79. Правове регулювання інноваційної діяльності.

ч. 1 ст. 325 ГК: інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності складається із Господарського кодексу України (ГЛАВА 34 "Правове регулювання інноваційної діяльності", ст. 325-332), Законів України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про інноваційну діяльність", Про інвестиційну діяльність)

СТ.1 зу "Про інноваційну діяльність від 4 липня 2002 р.": інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

Стаття 5. Суб'єкти інноваційної діяльності : можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

ЗУ Про інвестиційну діяльність від 18.09.1991 № 1560-XII Стаття 3. Інноваційна діяльність є сукупність заходів, спрямованих на створення, впровадження, поширення та реалізацію інновацій відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" з метою отримання комерційного та/або соціального ефекту, які здійснюються шляхом реалізації інвестицій, вкладених в об'єкти інноваційної діяльності.

ст. 326 ГК : 1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:

1) державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

2) комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

3) соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

4) іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

5) спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Залежно від мети здійснення інноваційне інвестування може бути некомерційним або комерційним.

1)Некомерційним слід визнати таке інноваційне інвестування, метою здійснення якого є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку - як безпосередня мета здійснення такої діяльності - відсутнє, проте воно може бути досягнуте згодом як один з її результатів).

2)Комерційним є інноваційне інвестування, спрямоване на використання, і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Ст. 327 ГК України передбачає, що інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: 1) проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; 2) розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; 3) розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; 4) технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Держава регулює інноваційну діяльність шляхом: 1)визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів; 2) створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності.

Державні гарантії інноваційної діяльності: 1)підтримка інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави; 2) охорона та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності.

80. Особливості правового регулювання фінансової діяльності. (регулюється ГК, ЗУ Про банки і банківську діяльність, ЗУ Про Національний банк України 1999, ЗУ Про страхування, ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг)

ст. 333 ГКУ: фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

1) Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями (до останніх належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства,страхові компанії,установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії)

2) Страхування у сфері господарювання — це діяльність, спрямована на покриття довго- та короткострокових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків),за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством

3) Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, аудит, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків).

1) Правовий статус банків: Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

ст.334 ГК: Банки — це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки є юридичними особами, можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані — ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

ЗУ Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000 : банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово "банк" без реєстрації цього суб'єкта як банку в Національному банку України (ст. 334 ГКУ). Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України (ст.15 ЗУ Про банки і банківську діяльність)

ст. 336 ГКУ: Банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Учасниками банку МОЖУТЬ бути юридичні особи і громадяни, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку НЕ МОЖУТЬ бути юридичні особи, в яких банк бере істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ використовувати для формування статутного фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, що одержані у кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. До основних належать такі банківські операції: 1) депозитні (полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів); 2) розрахункові (спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері); 3) кредитні (полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту); 4)факторингові (Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи; 5)лізингові (право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг) .