3. Ініціації: завдання, які на них покладаються: зміст вправ, які включалались в програму ініціацій.

Однією з форм фізичного виховання були ініціації - перевірки фізичної готовності членів громади. Також ініціація - це досить велика і різноманітна група (людей) обрядів з педагогічною спрямованістю, що супроводжувало народження людини, перехід із однієї вікової групи в іншу, прийом до роду і племені або виключення з них. Ініціації складалися з цілого циклу обрядів, проведених протягом років у кілька стадій.

Присвяти носили суспільний і виховний характер так як, головна мета присвятних обрядів полягала в тому, щоб ввести юнака в ранг повноправних дорослих чоловіків, то і основний зміст їх-виховне. Обряди і різні маніпуляції, яким піддавався присвячувані, повинні були виявити, а частиною розвинути і зміцнити в ньому ті якості, якими покладається володіти дорослому чоловікові-мисливцю.

Цикл обрядів ініціації містить у собі наступні моменти:

1. Тривала ізоляція від жінок і дітей, зближення з чоловіками і старійшинами;

2. Тренування в полюванні і виховання витривалості і в уміння володіти зброєю;

3. Загартування і виховання витривалості у формі особливих заборон і різноманітних фізичних іспитів;

4. Виховання дисципліни строгої покори старшим, дотримання звичаїв;

5. Повідомлення племінних вірувань і переказів;

6. Демонстрації священних обрядів;

7. Закріплень розходжень у віково –статевих групах;

8. Посвята в таємниці даної групи; 9. Підготовка до шлюбу. Посвята підлітка, введення його в ранг повноправного чоловіки були справою не окремої сім'ї чи близької рідні, а всієї громади або навіть всього племені. Присвячували хлопчиків не поодинці, а групами однолітків. Тільки після проходження присвятних церемоній і відповідних випробувань юнак вважався повноправним чоловіком - членом племені. Тільки тоді дозволялося йому одружитися і обзавестися сім'єю. У кожного племені був свій власний цикл присвятних обрядів і вони були не однакові навіть у сусідніх племен. Зі стародавнього періоду до нас дійшли наступні методичні прийоми навчання: наприклад, в індіанців враховувалися статеві особливості, у чукчів - жінки брали участь у бігу на більш короткі, ніж у чоловіків, дистанції, ескімоси поступово збільшували вагу каменя і відстань при навчанні метанню, міняли розмір лука , лиж, човнів.

4. Фізична культура в період розпаду родового суспільства У період розкладу родового ладу відбувається воєнізація фізичних вправ. Наприклад, кулачний бій, тренування зі зброєю, змагання колісниць, стрибки через меч, списи. У цей період з'являються початкові форми установ суспільного виховання - таємні союзи і удома молоді. Характерною особливістю даного періоду є також поява місць для проведення змагань з гри в м'яч, тобто перших спортивних споруд, а також двох типів шкіл - для багатих і бідних, а головною рисою виховання стає його спрямованість на військово-фізичне навчання.  Таким чином, в родовому суспільстві фізичне виховання мало важливе значення і було однією з функцій родової громади. Головною рисою фізичного виховання можна вважати його загальність. Воно було рівним для всіх. Під час розкладання родового ладу і утворення класів фізичне виховання втрачає свою єдність, воєнізацію, піддається дії культу, набуває станово-класові ознаки та класовий характер. Характеризується виникненням сусідських общин, становим і майновим розшаруванням суспільства, що певним чином позначилося на вихованні. Започатковується поступове відокремлення розумового виховання від фізичної праці. Елементи суспільного виховання, продовжуючи співіснувати із сімейно-становим вихованням, залишалися під контролем общини. У ньому посилюються тенденції авторитаризму та застосування покарань як методу виховного впливу. Це спричинювалося невідповідністю цілей станового виховання безпосереднім потребам життя дитини. Отже, виховання як суспільне явище за первіснообщинного ладу пройшло складний шлях від стихійного за своїм змістом та формами організації до спеціально організованих форм соціалізації та інтелектуальної підготовки до життя.

5. Особливості розвитку фізичної культури у рабовласницькому суспільстві. Рабовласницьке суспільство виникло в IV-III тис. до н.е., що стало закономірним етапом на шляху подальшого розвитку людства. Основою суспільних відносин у рабовласницькому суспільстві стала власність рабовласн. на знаряддя і засоби виробництва, а також на робочу силу рабів, яких вони жорстоко експлуатували. Ці глибокі зміни в структурі суспільних відносин знайшли своє відображення у всіх сферах матеріальної і духовної культури, в тому числі і галузі фізичного виховання і спорту.  Особливості фізичного виховання цього періоду: 1. Фізична культура придбала класовий характер і служила інтересам панівного класу. Раби фізичного виховання не отримували.  2. Фіз. культ. втратила зв'язок з труд. діяльністю і стала засобом військово-фіз. підготовки рабовласн. 3. Фізична культура виділилася в самостійну частину культури суспільства і широко застосовувалася в сімейному вихованні, навчальних закладах, армії, побуті, культових обрядах. У цих цілях у всіх рабовласницьких державах були створені системи фізичного виховання і військово-фізичної підготовки. З'явилися спеціальні установи, стали складатися зачатки науки про фізичне виховання. Найвищого розвитку фізична культура і спорт досягли в VIII - IV ст. до н.е. під час розквіту рабовласницьких відносин в Греції.  Класична Еллада в суспільно-економічному відношенні була найбільш розвиненим рабовласницьким освітою. Близькосхідні монархії, і навіть Китаю і Рим набагато перевершували грецькі міста-держави по виробничої базі, техніці, науці, і багатством. Попри це, фізична культура грецьких полісів в VI—V століттях до зв. е. досягла такого рівня, якого було навіть наблизитися жоден іншого народу того часу (багатогранне початкова фізичне навчання, агонистика, рушійним мотивом якого було досягнення вищих якісних показників, система регулярних змагань, мережу стадіонів і палестр — спеціальних навчальних закладів).

6. Особливості фізичного виховання в стародавніх Спарті та Афінах. Залежно від економічного, політичного і культурного розвитку, військової організації і системи виховання в тому чи іншому грецькому державі визначалися завдання, засоби, форми і методи фізичного виховання. Найбільш типовими в цьому відношенні були Спарта і Афіни.  Фізична культура Спарти, завзято трималася за племінні традиції, досягла апогею в VI в. до н.е. Центральної завданням фізичного виховання було формування підростаючого покоління, здатного перемогти у будь-яких умовах, відважного, наполегливого і сліпо підкоряється дорослим. Систему фізичного виховання Спарти висвітлюють замітки Платона. Дітей, які досягли 7-річного віку, відбирали у батьків і передавали в розпорядження державних вихователів. Вихователі гартували дітей, привчали переносити холод, голод, спрагу, виносити біль, здійснювали загальну фізичну підготовку. У цих умовах до 14 років кожна дитина звикав до фізичним і душевним випробуванням і отримував уявлення про основи гімнастики та орхестрікі. Досягли 20-річного віку знову піддавали випробуванням.. Систематичне військове навчання тривало до 30 років. До досягнення 20-річного віку дівчат навчали, як і юнаків, щоб вони у відсутність чоловіків забезпечували порядок, а також для того, щоб від них народжувалося міцне потомство.  По іншому здійснювалося фізичне виховання в Аттиці з центром в Афінах. Виховна та освітня системи в Афінах у V - VI ст. до н.е. не обмежувалися тільки військово-фізичною підготовкою молоді, як у Спарті, а давали різнобічне виховання. Афіняни вважали, що гармонійний розвиток людини повинно складатися з розумового, морального, естетичного і фізичного виховання. Діти до 7 років виховувалися в сім'ї під наглядом раба або рабині. Після 7 років дівчинки продовжували виховуватися вдома, а юнаки до 16 років відвідували державну або приватну школу. Вони проходили навчання в гімнастичних школах. В гімнастичних школах - палестрах (палє - боротьба) - навчалися з 12 років, з 14 років продовжували навчання в мусіческой школі.  З 16 - 18 років юнаків після гімнастичних і мусичних шкіл визначали в гімнасій. В Афінах було три гімнасії, де крім занять фізичною культурою вивчалися політика, філософія і література. З 18 років молодих людей визначали в державну військову організацію ефебії, де вони несли військову службу.  7. Агоністика стародавніх греків. Істмійські. Піфійські, Немейські та інші атлетичні ігри Стародавньої Греції.

Агоністіка розпадалася на гімнастичні ігри та змагання, а також мусіческіе змагання (музика, танці, поезія). Змагання - агони - проводилися щорічно у всіх грецьких полісах. Вони були неодмінною частиною будь-якого свята і завжди проводилися у присутності глядачів. З гімнастичних агонів великою популярністю користувалися Істмійські ігри, на честь бога морів Посейдона, Панафинейские гри (в Афінах) присвячувалися богині Афіні Палладі. Проте з усіх ігор найбільше значення мали Олімпійські ігри, що проводилися на честь головного бога - Зевса Олімпійського. Олімпійські ігри проводилися в Олімпії. Походження Олімпійських та інших ігор Древньої Греції визначалося матеріальними умовами життя суспільства, його політичним, культурним, військовим розвитком. Одна з головних причин виникнення ігор - потреба у вихованні воїнів, демонстрація переваги військової і аристократичної знаті в області військово-фізичної підготовки. Перші відомі історії Олімпійські ігри відзначені 776 р. до н.е. На Олімпійських іграх давнього періоду не могли брати участь в змаганнях жінки, неповноправні громадяни, варвари і ті, проти яких було порушено кримінальну справу. Виступати на Іграх - це була велика честь і відповідальність. За майбутніми олімпійцями уважно і строго спостерігали елладонікі - судді і розпорядники Ігор. Вони не тільки відповідали за підготовку атлетів, але й стежили за тим, щоб місця змагань були в надійному порядку. Програма Ігор була цікавою і різноманітною. На перших Олімпійських іграх атлети змагалися тільки з бігу на дистанції 192,27 м. Вона називалася "стадій". Від цього слова і походить назва "стадіон". Від століття до століття програма Ігор поповнювалася іншими видами: стрибки в довжину, метання, кулачний бій і боротьба. Переможці нагороджувалися вінком з оливкової гілки. Найважчим і популярним було п'ятиборство-пентатлон. Методи підготовки і стиль змагань визначалися особливостями тодішнього військового мистецтва і містифікувати уявленнями про фізичні можливості людини. Спочатку вся програма змагань укладалася в один день. Але поступово, у міру того як Ігри ставали усе більш важливою справою в житті Греції, змагання стали тривати п'ять днів. У храмах перед відкриттям Ігор всі учасники давали олімпійську клятву і приносили жертви. Істмійські ігри — один із чотирьох загальногрецьких агонів (ігри, змагання). Починаючи із VIII століття до нашої ери чотири агона стали справжніми національними святами в Елладі, а саме: Олімпійські ігри (з 776 року), Піфійські (з 586), Істмійські (з 582) і Немейські (з 573). Засновником Істмійських ігор в грецьких оповідях називають Бога Посейдона, що вперше справив їх по Мелікерту, що потонув в морі. Час ігор починався, як і в інших агонах, оголошенням священного перемир’я. Змагання були гімнастичні і кінні; музичні приєднались лише в імператорську епоху. Ігри продовжувалися, ймовірно, декілька днів. Переможець отримував пальмову гілку і вінок. Немейскі ігри — засновані в 573 році до нашої ери. Окрім розвитку фізичних сил і мужності, ці ігри, головним чином, сприяли посиленню національної самосвідомості еллінів, оскільки участь у них строго заборонялася варварам. Змагання, головним чином, були гімнастичні; вони полягали в бігу на колісницях, простому бігу, кулачному бою, боротьбі, стрибках і метанні диска і списа. На Немейських, Піфійських, Істмійських, і багатьох інших місцевих іграх відбувалися також змагання в музиці, співі і танцях. Переможці ігор прославлялися в піснях і увіковічувалися в творах пластики. Піфійські ігри - один з чотирьох загально еллінських агонів, що займав друге місце після олімпійського. Історичним приводом до заснування П. ігор була так звана «священна війна». До війни він відбувався в самих Дельфах під наглядом жерців, кожний дев'ятий рік. У 590 р. до цього було додано змагання у грі на флейтах і співі під їх акомпанемент, а також змагання гімнастичне і кінне. Призи були дорогоцінні. З 582 р. П. стали відбуватися в кожен 3-й рік олімпіади. Щорічно справлялися малі піфії. Святом завідували амфиктионы; нагороду переможцю видавався вінок з лавра - дерева, присвяченого Аполлону. Музичні змагання на П. іграх завжди в протилежність іншим агонам складали головну частину свята. Написи, знайдені при розкопках в Дельфах французьким урядом, пролили нове світло на історію Піфійських ігор. Серед них виявилося, між іншим, кілька гімнів Аполлону з древньою нотацією, сприяли збагаченню нашого знання давньої музики. 8. Спортивні споруди Стародавньої Греції. Місце проведення Олімпійських ігор Стародавньої Греції — Олімпія — давньогрецьке поселення. Олімпія, назва, а також частково традиції якої живуть донині, була найсвітлішим місцем давньої Еллади. Ніколи грек не підняв тут меча на грека. Олімпія була дуже багатим містом. У 12 скарбницях збереглися незліченні коштовності, а також найважливіші державні й приватні документи. Але насамперед антична Олімпія була справжньою скарбницею мистецтва. У другій половині II тис. до н. е. зодчий Лібон побудував в Олімпії храм Зевса, який став основною спорудою міста й головним релігійним центром Еллади. У храмі було встановлено грандіозну статую Зевса — творіння геніального Фідія. Висота статуї дорівнювала 13,5 м. Зевс сидів на троні кедрового дерева, прикрашеного дорогоцінними каміннями й різьбою. Біля храму Зевса розміщувався менший за розміром храм Гери, споруджений на початку VII ст. до н. е. з дерева й необробленого каменю. Під статуєю Гери знайдено підвалини двох і ще давніших храмів. Зі сходу до храму Гери прилягала півкругла будівля з басейном і невеликим корінфським храмом, де стояла 21 статуя римських імператорів. Там же стояв великий храм матері богів Метройн, і тераса для штрафних статуй. У Стародавній Греції для занять спортом будувались різноманітні споруди — гімнасії, палестри, гіподроми, стадіони та інші. Славнозвісний стадіон розташувався на північному сході, під схилами гори Крона. Стадіон у Стародавній Греції це власне бігова доріжка, довжиною 192,17 м. Камінь, який позначав старт і фініш, мав довгасту форму з рядом чотиригранних отворів. Під час змагань у ці отвори встромляли високі жердини, від яких стартували учасники так званого подвійного бігу. Стадіон огороджували з трьох боків пологим насипом. За теперішніми підрахунками тут могло розміститись майже 45 тис. глядачів. На південь від стадіону був іподром, де відбувалися кінні змагання та перегони на колісницях. На заході за стіною розташовувались палестра, велика будівля для змагань борців. Аподимерій — спеціальне приміщення. Тут атлети знімали білизну й залишали в сховищі. їх змащували оліями, робили масаж після тренування. Аподимерій служив також місцем для відпочинку. Гімнасій, діючий в Олімпії, відрізнявся від інших тим, що він призначався виключно для підготовки атлетів протягом місяця до Олімпійських ігор. В Афінах було побудовано три найбільш відомі гімнасії — Синосарг, Ліцей і Академія. Поступово гімнасії перетворювались в школи освіти, де поряд зі спортивними заняттями вивчали філософію, риторику і граматику. Тут же працювали бібліотеки. Філософи та оратори часто відвідували гімнасії для читання лекцій, вважаючи його кращим місцем для зустрічі з молоддю.