Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпоры ИЕД.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
440 Кб
Скачать
☆

Методологія "нової політичної економії"

Представники ТСВ поділяють принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, проте критикують кейнсіанство і ставлять під сумнів ефективність державного втручання в економіку. В цілому цей напрям у своєму розвитку тісно пов'язаний з неокласикою та інституціоналізмом.

Предметом ТСВ є вивчення взаємозалежності і взаємодії політичних та економічних явищ. У полі зору ТСВ знаходяться державні фінанси, процес голосування, контроль за економікою, підтримка гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію, орендна плата, приватизація майна підприємств, податкова система, діяльність уряду. Цей перелік можна продовжувати без кінця.

Вчені, що поділяють ідеї теорії суспільного вибору, намагаються пояснити багато актуальних і складних економічних та політичних проблем. Наприклад, чому в країні з хронічним бюджетним дефіцитом неухильно розростається бюрократія, хоча з високих трибун лунають запевнення, що її буде рішучим чином скорочено.

Визнаним теоретиком і методологом суспільного вибору є видатний і впливовий у світі економіст - американський професор Джеймс Б'юкенен. У 1986 р. йому було присуджено Нобелівську премію за розвиток конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень.

68.Теорії індустріального та постіндустріального суспільства.

Теорії індустріального суспільства. Науково-технічна революція справила великий вплив на всю си­стему сучасної політичної економії. Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. Родоначальником концепції «індустріального су­спільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949). Становлення «індустріальної системи» він відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійсню­ють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Центральним інститутом «індуст­ріального суспільства» є велике спеціалізоване підприємство. Дракер визначає два різновиди «індустріального суспільства»: капіталі­стичне й соціалістичне. Капіталістичне «індустріальне суспільство» Дракер називав «вільним», а соціалістичне — «рабським».

У 60-х рр. теорію «індустріального суспільства» розвинули аме­риканський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­спільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній те­орії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання. Cаме Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удоско­наленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу гос­подарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продук­ції порівняно зі зростанням кількості населення. стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством». Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні»3. П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією «за спожи­ванням», для неї характерним є пе­реважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживан­ням.

Рачмон Арон — французький соціолог. Свою концепцію індуст­ріального суспільства він виклав у таких творах: «18 лекцій про ін­дустріальне суспільство» (1962) та «Три нариси про індустріальну епоху» (1966), Індустріальне суспільство він визначає як таке, у котрому най­більш поширеною формою виробництва є велика промисловість. Такому суспільству притаманні повне відокремлення від сім'ї, тех­нологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація ро­бітників. Він також виділяє два типи інду­стріального суспільства: капіталістичне й радянське. Різницю між ними він бачить у формі власності на засоби виробництва і способах регулювання економіки. Жак Елпюль — французький соціолог, розробив концепцію «технологічного суспільства». Основою «технологічного суспільст­ва» у нього є техніка, яка панує над суспільством і людиною.

Теорія постіндустріального суспільства широко визнана і розповсюджена в Західному світі. Теорія постіндустріального суспільства розглядає формування і розвиток суспільства на основі прогресу наукового знання, технології суспільного виробництва. Термін "постіндустріальне суспільство" виник ще на початку XX століття. Вважається, що термін "постіндустріальне суспільство" зі змістом, наближеним до сучасного (хоч і ще далекого від нього), введений у науковий оборот у 1958 р. американським соціологом Д. Рісменом, який певною мірою виявив розуміння внутрішнього змісту теорії постіндустріального суспільства.

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою.

ТОФФЛЕР (Toffler) Олвин - книга “Шок майбутнього”. Її осн. ідея: прискорення соціальних і технологічних змін створює все більше труднощів для адаптації, надають шоковий вплив на індивіда і на про-во в цілому. В даних умовах збереження демократії можливе лише на основі її розширення і визнання плюралізму як осн. принципу у всіх сферах товариств. життя. Ці ідеї були теоретично поглиблено у книзі “Третя хвиля”. Тоффлер констатує крах усіх соціальних ін-тів і прагне виявити тенденції, що саме напрям наукової думки (від аналізу до синтезу) веде від централізації до децентралізації, чи від скупченості на підприємствах до надомному праці в “електронному котеджі”, від уніфікації до різноманіття життя в децентралізованих громадах. Криза, пережита суч. про-вом, Т. пояснює переходом до нової цивілізації “третьої хвилі” (перша - аграрна цивілізація, друга-індустріальна).

!!!69.Етапи становлення та еволюція радянської економічної думки. Методологічні дискусії 20-х – 30-х років ХХ ст.