139. Нотаріальний захист прав підприємців.

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону «Про нота­ріат» тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридич­ним особам — суб'єктам підприємницької діяльності у здій­сненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити. Крім того, нотаріус перевіряє відповідність доку­ментів, що подаються для вчиненим і к і чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнарод­ним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють осо­бу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовується обсяг цивільної дієз­датності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряються його повно­важення. При перевірці обсягу цивільної правоздатності юри­дичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані оз­найомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєс­трацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та органі­зацій України), положенням про філію та представництво юри­дичної особи, наказом юридичної особи про призначення керів­ника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи. У випадках, передбачених законодавством, нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) не здійснення юридичною особою окремого виду діяльності

Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчування угод вимогам закону і дійсним намірам сторін. Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підля­гає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках — державну реєстрацію прав на це майно.

Договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У разі наявності заборо­ни договори про відчуження майна, обтяженого боргом, посвід­чуються за умови згоди кредитора на заміну боржника (переве­дення боргу).

Договори про відчуження або заставу нерухомого та рухомо­го майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застав рухомого майна. Договори про від­чуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умо­ви письмової згоди відповідного податкового органу.

Отже, нотаріальне посвідчення набуття та передачі прав власності як вид захисту прав підприємців, з одного боку, ви­конує функцію запобігання порушенням прав власника, оскіль­ки учасники відносин, що випливають з права власності, нота­ріально посвідчують факт передачі прав іншому власнику, що певною мірою стримує їх можливі посягання на права нового власника. З іншого боку, нотаріальне посвідчення факту набут­тя права власності є юридичною фіксацією набуття такого пра­ва, яке лежить в основі вирішення судами (господарськими су­дами) спорів про порушення прав власності, тобто у цьому ви­падку нотаріальне посвідчення використовується при застосу­ванні іншого виду захисту — судового захисту прав власника. У цьому аспекті нотаріальний захист є невід'ємною складовою за­гальної системи захисту прав власності

1 Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 92.

2 У цьому контексті спірним є положення житлового законодавства України, згідно яким, предметом біржових торгів може бути житлова квартира (будинок)