4. Поняття та види господарської діяльності в Україні

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України господарською є діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарську діяльність відповідно до законодавства України можна поділити на види за різними критеріями.

За предметом господарської діяльності вона поділяється на:

1) діяльність із виготовлення продукції (виробничу діяльність);

2) діяльність із реалізації товарів (торговельну діяльність);

3) діяльність із виконання робіт;

4) діяльність із надання послуг.

За значенням для суб’єкта господарської діяльності її можна поділити на:

1) основну господарську діяльність (якщо вона здійснюється суб’єктами господарювання, які створені саме для заняття господарською діяльністю, наприклад, підприємствами);

2) допоміжну (додаткову) господарську діяльність (якщо вона здійснюється суб’єктами, які створені не для заняття господарською діяльністю, однак, для забезпечення свого основного виду діяльності змушені вступати у господарські відносини, наприклад, навчальні заклади, медичні установи, правоохоронні органи тощо).

Залежно від мети здійснення, господарська діяльність є двох видів:

1) некомерційна господарська діяльність (господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку);

2) комерційна господарська діяльність, або підприємництво (господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку).

5. Некомерційне господарювання

Згідно з ч.2 ст. 52 Господарського кодексу України некомерційна господарська діяльність (некомерційне господарювання) може здійснюватися лише у двох випадках:

− суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (прикладом такої діяльності є господарська діяльність у Збройних Силах України, яка здійснюється без мети одержання прибутку);

− іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (до таких суб’єктів господарювання належать: товарна біржа, кредитна спілка, обслуговуючий та споживчий кооперативи, тощо).

В усіх інших випадках господарська діяльність здійснюється як підприємницька.

Некомерційна господарська діяльність – це глава 5 ГКУ, яка складається з 3 статей – 52, 53, 54. Можете собі їх почитати, але крім того, що взято для цього питання з ст. 53 там нічого надважливого немає.

6. Підприємництво як основна форма господарювання. Поняття, ознаки

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво − це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З цього визначення випливає, що підприємницькою є не будь-яка діяльність щодо виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг, а лише така діяльність, що характеризується певними ознаками.

Ознак підприємницької діяльності є декілька.

Економічна самостійність: суть цієї ознаки полягає в тому, що суб’єкти підприємництва самостійно, тобто на власний розсуд і своєю волею, вільно обирають види підприємницької діяльності, а також час, місце та способи її здійснення.

Ініціативність: ця ознака вказує на активне становище підприємця у здійсненні своєї діяльності, і включає у себе два елементи.

По-перше, ініціативною є лише така підприємницька діяльність, яка проявляється у вчиненні активних дій; нездійснення протягом тривалого періоду часу (як правило, більше одного року) жодних видів господарської діяльності не може вважитися підприємництвом.

По-друге, ініціативність підприємницької діяльності також вказує на її особисте здійснення зареєстрованим суб’єктом підприємництва; заняття підприємницькою діяльністю через представника, третіх або підставних осіб не допускається.

Систематичність: систематичною визнається підприємницька діяльність, яка здійснюється неодноразово, і розрахована на невизначену кількість послідовних повторювань, а також тривалий або невизначений період у часі.

Термін „систематичність підприємницької діяльності” у господарському праві не має чітких кількісних критеріїв. У кожному конкретному випадку, у разі виникнення спору, суд буде встановлювати: була діяльність систематичною чи ні.

Здійснення такої діяльності на власний ризик: у процесі здійснення підприємницької діяльності її мета – одержання прибутку − з різних причин не завжди може бути досягнута. Навпаки, підприємець може не отримати запланований прибуток, а також зазнати збитків або шкоди, за які ніхто не несе відповідальності.

Такі випадки називаються підприємницьким ризиком. Підприємницький ризик – це певна подія, яка призвела або може призвести до негативних наслідків для підприємця і має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Правові наслідки підприємницького ризику полягають у тому, що в разі його настання ніхто, тобто ні держава, ні територіальна громада, ні Автономна Республіка Крим, ні інші суб’єкти господарювання, фізичні та юридичні особи, не будуть відшкодовувати підприємцеві його втрати.

Здійснення такої діяльності з метою одержання та наступного розподілу прибутку: згідно з ч. 1 п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

P.S. За НПА не переживайте: ті шо я вставляю сюди, я перевірила на чинність.

Причому, під доходами розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Витратами є зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Особливість підприємницької мети полягає у тому, що для її наявності не достатньо встановити факт одержання доходу суб’єктом господарювання. Вимагається також, щоб згідно з актами господарського законодавства України цей суб’єкт господарювання мав право проводити його розподіл, тобто, міг вилучити його на свою користь, або передати своїм засновникам (учасникам, членам).

Якщо дохід не може бути розподілений, то він не вважається підприємницьким.

Правомірність: ця ознака, на зразок з ініціативністю, теж складається з двох частин.

По-перше, правомірною вважається підприємницька діяльність, що зареєстрована у встановленому законом порядку.

По-друге, правомірною є така підприємницька діяльність, що здійснюється у відповідності до актів господарського законодавства та установчих документів суб’єкта підприємництва.