39. Створення перших навчальних закладів і наукових установ в СРСР. В ході шкільної реформи 60 - 70-х рр.. були прийняті нові положення і статути про народних училищах, гімназіях та університетах. Ці реформи в дуже малому ступені торкнулися постановки фізичного виховання в навчальних закладах.  У 1862 р. кадетські корпуси були реорганізовані у військові гімназії, в них був розширена програма досліджуваних предметів, запрошені кращі педагоги, а також гімназії відрізнялися хорошою постановкою фізичного виховання.  З 1872 р. гімнастика стала обов'язковим предметом в реальних училищах.  Загалом, у навчальних закладах не було фахівців і матеріальної бази для проведення занять фізичними вправами. Державні органи не виявляли зацікавленості в поліпшенні постановки фізичного виховання.  Лише громадські діячі і окремі педагоги прагнули до того, щоб поліпшити стан справ з фізичним вихованням дітей. Вони у позанавчальний час організовували дитячі ігри, створювали спортмайданчики та гуртки для занять фізичними вправами. Але і їх турбота багато в чому зводилася нанівець тими найтяжчими умовами, в яких жила основна маса дітей в Росії.  На початку XX в. спостерігається підйом фізичного виховання і спорту в навчальних закладах.  У середніх навчальних закладах - приватних гімназіях, реальних і комерційних училищах, кадетських корпусах - навчалися діти дворян, буржуазії, чиновників. Заняття з фізичного виховання в цих закладах проводилися на більш високому рівні спеціально навченими педагогами. На них відводилося 2 - 3 години на тиждень. У навчальних закладах Росії не було єдиної методики викладання гімнастики. Все залежало від підготовки вчителів. У більшості середніх навчальних закладів заняття будувалися за методом сокільської гімнастики, в деяких переважала шведська або німецька гімнастика. До цього періоду відноситься і створення скаутських загонів, основним завданням яких було поповнення лав офіцерів, відданих цареві. Педагогами були скаут-майстри з Англії. Дітей вчили займатися розвідкою, допомагати поліції і т.д. Засобами фізичного виховання були елементи сокільської гімнастики, різні види спорту та воєнізовані ігри. З початку XX в. гімнастика, спорт та ігри набувають поширення серед студентів. Щоб відвернути студентів від політичної боротьби, дозволено було організовувати спортивні секції. До початку Першої світової війни в Росії було 105 вузів, у 40 з них - спортивні гуртки з фехтування, лижам, ковзанів, гімнастики, футболу, боротьби, легкої атлетики. Самодіяльне розвиток не могло компенсувати відсутність фізичного виховання як обов'язкового предмета в навчальних планах вузів.

40. Роль комплексу гто у розвитку спортивного руху.

Програмної та нормативною основою системи фізичного виховання став розроблений в 1931 Всесоюзний фізкультурний комплекс «Готовий до праці і оборони СРСР» (ГТО), який допоміг усунути різнобій в засобах і методах фізкультурної роботи. У 1937 в розвиток комплексу ГТО введена Єдина всесоюзна спортивна класифікація - нормативний документ, що визначає послідовність зростання майстерності у всіх культивованих видах спорту, рівень підготовленості спортсменів і розвитку їх досягнень від масових спортивних розрядів до вищих класифікаційних категорій. Норми та вимоги класифікації, як і комплекс ГТО, безперервно удосконалюються і ускладнюються. Норми ГТО, що враховують вікові та статеві особливості людини, були придатні для шкільної та позашкільної фізичного виховання молоді. Система ГТО вимагала щодо малої кількості фахівців і відігравала велику роль у залученні громадських організацій у спортивне життя. Стрижень норм ГТО становила гімнастика, легка атлетика, ігри, боротьба та національні види спорту.  З 1931 р. була введена здача норм ГТО I ступеня, в яку входили нормативи з бігу, стрибків і метань, підтягування (для чоловіків), лазіння по канату (для жінок), плавання, їзда на велосипеді, лижні переходи, веслування, пересування в протигазі. А також в цей комплекс входило знайомство з наданням першої медичної допомоги, з основами самоконтролю.  З січня 1933 р. введена здача норм ГТО II ступені, в яку входило 22 норми і 3 вимоги, а також військово-прикладні види: стрибки на лижах, стрибки у воду, фехтування на багнетах, подолання смуги перешкод та ін  У 1934 р. введено комплекс БГТО (будь готовий до праці і оборони), який носив прикладний, оздоровчий характер. Встановлення цього комплексу завершило оформлення всієї системи комплексу ГТО, в якому знайшли відображення основні принципи радянської системи фізичного виховання - прікладность, всебічність та оздоровча спрямованість. Завдяки комплексу ГТО радянські люди долучалися до систематичних занять фізичною культурою. Зі здачі норм ГТО почали свій шлях багато відомих спортсмен.

41. Створення Єдиної всесоюзної спортивної класифікації та її роль у розвитку спортивного руху. Єдина всесоюзна спортивна класифікація , прийнята вперше в 1936 р. , спільно з комплексом ГТО, є основою нормативної оцінки результатів фізичного виховання. При створення та затвердження нормативів класифікації враховувалося, що введення класифікаційних норм сприятиме масовому розвитку спорту і фізичної культури серед населення, поліпшення якості навчально - тренувальної та виховної роботи , зростанню спортивної майстерності , підготовки спортсменів світового класу. Потрібно сказати , що введення класифікації повністю виправдало себе . Порівняння рівня результатів , числа підготовлених майстрів спорту і спортсменів- розрядників підтверджує необхідність існування класифікації . Нормативні вимоги класифікації до підготовки кваліфікованих спортсменів періодично підвищуються. Встановлено , що нормативи класифікації розробляються один раз на чотири роки і після широкого їх обговорення спортивною громадськістю затверджуються Комітетом з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів СРСР. В даний час діє класифікація, затверджена на період 1969-1972 рр. Відповідно до класифікації , встановлені нормативи , при виконанні яких присвоюються такі спортивні звання та розряди : «Майстер спорту СРСР міжнародного класу» , «Майстер спорту СРСР» , « Кандидат у майстри спорту» , «Спортсмен 1 розряду » , «Спортсмен II розряду» , « спортсмен III розряду » , « Спортсмен I юнацького розряду » , « Спортсмен II юнацького розряду » , « Спортсмен III юнацького розряду ». Звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу» і «Майстер спорту СРСР» є почесними і присвоюються довічно спортсменам - громадянам СРСР , які виконали нормативи , встановлені для цих звань.

42. Особливості проведення Всесоюзних спартакіад. У Конституції 1936 р. було закріплено право трудящих на створення різноманітних громадських організацій, у тому числі і спортивних товариств. У 1937 - 1940 рр.. фізкультурний рух розвивалося в усіх союзних республіках. У країні проводилося велика кількість змагань і спортивних свят. Оглядом досягнень фізкультурної роботи в країні стали Всесоюзні дні фізкультурника, що проводилися в 1939 і 1940 роках. I Спартакіада ​​проводилася в чотири етапи:  1-й - спартакіади проводяться в колективах фізичної культури (на місцевому рівні);  2-й - змагання в районах, місті, області;  3-й - змагання в республіках, Москві та Ленінграді;  4-й - фінальні змагання, які відбулися 6 - 16 серпня 1956 р. у Москві.  Всього на чотирьох етапах I Спартакіади взяло участь 23 млн. фізкультурників і спортсменів. До фіналу Спартакіади був відкритий Центральний стадіон у Лужниках.  Програма фіналу складалася з 22 видів спорту. На Спартакіаді було встановлено 33 нових всесоюзних рекорди, 9 з яких перевищували світові. Значення I Спартакіади народів СРСР у тому, що вона з'явилася перевіркою стану фізкультурної та спортивної роботи, сприяла залученню широких мас населення в регулярні заняття фізичною культурою і спортом; стимулювала розвиток видів спорту і зростання спортивних досягнень; виявляла здатних спортсменів, якими поповнювалися збірні команди.  Всесоюзні спартакіади-найбільші комплексні змагання, до програми яких включаються різні види спорту. Спартакіади, початок яким було покладено в 20-х рр. радянськими фізкультурними організаціями, зіграли величезну роль у масовому розвитку провідних видів спорту та популяризація їх серед широких кіл населення. спортсменів.  Найбільшою подією в житті фізкультурних організацій радянської країни стала Всесоюзна спартакіада, проведена в серпні 1928 в Москві. Вона підвела підсумки діяльності фізкультурних організацій за перші роки їх існування і з'явилася яскравою демонстрацією швидкого зростання фізкультурного руху. У спартакіаді, програма крій містила змагання з 21 виду спорту (баскетболу, боксу, боротьби класичної, велосипедного, водного поло, волейболу, веслування академічного та народної, гімнастики, містечками, легкої атлетики, мотоциклетного, плавання, стрибків у воду, ручному м'ячу, стрільбі кульової та по тарілочках, тенісу, важкої атлетики, фехтування, футболу, взяло участь 7125 спортсменів.

43. Передумови відродження. Розвиток спорту у другій половині 19 ст. в світі і у Франції. Фізичне виховання молоді в період Відродження також стало предметом обговорення і турботи провідних гуманістів - лікарів, педагогів, священників. Якщо в середньовічних школах ігри дітей викликали роздратування вихователів, заборонялися і вважалися «справами диявола», відволікаючими від вчення, то тепер прогресивні люди по-іншому ставилися до процесу фізичного виховання. Предмет фізичного виховання запроваджено в програми навчальних закладів в усіх країнах світу. Фізкультура і спорт, які впродовж тривалого часу розвивалися стихійно, в післявоєнні роки стали важливою складовою частиною внутрішньої політики урядів багатьох країн світу. В індустріальних країнах фізичне виховання частково фінансує держава, а також окремі корпорації, підприємства, спортивні клуби. Економічне піднесення країн Європи Північної Америки, Японії, скорочення робочого тижня збільшення тривалості відпусток створюють сприятливі умови для розвитку фізкультури і масового спортивного оздоровлення. У цих країнах велику увагу приділяють будівництву стадіонів, туристичних баз, штучних ковзанок, басейнів. Окремі види спорту (плавання, гімнастика) включено до шкільних програм як обов’язкові. Поширенню оздоровчого спортивного руху сприяли вдосконалення спортивного спорядження на основі новітніх технологій, створення спеціалізованих науково-дослідних і педагогічних центрів, які займаються проблемами фізичного виховання і спорту. Фізкультура і спорт стали не лише модою, але й обов’язковою складовою частиною побуту людей більшості індустріальних країн. Характерними проявами захоплення молоді модними видами спорту ще в 50-х роках стали перегони на мотоциклах, а на початку 60-х років - вправи з обручем (хула-хуп). У 70-х роках серед підлітків набуло популярності катання на дошках з роликами (скейт), а згодом - аеробіка. Найбільш доступною і популярною формою оздоровчої роботи для всіх категорій населення залишаються різноманітні види бігу, якими особливо захоплюються літні люди. Оздоровча фізкультурна і спортивна робота стали важливою складовою частиною виробничого процесу на підприємствах Спортивно-ігрова спрямованість фізичного виховання є характерною рисою в навчальних закладах і на підприємствах розвинутих країн. Останніми роками, однак, ця тенденція зазнає критики, оскільки надмірне захоплення спортивними іграми призводить до перетворення значної частини людей у пасивних спостерігачів. Тому вживаються заходи з метою ширшого залучення учнів, студентів, дорослого населення до різних видів рухової активності.

44. Пропозиція П. де Кубертена про реформу освітньої системи. Вплив на його погляди англійської філософії Томаса Арнольда і концепції англійського спорту. П. Кубертен присвятив себе освітньої реформі у Франції й вивченню різних систем фізичного виховання. У 1886-1887 рр. П.Кубертен опублікував кілька статей з цієї проблематики. На відміну від багатьох сучасників не копіює зарубіжний досвід, а створює з його основі щось нове, закликаючи, наприклад, відмовитися від воєнізованого виховання молоді основі німецької гимнастики. За словами самого Кубертена, його кампанія за відродження Олімпійських ігор почалася 30 серпня 1887 року після публікації статті, де він звернув увагу французів вимушені більш різнобічної фізичної підготовки дітей у школах і оголосив з приводу створення Ліги фізичного виховання. Навесні 1893 р. він був офіційним представником Франції на Всесвітньої виставці у Чикаго, під час якої відбувся Міжнародний конгрес по фізичного виховання. Він узяв у ньому участь, і навіть відвідали багато американських університетів. Кубертен вивчав досвід коледжу в місті Регбі. Кубертену було відомо, що в цьому коледжі, яким протягом 14 років (1828 - 1842 рр.) керував пастор Томас Арнольд, і був накопичений безцінний досвід використання спорту, як найважливішого методу виховання, освіти молоді, який з часом став прикладом не тільки для коледжів Англії, а й для навчальних закладів у багатьох країнах світу. У дні відвідування коледжу Кубертен прочитав і книги Метьюза Арнольда сина Томаса Арнольда, в якому детально висвітлено досвід його батька. Про Томаса Арнольді Кубертен написав у статті, опублікованій в день відкриття Міжнародного конгресу в Парижі - 16 червня 1894 - у журналі «Ревю де Парі»: «... Великий громадянин Томас Арнольд, перший з англійських вихователів визначив роль атлетизма в педагогіці. Визнання і успіх не змусили себе довго чекати. Англія вся покрилася ігровими полями. Множилося число атлетичних товариств. Їх кількість неможливо собі уявити. Поїздка в Англію не тільки розширила, поглибила пізнання П'єра де Кубертена в сфере спорту, а й позначилася на виборі ним життєвого шляху. Молодий Кубертен бачив шлях звеличування Франції у всебічній освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. Тому він і звернув свою увагу на Великобританію, яка продовжувала стояти у голові величезної імперії. І він задавався метою вивчити рухові сили англійського суспільства, і перед усим педагогічну спадщину Т. Арнольда, який сприяв вирішальному впливу на формування його філософських концепцій. Томаса Арнольда (1795 - 1842) справедливо визначають основоположником сучасної системи фізичного виховання. Молодий Кубертен бачив шлях звеличування Франції у всеохоплюючій освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. Тому, як відзначає Б. Генрі, Кубертен і звернув свою увагу на Великобританію, що продовжувала стояти на чолі величезної імперії. І він задався метою вивчити рушійні сили англійського суспільства, і насамперед педагогічну спадщину Т. Арнольда, що зробив вирішальний вплив на формування його філософських концепцій. Основним резервом удосконалення системи виховання молоді у Франції Кубертен вважав обов'язковий перегляд відношення до фізичного виховання як найважливішого фактору зміцнення здоров'я нації. Він відмовився від німецької системи фізичного виховання як зайвої грубої і воєнізованої, а рекомендував перейти на удосконалений варіант англійської системи, орієнтованої на ігри і рекреаційні види діяльності. Завдяки глибокому вивченню впливу рухової активності і спорту на здоров'я, культуру, освіту і виховання людей у різних країнах Кубертен сформував своє власне відношення до спорту не тільки як до засобу виховання й освіти, але і як фактору розвитку міжнародного співробітництва, зміцнення світу і взаєморозуміння між народами. Формуванню такого відношення до спорту Кубертену допомогло не тільки вивчення стану фізичного виховання і спорту кінця XIX в., але й історичні дослідження розвитку систем фізичного виховання і спорту в різних країнах.

45. Міжнародні контакти П. де Кубертена в 1893 – 1894рр. Завдяки глибокому вивченню впливу рухової активності й спорту на здоров'я, культуру й виховання людей у різних країнах П. де Кубертен сформулював своє становлення до спорту не тільки як до засобу виховання й освіти, а й як до фактору розвитку міжнародного співробітництва, зміцнення миру й взаєморозуміння між народами. Найбільш близьким і співзвучними поданням П. де Кубертена про місце спорту в суспільстві були погляди стародавніх греків, реалізовані в їх системі виховання, різних спортивних змагань, найбільш яскравими з яких були Ігри давньогрецьких Олімпіад. П’єр де Кубертен запропонував французькому уряду свою олімпійську ідею. За словами самого П. де Кубертена його кампанія за відродження Олімпійських ігор почалася 30 серпня 1887 р. після опублікування статті, у якій він звернув увагу французів на необхідність більше різнобічної фізичної підготовки дітей у школах й оголосив про створення Ліги фізичного виховання. П. де Кубертен – це людина, що володіє неабиякими організаторськими здатностями. Він урахував невдалий досвід греків у проведенні змагань 1859–1889 рр. і вирішив залучити до організації відродження Ігор видних спортивних діячів ряду країн, щоб із самого початку додати олімпійському руху міжнародний характер. Із цією метою в 1889 – 1890 рр. він веде велику переписку із фахівцями різних країн, організовує ряд міжнародних змагань з різних видів спорту, робить ділові поїздки в США й Великобританію. П. де Кубертен уперше відвідав США в 1889 р. як учасник науково-практичної конференції з фізичного тренування, після чого  в 1890 році організував у Парижі Міжнародний науковий конгрес аналогічного змісту. Відвідування США й Великобританії дало П. де Кубертену змогу знайти активних прихильників відродження Олімпійських ігор: доктора Вільяма Пені Брукса; Вільяма У період з 1891 по 1894 рр. на основі сформованого англо-французького союзу П. де Кубертен розширив спортивний обмін і поширення ідеї відродження Олімпійських ігор. Він провів безліч зустрічей, пропагуючи свої ідеї й збільшуючи кількість їх прихильників. За допомогою англійського й американського союзів П. де Кубертен створив Комітет з підготовки до скликання установчого конгресу. У 1890-і рр П. де Кубертен прагнув не обмежити Ігри лише красою й силою людського зусилля, а прагнув до того, щоб вони, як й у Древній Греції, були обрамлені красою мистецтва. З того часу змагання з мистецтва супроводжують Ігри всіх Олімпіад. Безумовно, П’єр де Кубертен був першим педагогом, що конкретно висловлювався про виховну роль олімпізма. Можна без перебільшень сказати, що “педагогічний інстинкт” П. де Кубертена був значно сильніше, ніж його прихильність до спорту. Як педагог, П. де Кубертен уважав головним засобом досягнення миру виховання високих моральних якостей особистості.

46. Олімпійський конгрес 1894р його програма і значення для відродження ігор і розвитку олімпійського руху. В основному завдяки міжнародному руху миру Кубертен встановив зв'язки з тими державами, де спортивне життя отримала вже досить широкого розвитку. На установчому конгресі, скликаному 16 червня 1894 в Сорбонського університету, крім французів і греків, були представлені також англійці, американці, шведи, іспанці, італійці, бельгійці, угорці і росіяни. Делегати одноголосно присягнули на вірність принципу аматорства, а потім 23 червня 1894г. створили Міжнародний олімпійський комітет (МОК).  Отже, Кубертен став ініціатором скликання Міжнародного олімпійського конгресу, який поклав початок новому сучасному олімпійському літочисленням.  Було вирішено, починаючи з 1896 року «в інтересах підтримки і розвитку фізичного виховання і сприяння дружнього спілкування народів у цій області раз на чотири роки проводити за зразком еллінських олімпіад великі ігри, на які будуть запрошуватися всі цивілізовані народи».  Процесу відродження Олімпійських ігор і створення МОК сприяв цілий ряд факторів, серед яких варто назвати бурхливий розвиток зв'язку і транспорту, що полегшили обмін матеріальними і духовними цінностями між народами, проведення всесвітніх промислових і торгових ярмарків, конференцій, виникнення міжнародних організацій, включаючи і спортивні. П’єр де Кубертен розумів, що на початку 1890-х років у світі з'явилися об'єктивні передумови, що сприяють відродженню Олімпійських ігор. «XIX століття було свідком того, що всюди пробуджується інтерес до фізичних вправ: на початку сторіччя — у Німеччині, Швеції, у 50-х — в Англії, наприкінці XIX в. — у США і Франції. У той же час великі відкриття — залізниця і телеграф скоротили відстані, і люди почали жити по новому; раси проникнули одна в одну, краще пізнали одна одну, і кожній з них захотілося порівняти себе з іншими», — писав Кубертен у своїй праці «Олімпійські ігри 776 р. до н.е. — 1896 р.» У 1894 р. на скликаному з ініціативи Кубертена I Міжнародному спортивному конгресі в Парижі представники 12 країн прийняли його пропозицію про регулярне проведення, починаючи з 1896 р., Олімпійських ігор, про створення МОК і про утвердження розробленої ним Олімпійської хартії — зводу основних правил і положень олімпійського руху. На цьому конгресі Кубертен був обраний генеральним секретарем МОК.

47. Олімпійський прапор, символ, девіз і емблема. Їх характеристика. Олімпійський вогонь, олімпійська клятва і нагороди. Олімпійський девіз: «CITIUS, ALTIUS, FORTIUS», «Швидше, вище, сильніше» висловлює послання, яке МОК адресує всім, хто належить до олімпійського руху, закликаючи їх до досконалості, у відповідності з духом олімпізму. Девіз цей належить французькому священику Анрі Дідону, директору одного з духовних коледжів. Затверджено цей девіз у 1913 р. Олімпійський прапор - біле атласне основу без кантів, в центрі якого, розташований олімпійський символ, тобто п'ять різнокольорових переплетених кілець різних континентів. Ідея заснувати олімпійський прапор належить П'єру де Кубертену. Міжнародний олімпійський комітет затвердив олімпійський прапор в 1913 р. Олімпійскій вогонь. Всі Олімпійські ігри відкриваються запалюванням Олімпійського вогню. Цей вогонь запалюється на батьківщині Олімпійських ігор, в Древній Олімпії. Сконструювали спеціальне дзеркало, де фокусуються сонячні промені, які й запалюють Олімпійський факел - спеціально сконструйований пристрій для доставки з Олімпії священного олімпійського вогню, воно являє собою невелику чашу з порівняно невисокою рукояткою.  Олімпійська клятва - один з найважливіших атрибутів Олімпійських ігор сучасності. У 1913 р. президент Міжнародного олімпійського комітету П'єр де Кубертен склав текст Олімпійської клятви і виніс його на суд членів МОК. Кубертен слідував традиції, що затвердилася на Олімпійських іграх у Стародавній Греції, коли клятва честі була складовою частиною церемоніалу відкриття Ігор і приймалася на стадіоні в Олімпії, біля вівтаря Зевса.  Олімпійська клятва - один з найважливіших атрибутів Олімпійських ігор сучасності. Вона вимовляється спортсменом тієї країни, яка приймає у себе олімпійців всього світу.  Олімпійська емблема Олімпійських ігор складається з олімпійського символу і символу того міста (місця, де проводяться олімпійські змагання) або держави, на території якого знаходиться олімпійська столиця чергових Ігор. Автором офіційної емблеми Ігор XXII Олімпіади 1980 р. в Москві був художник В. Арсентьєв. Олімпійські Нагороди. В особистих змаганнях перший приз складається з позолоченої медалі і диплома, другий приз - з срібної медалі і диплома, а третій приз - з бронзової медалі і диплома. На медалях повинні вказуватися вид спорту і вид змагань, за перемогу на яких вони присуджуються. На Іграх 1896 переможець отримував срібну медаль, другий призер - бронзову.

48. Створення міжнародного олімпійського комітету ( МОК). 23 червня 1894р був створений Міжнародний олімпійський комітет (МОК). Отже, Кубертен став ініціатором скликання Міжнародного олімпійського конгресу, який поклав початок новому сучасному олімпійському літочисленням. МОК є міжнародною неурядовою організацією. Термін його діяльності необмежений. Роль Міжнародного олімпійського комітету полягає в керівництві олімпійським рухом і розвитку олімпізму у суворій відповідності з Олімпійською хартією.  Прийняті МОК рішення є остаточними і обговоренню не підлягають.  МОК розробив довготривалу програму, яка проголошує:  1. Всесвітньо заохочувати розвиток спортивних змагань, взагалі спорту.  2. Співпрацювати з компетентними громадськими, приватними та державними організаціями, щоб поставити спорт на службу людству.  3. Забезпечувати регулярне святкування Олімпійських ігор.  4. Боротися з будь-якими формами дискримінації в олімпійському русі.  5. Все робити для того, щоб дотримувалася спортивна етика, перемагав дух чесної боротьби, щоб насильство назавжди було вигнано зі спортивних майданчиків.  6. Вживати всіх заходів, щоб не допустити загрозу здоров'ю спортсменів.  7. Протистояти будь-яким політичним і комерційним зловживань у спорті.  8.Следіть за тим, щоб Олімпійські ігри проводилися в умовах дотримання охорони навколишнього середовища.  9. Боротися з допінгом у спорті.  10. Підтримувати Міжнародну олімпійську академію (МОА).  11. Підтримувати всі інші установи, які присвячують себе олімпійської освіти.  На відміну від більшості міжнародних, спортивних об'єднань, в яких представлені національні організації, членство в Міжнародному олімпійському комітеті є індивідуальним. МОК сам обирає своїх членів з числа осіб, що володіють відповідною кваліфікацією. Крім того, член МОК не може отримувати гроші від свого уряду або будь-якої іншої організації, яка заважала б свободу його дій і незалежності при голосуванні в МОК.  Вищим органом МОК є сесія, тобто загальні збори його членів, що проводиться не менше одного разу на рік. Сесія МОК затверджує, змінює і тлумачить Олімпійську хартію, а також за пропозицією Виконкому МОК обирає членів МОК. На сесії обирають міста, в яких проводяться Олімпійські ігри, визначаються олімпійські види спорту.  Президент може повторно обиратися на наступні чотирирічні періоди.  Офіційними мовами МОКу є французька та англійська. На додаток до ним на сесіях МОК є ще кілька "робочих" мов і серед них - російська. 

49. Ігри 1 Олімпіади(1896, Афіни). Роль 1 Олімпійських ігор (13 країн, 9 видів спорту). На перші Олімпійські ігри нашого часу прибули представники Австралії, Австрії, Болгарії, Великобританії, Угорщини, Німеччини, Греції, Данії, США, Франції, Чилі, Швейцарії, Швеції. У змаганнях брали участь тільки чоловіки. Ігри 1896 року відбулися на афінському стадіоні, на якому в давнину проходили змагання атлетів. На урочистому відкритті Олімпійських ігор були присутні близько 80 тис. глядачів. Першим переможцем Ігор I Олімпіади нашого часу став американський спортсмен Джон Конноллі, який виграв змагання у потрійному стрибку. Першу перемогу в марафонському бігу завоював грецький листоноша Спірос Луїс, що став після цього національним героєм Греції.  Нагородження чемпіонів проходило в день закриття Ігор. Повторюючи античний церемоніал нагородження, на голову чемпіона покладали лавровий вінок, йому вручалася оливкова гілка, зрізана у священному гаї Олімпії, а також медаль і диплом. З 1896 встановилася традиція виконання національних гімнів, і підняття державних прапорів на честь олімпійських переможців.  Краще за інших на Олімпійських іграх в Афінах виступили спортсмени Греції, що зайняли найбільше число призових місць.  Успішне проведення перших Олімпійських ігор сучасності поклало початок широким міжнародним спортивним зв'язків, різко підвищило інтерес до спорту і сприяло його успішному розвитку в багатьох країнах. 

50. Періодизація Ігор Олімпіади За столітню історію олімпійський спорт пройшов складний шлях розвитку і не відразу знайшов популярність і властиві йому нині риси і масштаби. Тому аналіз олімпійського руху сучасності вимагає його чіткої періодизації. Історики і соціологи по різному підходять до періодизації розвитку олімпійського спорту. На нашу думку, при визначенні періодів розвитку такого складного явища як сучасний олімпійський спорт, не можна орієнтуватися на який-небудь один критерій, яким би значимим він не здавався. Необхідно враховувати сукупність факторів політичного, економічного і чисто спортивного характеру, що роблять принциповий вплив на розвиток олімпійського руху на конкретному історичному етапі. При такому підході вимальовується нижчеподана періодизація Ігор Олімпіад сучасності: перший період— Ігри I—V Олімпіад (1896—1912 рр.); другий період— Ігри VII—XIV Олімпіад (1920—1948 рр.); третій період— Ігри XV—XXIV Олімпіад (1952—1988 рр.); четвертий період — Ігри XXV і наступних Олімпіад (з 1992 р.).

51. Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіади ( 1896-1912). Перший період характеризується порівняно невеликою популярністю міжнародного олімпійського руху й Олімпійських ігор. Ідея їхнього проведення кожні чотири роки з труднощами пробивала собі дорогу. Не випадково МОК приурочував Олімпійські ігри до Всесвітніх промислових виставок 1900 р. у Парижі і 1904 р. у Сент-Луїсі. Невдале проведення Ігор 1900 р. у Парижі і 1904 р. у Сент-Луїсі, що викликало різку критику міжнародної спортивної громадськості, відродило ідею проведення Ігор у Греції, що стала було вгасати. НОК Греції, підтримуваний Кубертеном, виступив з ініціативою проведення проміжних Ігор у 1906 р. для того, щоб дати новий стимул розвитку олімпійського руху. Ця ідея була підтримана в багатьох країнах. Кубертен також добре усвідомлював, що відродженим Іграм необхідний додатковий стимул на їхній історичній батьківщині і став діяльно підтримувати організаторів. Особливо варто зупинитися на Іграх V Олімпіади 1912 р. у Стокгольмі. Незважаючи на напружену обстановку в Європі, у них взяли участь 2541 спортсмен, у т.ч. 57 жінок, з 28 країн. Це була Олімпіада високих спортивних результатів. У 20 видах легкої атлетики були встановлені олімпійські рекорди. Цей період розвитку олімпійського руху сучасності в цілому відіграв величезну роль у розвитку міжнародного спорту і спорту в різних країнах світу, підвищенню авторитету спорту як однієї з важливих сфер суспільної діяльності, розвитку масового спорту і фізичного виховання населення. У ці ж роки для олімпійських видів спорту були розроблені міжнародні правила змагань, уведена реєстрація світових рекордів й інших спортивних досягнень, уніфіковані вимоги до спортивних споруд. Проведення Ігор Олімпіад, найбільших міжнародних і національних змагань стимулювали розвиток матеріальної бази спорту в різних країнах світу — будівництво стадіонів, гімнастичних залів, плавальних басейнів, стрілецьких тирів та інших споруд. Олімпійський спорт сучасності уже в роки першого періоду свого становлення перетворюється в арену співробітництва спортсменів, спеціалістів і аматорів спорту різних країн.

52. Загальна характеристика другого періоду(1920-1948) Цей період охоплює роки між першою і другий світовими війнами і перші три післявоєнних роки. Політичні, економічні і моральні потрясіння, що переживав світ у цей період ХХ сторіччя прямим чином відбилися на олімпійському спорті. У цей період не проводилися Ігри XII і XIII Олімпіад, драматичні події склалися навколо Ігор берлінської Олімпіади 1936 р. Саме у цей період в 1925 р. Кубертен подав у відставку. Політика МОК у цей період заслуговує серйозної критики. Апогеєм моральної кризи МОК стали Ігри XI Олімпіади 1936 р. у Берліні. Слід зазначити, що рішення про їхнє проведення в столиці Німеччини було прийнято на 29-й сесії МОК у 1931 р. Після захоплення влади Гітлером світова громадськість почала заперечувати правомірність організації Ігор у Берліні. Почалася боротьба між організаторами Ігор і МОК за гарантії дотримання Олімпійської хартії. При всіх складностях політичної ситуації тих років у світі і її негативному впливі на спорт, варто сказати, що цей період був інтенсивним з погляду удосконалення самого міжнародного олімпійського руху: його структури, організаційно-правових основ, відносин з державами, між МОК, НОК і федераціями й ін. Завдяки діяльності МОК була впорядкована програма Ігор Олімпіад, порядок показових виступів, система нагороджень переможців. Уперше на Іграх 1920 р. пролунала олімпійська клятва, проголошена бельгійським фехтувальником В. Буаном, який згодом став президентом НОК Бельгії: Під керівництвом МОК була розроблена система підготовки чергових Олімпійських ігор, почала впроваджуватися практика проведення тренувальних зборів і спільного поселення спортсменів в олімпійському селищі. У цей період були спроби розчленувати Олімпійські ігри на самостійні напрямки за регіональними, статевими ознаками чи за професійною приналежністю. Кінець другого етапу розвитку олімпійського руху сучасності підвела сесія МОК, проведена в Хельсінкі в 1952 р. напередодні Ігор XV Олімпіади. Ю. Зиґфрід Едстрем через похилий вік подав у відставку. Президентом Міжнародного олімпійського комітету був обраний Ейвері Брендедж. Важливим підсумком другого періоду стало удосконалення міжнародної олімпійської системи. Була суттєво реорганізована діяльність МОК, забезпечено реальне співробітництво МОК, НОК і Міжнародних спортивних федерацій, удосконалена система підготовки і проведення Олімпійських ігор, впорядкована програма змагань. Утворені міжнародні спортивні об’єднання з ряду олімпійських видів спорту – Міжнародний союз стрілецького спорту (УІТ) – 1921 р., Міжнародна федерація хоккею та інші. Другий період розвитку олімпійського спорту при всіх його складностях і протиріччях переконливо продемонстрував зростаючий авторитет міжнародного олімпійського руху, зацікавленість у його розвитку і використанні його результатів у різних країнах світу.

53. Загальна характеристика третього періоду Ігор Олімпіади(1952-1988) Цей період охоплює 40-літній часовий проміжок, для якого характерні як постійно діючі загальні тенденції, так і досить різкі переходи від одного стану олімпійського руху до іншого. Складність і суперечливість цього етапу розвитку олімпійського спорту торкнулися всіх його сторін — від чисто політичних аспектів до спортивних, пов'язаних з олімпійською програмою і підсумками змагань на олімпійській арені. В ці роки, ще в більшій мірі чим раніше, МОК став ареною великої політики. Основні проблеми і протиріччя, характерні для політичного життя світового співтовариства, самим безпосереднім образом відбивалися на діяльності МОК, МСФ, НОК. Після виходу на олімпійську арену Радянського Союзу, інших соціалістичних країн відразу гостро постало питання про те, чи зможе олімпійський спорт стати ареною мирного співробітництва протилежних політичних систем, чи виявиться МОК здатним демонструвати свою діяльність, залучити у свій склад і організувати співробітництво представників капіталістичних, соціалістичних і держав, що розвиваються. Саме ця сфера відносин в олімпійському спорті значною мірою визначила його розвиток протягом усього третього періоду. Не менш складною проблемою політичного характеру, з якою постійно зіштовхувався олімпійський спорт на третьому етапі свого розвитку, були бойкоти Олімпійських ігор і окремі спроби і дії прямого використання Олімпійських ігор для досягнення політичних цілей. До честі МОК варто сказати, що в жодному з випадків бойкоту Олімпійських ігор він не дозволив змінити своє рішення і домагався проведення змагань у затверджених містах, продемонструвавши безперспективність використання такого роду акцій для зміни позиції МОК. Найважливішою тенденцією, розвитку олімпійського руху в третьому періоді стало поширення олімпійського спорту в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. Майже кожні Олімпійські ігри третього періоду були пов'язані зі збільшенням кількості країн-учасниць з цих регіонів світу. Ріст популярності олімпійського спорту, прискорення процесу залучення до нього усе більшої кількості країн безсумнівно є позитивними явищами у всіх відносинах як політичному, так і чисто спортивному. Причини такого явища цілком зрозумілі: відсутність сучасної матеріально-технічної бази для олімпійського спорту в країнах, що розвиваються, відсутність кваліфікованих тренерів, системи підготовки фахівців, наукового забезпечення підготовки спортсменів, брак матеріальних засобів і загальний невисокий життєвий рівень не дозволяють підняти спорт на сучасний рівень. Постійно розширювалася олімпійська програма, чому сприяла поява нових МСФ і нових видів спорту. Характеризуючи третій період розвитку олімпійського спорту, варто звернути увагу також на величезні зміни, що відбулися в програмах олімпійських змагань, системі підготовки спортсменів-олімпійців, її науково-методичному і медичному забезпеченні, розвитку матеріальної бази, суддівства і т.п. Усе це позитивно вплинуло на ріст масовості і популярності олімпійського спорту у світі, привело до інтенсивного підвищення майстерності спортсменів, винятково високого рівня спортивних досягнень і найгострішої конкуренції на олімпійській арені.

54. Початок четвертого періоду олімпійського руху сучасності( з 1992) Підсумки останніх Олімпіад у Барселоні, Афінах та Сіднеї відомі. Ці Ігри оцінюються як одні з найбільш успішних в історії олімпійського спорту сучасності. Сьогодні вже можна говорити, що з Ігор XXV Олімпіади в Барселоні почався принципово новий етап у розвитку олімпійського спорту. Насамперед завершився період 40-літнього протистояння на олімпійській арені соціалістичної і капіталістичної систем. Соціалізм у тому його вигляді, у якому він розвивався в ці роки в Радянському Союзі й інших країнах, зійшов з політичної арени. Однак феномен олімпійського спорту цих країн назавжди залишиться в історії спорту в якості винятково яскравої, хоча і повної протиріч частини олімпійського спорту. Сьогодні проглядається найгостріша конкуренція між чотирма країнами — США, Німеччиною, Росією і Китаєм. Мало хто сумнівається, що ці чотири країни і надалі будуть складати лідируючу групу в Іграх Олімпіад на найближчі роки. Однак як складеться боротьба між ними, сказати сьогодні важко. Безсумнівно в найближчі роки не буде знята гострота проблеми взаємин у системі олімпійського спорту між розвинутими країнами, що мають могутній економічний і спортивний потенціал, і слаборозвиненими країнами, що не в силах приділяти олімпійському спорту належної уваги. Поки що боротьба МОК, НОК, МСФ із застосуванням допінгу не привела до радикальних змін у цій справі, не зменшилася гострота ситуації, що склалася в олімпійському спорті у зв'язку із проблемою допінгу. Разом з тим, при всіх складнощах і протиріччях сучасного етапу розвитку олімпійського спорту, більш ніж досить підстав для твердження, що міжнародний олімпійський рух ввійшов у четвертий етап свого розвитку винятково авторитетним і досить монолітним, з чітким визначенням свого місця в системі світових цінностей, можливостей, проблем і протиріч, перспектив подальшого удосконалення. І все це дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє олімпійського спорту.

55. Зимові види спорту в програмах Ігор Олімпіад Зимові Олімпійські ігри, початок яким було покладено в 1924р, не мають такого класичного минулого і таких давніх традицій, як літні Ігри. Зимові види спорту, як ми вже про це згадували, з'явилися в 1908 році в програмі літньої Олімпіади. Їх передвісником було фігурне катання. Слідом за цим у 1920 році на Іграх VII Олімпіади в програмі, крім фігурного катання, відбулася прем'єра, який культивує канадцями сучасного хокею. Під тиском прихильників зимових видів спорту Міжнародний олімпійський комітет у 1920 році сприяв тому, щоб у наступному олімпійському році французи організували I Зимову спортивну тиждень. I Зимова спортивний тиждень проводилася в Шамоні (Франція), куди в повному складі з'явилися і знаходилися в опозиції жителі півночі. Продемонструвавши т.зв. аеродинамічний стиль, норвезькі стрибуни з трампліна відкрили нову епоху. На I зимових Олімпійських іграх 293 спортсмена (у т. ч. 13 жінок) змагалися за першість у 14 номерах програми по 5 видів спорту. Показові змагання відбулися з керлінгу та лижних гонок військових патрулів.  Зимові Олімпійські ігри складають окремий цикл, у який входять змагання з зимових видів спорту.  Види спорту, які проводяться на снігу і льоду, трактуються як зимові види спорту.