Перші зимові Олімпійські Ігри Перші відбулися в Шамоні, Франція, у 1924 р. і були створені, щоб продемонструвати зимові види спорту, що було технічно неможливо під час літніх Олімпійських ігор. Фігурне катання та хокей були представлені як олімпійські види спорту на літніх Олімпійських іграх. МОК хотів розширити цей список, щоб охопити інші зимові дисципліни. У 1921 році на Олімпійському конгресі в Лозанні було прийнято рішення провести зимову версію Олімпійських ігор. Тиждень зимових видів спорту (насправді 11 днів) був проведений у 1924 році в Шамоні, Франція. Ця подія стала першими зимовими Олімпійськими іграми. МОК ухвалив, що зимові Олімпійські ігри відбуватимуться кожні чотири роки того ж року, що як і літні Ігри. Ця традиція підтримувалася до Ігор у Альбервілі 1992 року. Після цього, починаючи з 1994 року, зимові Олімпійські ігри проходять на третій рік кожної олімпіади (приблизно через півтора року після попередніх літніх Ігор).

Зимові Олімпійські Ігри в системі олімпійського спорту

Періодизація розвитку олімпійського руху і особливості періодів залежно від керівництва олімпійським рухом. Олімпійський рух, кероване Міжнародним олімпійським комітетом (МОК), бере початок у сучасному олімпізму. Під верховною владою МОК олімпійський рух об'єднує організації, спортсменів та інших осіб, які згодні керуватися Олімпійською хартією. Критерієм приналежності до олімпійського руху є визнання Міжнародним олімпійським комітетом.  Мета олімпійського руху - сприяти побудові кращого світу за допомогою виховання молоді засобами спорту без будь-якої дискримінації і в дусі дотримання принципів олімпізму, що включає в себе взаєморозуміння, дружбу, атмосферу солідарності та чесної гри.  Діяльність олімпійського руху носить постійний і універсальний характер. Вершиною його є об'єднання спортсменів світу на грандіозному спортивному святі - Олімпійських іграх.  Організаційну основу олімпійського руху крім МОК складають національні олімпійські комітети, міжнародні та національні федерації з видів спорту, які входять до програми Олімпійських ігор. Зрозуміло, в Олімпійському русі можуть брати участь інші міжнародні спортивні організації, що розділяють його цілі й завдання.  Олімпійський рух не є чимось застиглим, воно розвивається, збагачуючись новими ідеями, усталюються його зв'язки з державними структурами, різними громадськими об'єднаннями. 

П’єр де Кубертен (1896-1925) як ініціатор відродження сучасних ігор і президент МОК У історіографії на проблеми генези незмінно називають попередників П'єра де Кубертена, выдвигавших ідеї відродження Олімпійських ігор. Це піонери німецької гімнастики И.Гутс-Мутс (1759-1839) і А.Фит (1763-1836), виступаючи з цими пропозиціями ще кінці XVIII століття. Спроби відродити Олімпійські гри робилися у Швеції 40-і роки ХІХ століття. Ідеї відродження Олімпійських ігор висувалися й у Англії, й у Америці. У Франції в Кубертена також були попередники. Віддаючи належне всім, хто висував ідеї відродження Олімпійських ігор, всім, хто спробував організувати змагання під цим девізом, слід, проте, підкреслити, що ніхто їх не починав серйозних спроб, осмислити, якими повинні бути Олімпійські гри Нового часу, як і ідейна основа неоолимпизма, сучасного олімпійського руху. Усі спроби сутнісно обмежувалися прагненням організувати змагання та привласнити їм древнє назва – «Олімпійські гри». Барон П'єр де Кубертен (1863-1937) – ініціатор відродження Олімпійських ігор, видатний діяч міжнародного руху; другий президент Міжнародного Олімпійського комітету (МОК).Свою концепцію олимпизма як поняття, що містить у узагальненому вигляді певні педагогічні погляди, Кубертен викладав у лекції, прочитаної їм 25 листопада 1892 року у Сорбонском університеті із нагоди п'ятирічної річниці створення Французького легкоатлетичного союзу. Саме тоді й, як секретар Союзу, вніс офіційне пропозиції щодо поновлення Олімпійських ігор. У листі, яке Кубертен розіслав у багато країн світу, він говорив: «Відродження Олімпійських ігор за принципами і промислових умовах, які відповідали запитам сучасного суспільства, зробить можливої зустріч представників усіх народів світу щочотири року. Ми сподіваємося, що це мирні і благородні змагання будуть найкращим вираженням духу інтернаціоналізму». Отже, Кубертен став ініціатором скликання Міжнародного Олімпійського конгресу, яка початок новому сучасному олімпійському літочисленню. Головна заслуга П’єра де Кубертена в тому, що Олімпізм, олімпійський рух можна уявити собі у вигляді високого і стрункого будинку. При зведенні цього будинку П’єр де Кубертен був не тільки «виконробом», але і головним архітектором. Його натхненні думки лягли в основу олімпізму. Перша і найголовніша з них – спорт, культура, наука, мистецтво повинні з'єднатися в міцний і прекрасний сплав, що і буде називатися олімпійським рухом. Кубертен присвятив своє життя й особою науці, що називається спортивна педагогіка.Її ціль – фізичний і духовний розвиток і виховання молоді за допомогою занять спортом. П’єр де Кубертен вважав, що новий предмет допоможе зміцнити, зробити більш сильної і життєстійкий французьку націю, французьку молодь. А вийшло, що він подбав про молодь усього світу. 60. Олімпійський рух в незалежній Україні Саме з грудня 1990 року розпочалася діяльність НОКу України, хоча до його офіційного визнання МОКом залишалося ще більше року. Офіційне визнання НОК України відбулося 9 березня 1992 року. Відразу після заснування НОК України, було створено Олімпійську Академію України (8 березня 1991 р.). Процес офіційного олімпійського визнання України супроводжувався входженням Національних спортивних федерацій України в міжнародні федерації і повністю завершився у 1992 році. Належність України до авторитетних спортивних держав світу було підкреслено членством у МОК президента НОК України, міністра Мінмолодьспорту Валерія Борзова у 1994 році. У 2000 році членом Міжнародного Олімпійського Комітету став ще один видатний український олімпієць - легкоатлет із Донецька Сергій Бубка. Національний Олімпійський Комітет України (НОК України) є неурядовою громадською організацією, яка координує розвиток олімпійського руху в Україні. В своїй діяльності НОК керується законодавством України, Олімпійською хартією Міжнародного олімпійського комітету та власною Хартією. НОК України має виключне право представляти державу на Іграх Олімпіад та зимових Олімпійських іграх, в Міжнародному Олімпійському Комітеті, інших міжнародних олімпійських організаціях. Держава сприяє діяльності НОК України, розвитку його матеріально-технічної бази, надає фінансову підтримку. Проте безпосереднє втручання будь-якого державного чи якогось іншого органу або особи у внутрішні справи НОКу є таким, що суперечать Хартії.