою із висновками історичного методу, доводячи, що економічні категорії, сформульовані класиками, не суперечать поглядам історичної школи і є частиною вчення про суспільство. Цей напрям отримав назву соціального. Найвідоміші його представники - Р. Штаммлер і Р. Штольцман. Соціальний напрям активно захищав права приватної власності, її існування відповідає не лише інтересам індивіда, а й суспільства.

Найважливіший висновок - ідеї старої та нової історичної школи мають виражений інституціональний характер, тобто визначають переваги суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль суспільних інституцій (права, моралі, ідеології, менталітету тощо), порівняно з економічними.