18. Особливості фізичної культури в Країнах Західної Європи після буржуазних революцій хvіі – хvііі ст. І початку розвитку капіталізму.

Епоха становлення і розвитку капіталізму від перших буржуазних революцій XVII в. до Жовтневої революції 1917 р. називається в історії Новим часом. У Новій історії виділяють два періоди: перший - від англійської буржуазної революція 1640 р. до Паризької комуни 1871 року; другий - від Паризької комуни до Жовтневої революції 1917 року. Буржуазні революції XVII - XVIII століть підірвали основи феодального ладу і забезпечили перемогу і затвердження капіталізму. Це призвело до прискореного промисловому і культурному розвиткові країн Європи та Америки. У результаті промислового перевороту, успіхів, досягнутих у військовій справі, культурі, науці та мистецтві, прогрес був помітний також у галузі фізичного виховання і спорту. Буржуазія, будучи на даному етапі нової історії класом прогресивним, потребувала в людях, здатних зміцнювати її військове і політичне панування. Для цього були потрібні сильні, наполегливі, підприємливі люди. Щоб виховувати таких людей, буржуазія створює ряд нових передових для свого часу засобів, форм і методів загального, і в тому числі і фізичного виховання.  Процес формування національних систем фізичного виховання проходив на початку XIX століття на основі розвитку капіталістичних суспільно-економічних стосунків, політики, ідеології і культури буржуазії. Ріст промисловості, науки і техніки, військової справи привів до необхідності поліпшення усієї справи виховання і освіти молоді. Це стало однією з головних причин виникнення гімнастичних і спортивно-ігрових систем фізичного виховання. На цей процес вплинули дослідження лікарів, анатомів, гімнастів, фізіологів і педагогів, що закликали використати фізичні вправи і гартування організму в цілях поліпшення фізичного розвитку молоді. Гімнастичні системи переважно створювалися в країнах континентальної Європи (Німеччина, Швеція, Франція). Це було обумовлено особливостями їх політичного і військового розвитку. Наполеонівські війни початку ХIХ століття, із застосуванням масових армій вимагали великої кількості фізично підготовлених резервів. Заняття гімнастикою давали можливість навчати конкретним руховим навичкам, що відповідають тактиці ведення бою того часу, а також чіткому виконанню стройових команд.

19. Значення праць про фізичне виховання дітей та молоді в педагогічних творах Я. Коменського, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоці, та соціалістів-утопістів для розвитку теорії фізичного виховання.

Я. Коменський велику увагу приділяє здоров'ю та загартуванню матері і дітей, вважаючи, що тільки здорова фізично і психічно жінка може народити здорове потомство. У вихованні маленьких дітей Коменський закликав у всьому притримуватися помірності, суворо дотримуватися розпорядок дня. Він рекомендував виконувати з дітьми щоденні фізичні вправи і рухи, грати разом з батьками та однолітками, не перешкоджати їх вільному біганню і стрибанню в різні боки, переслідуванню один одного, подоланню легких перешкод, метанню різних предметів. Додатково використовувалися ігри, які розвивали, поряд з фізичними якостями, і розумові здібності: властивості пам'яті, уяву. Коменський говорив, що переучувати учня набагато складніше, ніж спочатку навчити правильній навичці. Тому він вимагав багаторазового закріплення навичок. З метою полегшення навчанню руховим діям Коменський впроваджував використання різних наочних посібників: макетів, моделей, малюнків, ілюстрацій.

Найбільший вплив на розвиток буржуазної теорії і практики фізичного виховання надали педагогічні погляди Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці.  Дж. Локк (1632 - 1704) - видатний англійський філософ-матеріаліст і педагог. Головною задачею морального виховання Локк вважав вироблення твердої волі, уміння стримувати нерозумні бажання. Виховання має привчити людини керувати собою. Фізичне виховання він розглядав як мету в досягненні здорового духу в здоровому тілі, що допомагає людині досягти особистого благополуччя. Локк був прихильником жорсткого режиму, загартовування організму і здорового виховання. Завдання виховання бачив у розвитку волі, моральної дисципліни, виробленню характеру.  Ж.-Ж. Руссо (1712 - 1778) - найбільш видатний мислитель-педагог XVIII століття. Руссо є основоположником теорії природного, вільного виховання, згідного з законами фізичного, розумового і морального розвитку дітей.  Руссо рекомендував звертати увагу на фізичне виховання дітей до 12 років. Гартувати тіло, набувати вміння й навички - все це повинно, на думку Руссо, досягатися свободою рухів, іграми, купанням у холодній воді; для підвищення інтересу до занять потрібно використовувати змагальний метод. Його ідеї сприяли створенню нових методів і форм фізичного виховання, що відповідають інтересам зароджуваного буржуазного суспільства.  Якщо Руссо висловлював багато прогресивних думок про виховання хлопчиків, то відносно виховання дівчаток він дотримувався в основному традиційної точки зору. Головна функція жінки, на його погляд, бути дружиною і матір'ю. І. Песталоцці - найбільший швейцарський педагог, теоретик народної школи. Головні надії покладав на правильно організоване виховання і навчання дітей, на єдність розумового, морального і фізичного виховання у поєднанні з підготовкою до праці. Свою педагогічну теорію він виводив з основної мети виховання, яку вбачав у розвитку всіх природних здібностей дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей та віку.  Велика заслуга Песталоцці полягає у розвитку принципу наочності навчання, в прагненні зв'язати чуттєве сприйняття з розвитком мислення. Найважливішим завданням навчання Песталоцці вважав розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей, уміння логічно і послідовно викладати свої думки, формулювати поняття.  Фізичне виховання включало в себе підняття ваг, боротьбу, біг, метання і т.д. Песталоцці ділив всі вправи та ігри (в залежності від рухів у суглобах) на елементарні (руху в суглобах плеча, стегна і т.п.) і складні (біг, стрибки, метання, лазіння, плавання, верхова їзда, танці та ігри). Розроблена ним система вправ отримала назву суглобової гімнастики Песталоцці. Англійський мислитель Томас Мор вважається творцем утопічного проекту безкласового суспільного ладу. Висловлені Т. Мором ідеї знайшли відображення у трактаті „Золота книга про найкращий лад і про новий острів Утопія” (1516 р.), в якому міститься критика існуючого економічного й політичного ладу в Англії, а також дається характеристика освіти й виховання на острові Утопія:

• використання гімнастичних і військових вправ для фіз. вих. дітей;

• усунення протилежності між фізичною і розумовою працею;

• праця дітей разом із дорослими, вивчення землеробської праці та реміснича підготовка;

• організація самоосвіти шляхом відвідування бібліотек і музеїв. До пізніх соціалістів-утопістів відноситься італійський філософ і політичний діяч Томмазо Кампанелла. Окреме місце відводилося питанням виховання дітей, яке з самого раннього віку мало знаходитися під контролем уряду. Взагалі освітньо-виховна система представлена Т. Кампанеллою двома типами закладів: дошкільними (для дітей від 2 до 8 років) і школами (для дітей від 8 до 17-18 років), в яких має відбуватися навчання рідною мовою, фізичне виховання, праця в майстернях, знайомство з землеробством і тваринництвом, а також самоосвіта.

20. Формування та розвиток націон. систем гімн. у Новий час. Кінець XVIII в. й перша половина в XIX ст. характеризуються подальшим розвитком капіталізму. Для успішного ведення загарбницьких і оборонних війн потрібна була масові регулярні армії, хороша воєнно-фізична підготовка молоді. Ця обставина стимулювали створення національних систем гімнастики, відповідальних вимогам капіталістичного виробництва, військової справи, національним і культурним особливостям народів. Французька система гімнастики почала розвиватися під впливом масового захоплення французької молоді військово-фізичною підготовкою. Члени юнацьких спортивних команд займалися гімнастикою, брали участь у туристських походах і воєнізованих іграх. Він організував громадянську та військові школи гімнастики. Його система гімнастики булаестественно-прикладной і виходила з ідеях Локка, Руссо, Песталоцці. З допомогою гімнастичних вправ у солдатів розвивалися м'язова сила, витривалість, гнучкість, здатність відчувати (розвиток органів почуттів), думати й над діяти рішуче і сміливо, формувалися вміння і навички, необхідних у житті і військових умовах. І тому застосовувалися ходьба, біг з подоланням перешкод, стрибки, метання, перенесення вантажів чи «пораненого», плавання і пірнанням, фехтування і вольтижування, їзда, танці,лазание,перелезание із застосуванням драбин, жердин, канатів та інших пристосувань. Военно-прикладной характер французької системи гімнастики зберігся до XX в. Користуючись становищем господарів II Олімпійських ігор 1900 р., французи наполягли, щоб у програму змагань було включено прикладні вправи: стрибки завдовжки, із жердиною, через перешкоди,лазание по канату, піднімання тяжкості масою в 50 кг та "перетягування каната.

21. Виникнення та розвиток німецької системи гімнастики. Діяльність І. Гутс-Мутса, Ф. Яна, А. Шпіса. Німецька система гімнастики склалася під впливом передової частини німецької буржуазії. Засновниками німецької системи гімнастики були Йоганн Гутс-Мутс, Фрідріх Ян, Адольф Шписс. Основу цієї системи становили вправи на гімнастичних снарядах (перекладина, бруси, кінь, сходи, жердини тощо), військово-ігрові вправи, туризм, екскурсії. Головною метою вважалося розвиток рухових здібностей, складних рухів, витривалості, волі і дисципліни. Найбільший внесок у розвиток гімнастики внесли вчені Фіт, Гутс-Мутс, Ян, Шписс. Фрідріх Ян в 1811 році на лузі Хазен-Хайде під Берліном влаштував майданчик для гімнастики і приступив до роботи. Молодь за його керівництвом займалася фізичними вправами на гімнастичних снарядах і одночасно слухала бесіди патріотичного характеру. Він склав перелік вправ на гімнастичних снарядах, перекладині, брусах і коні, які зводилися до багаторазового повторення окремих елементів-підйомів, оборотів, махів. Йоганн Христофор Гутс-Мутс на початку своєї педагогічної діяльності намагався пристосувати ідеї Руссо про фізичне виховання, його заклик до повернення на лоно природи, ідеалізацію первісного дикуна для виховання сильного, мужнього молодшого покоління, зразком якого має стати старий (середньовічний) німець. Після захоплення Німеччини наполеонівської армією погляди Гутс-Мутса на фізичний виховання змінилися, цій зміні сприяло національно-визвольний рух, розвиток капіталізму. Педагог вважав, що з гімнастичними вправами треба знайомити студентів вищих навчальних закладів, майбутніх вчителів. До всіх інших станам гімнастика, на його думку, мала ще більш близьке відношення, бо їх тіло повинно служити державі. Гімнастика тоді вважалася основою національно...ї системи фізичного виховання німецького народу. У систему гімнастики Гутс-Мутса входили наступні вправи: стрибки в довжину, висоту, в глибину і з шостому, ходьба і біг з перешкодами, метання різних предметів, лазіння, перелезанія, вправи в рівновазі (колода, горизонтальний канат і ін), перенесення ваги, марширування зі спеціальними військовими вправами, плавання та ін Навчання проводилося наочним методом, застосовувалися змагання, закладався гімнастичний стиль виконання вправ. У свою систему Ян включив 24 групи вправ. Багато хто з них запозичені у Фіта, Гутс-Мутса. Особлива увага приділялася вправам на гімнастичному коні, цапа, паралельних брусах, турніку (поперечині), вправам з лавкою і обручем, акробатики, танцям. Застосовувалися і військово-прикладні вправи: стрільба з лука та вогнепальної зброї, перенесення ваги, верхова їзда. Засновником шкільної гімнастики в Німеччині вважається Адольф Шписс (1816 - 1858) - викладач гімнастики, історії та співу. Спираючись на роботи своїх попередників, він розробив систему шкільної гімнастики і обгрунтував необхідність викладання її в якості обов'язкового предмета. Ідею Песталоцці про формування здібностей у дітей до трудової діяльності за допомогою гімнастичних вправ він фактично розвинув до необхідності викладання дисциплинирующих, муштра вільних вправ. Основними з них були ходьба, біг, стрибки, підстрибування, повороти, вправи для рук, тулуба і ніг. Вправи виконувалися під музичний супровід, поєднувалися з співом і демонструвалися на гімнастичних святах.

22. Виникнення та розвиток шведської системи гімнастики. Діяльність П. Лінга і Я. Лінга. Шведська гімнастична система створювалася з ініціативи уряду, який доручив її розробку Перу Хенрику Лінгу (1776 - 1830). За його пропозицією в 1813 року до Стокгольмі був відкритий гімнастичний інститут, існуючий і понині. Основна мета шведської гімнастики - зміцнювати здоров'я молодих людей, гармонійно розвивати їх тіло, готувати до військової служби. Всі вправи, в залежно від їх цілей і призначення, поділялися на педагогічну, військову, лікарську, естетичну гімнастику. Пер Лінг встановив залежність форми рухів від анатомічного пристрої тіла і тому ознакою класифікував гімнастичні вправи. Вони включали вправи для рук, ніг, черевного преса, спинних і бічних м'язів тулуба. Концепція П. Линга грунтувалася на тому, що фізичне виховання повинне будуватися виключно на знаннях, підтверджених анатомією і біологією. Роботу батька продовжив його син Ялмар Лінг (1799 - 1881). Він розробив і запровадив нові шведські снаряди: стінку, лавку, подвійний бум, плінт. Їм застосовувалися вправи і на вже відомих в інших системах гімнастики снарядах (канат, жердина, драбина, козел, кінь, бруси, перекладина та ін.) Однак тут снаряди лише допомагали краще виконати вправи, передбачені планом уроку. Їх застосування могло бути замінено допомогою товариша. Велике значення надавалося вихідним положенням. p> Урок гімнастики складався з 16 частин. Вправи виконувалися в строго встановленій послідовності: побудова групи або перебудування для занять, підготовчі вправи для ніг, вправи для формування правильної постави, вправи в рівновазі, для м'язів живота, відволікаючі вправи для ніг, підтягування, дихальні вправи. Він докладно описав техніку виконання вправ, запропонував методику викладання, розробив структуру уроку гімнастики. Для шведської гімнастики були характерні симетричність, прямолінійність, мала амплітуда і незграбність рухів, зайва статичність зусиль, через що критики називали її «гімнастикою поз». Таким чином, шведська система сприяла створенню основ сучасної фізичної культури за рахунок локального розвитку окремих груп м'язів і охорони здоров'я. Німецька система - шляхом фізичної підготовки і виховання на колективній основі. Шведська система виникла слідом за німецькою гімнастикою. Засновником цією системою був Генріх Лінг і завершив цю систему його син Яльмар Лінг. Головним завданням шведської гімнастики було завдання оздоровлення і зміцнення здоров'я. Ця гімнастика була розрахована і на дітей і на дорослих, всі вправи підрозділялися на 4 основних групи: а) педагогічна гімнастика (її мета - гармонійний розвиток здорових дітей, починаючи зі шкільного віку); b) військова гімнастика (складалася із спеціально підібраних вправ, які сприяли б фізичної підготовці військових); в) лікарська гімнастика (Містила вправи коригуючого характеру і застосовувана при лікуванні різних захворювань); г) естетична гімнастика (спрямована на розвиток вдосконалення форм людського тіла і виховання почуття прекрасного). Якщо проаналізувати всі розглянуті системи, то слід сказати, що їх автори недооцінювали такі засоби впливу на людину, на його особистісні властивості, як слово педагога, музика, умови проведення занять. Не завжди враховувалися освітньо-виховні можливості не тільки окремих груп вправ, але і гімнастики в цілому. До недоліків шведської гімнастики слід віднести відсутність індивідуального підходу, прямолінійність і статичність виконуваних вправ.

23. Виникнення та розвиток французької системи гімнастики. Діяльність Ф. Амора. Французька гімнастична система - створена полковником Франциско Аморосом. Мета - вироблення військово-прикладних навичок. Основні вправи - ходьба, біг, стрибки, лазіння і перелезанія, перенесення вантажу, плавання і пірнання, боротьба, метання, фехтування, вольтижування і стрілянина. В якості снарядів застосовували канати, мости, паркани, сходи. Мета - навчити солдата долати простір і перешкоди. Крім того, Аморос включав в свою гімнастику підготовчі вправи, що супроводжуються співом і музикою, танці і ручна праця.  При проведенні уроку Аморос не дотримувався небудь схеми, а тільки дотримувався принципи від легкого до важкого, від простих вправ до складних, на заняттях враховував індивідуальні особливості учнів. Природність і військова спрямованість - основні риси системи Амороса. У цій системі було немало цінних методичних вказівок для проведення занять гімнастикою.  Система Амороса знайшла відгук за кордоном. Військові кола багатьох країн намагалися порушити інтерес до військової гімнастики. Пізніше у Франції стали виникати нові системи гімнастичних вправ, які багато в чому зберегли і розвинули ідеї Амороса. 

24. Виникнення та розвиток сокольської системи гімнастики. Діяльність М. Тирша. У середині XIX ст. почала створюватися сокольска система гімнастики. Це перша значуща слов'янська система фізичного виховання, що одержала назву «Сокіл» – символ волі, мужності, незалежності. Засновником її був відомий діяч культури Чехії М. Тирш. Сокольська гімнастика внесла значний вклад у створення сучасної спортивної і художньої гімнастики. Вона містила в собі уже відомі з німецької і шведської гімнастики вправи, але істотно доповнила їх іншими рухами. У сокольскій гімнастиці була зроблена спроба класифікації фізичних вправ на новій основі. Вони розподілялися на чотири основні групи. Перша група – вправи без снарядів: ходьба, біг, вільні вправи, стройові вправи, хороводи, танці. Друга група – снарядові вправи: стрибки прості в довжину, стрибки у висоту, стрибки із жердиною в глибину, вправи на козлу та інші. Третя група – групові вправи: піраміди, масові гімнастичні виступи, рухливі ігри. Четверта група – бойові вправи: фехтування, боротьба, бокс, вправи з протидією суперника. Кроком уперед виявилося те, що в сокольській гімнастиці зверталася увага не на кількість повторень, як це було в німецькій і шведській гімнастиках, а на гармонію виконання рухів. Гімнастичні вправи стали поєднувати в комбінації, використовувати музичний супровід, гарний одяг, різне зовнішнє оформлення. В другій половині XIX ст. найбільшу популярність одержав так званий сокільський рух у Чехії. Прагнучи залучити у свою організацію молодь, «соколи» розробили свою систему гімнастичних вправ. Замість багаторазового повторення вправ, як це було прийнято в німців, вони ввели комбінацію різних вправ, звертаючи велику увагу на чіткість і чистоту рухів. Тим самим вони переробили старий турнен у спортивну гімнастику. «Соколи» ввели єдиний гімнастичний костюм (соколка і рейтузи), музичний супровід для вільних вправ і вправ із предметами. Усі вправи в сокільській гімнастиці поділялися на чотири групи:

1. вправи без снарядів;

2. вправи на приладах (поперечина, бруси, кінь) і з предметами (палиці, булави, шарфи для дівчат, макети холодної зброї для чоловіків і ін.);

3. вправи групові (піраміди, вправи акробатичного типу й ін.);

4. вправи бойові (прийоми фехтування, боксу). Періодично в Празі проводилися злети «соколів», на яких демонструвалися масові вільні вправи і проводилися змагання з вправ на приладах. Завдяки своїй привабливості сокільська гімнастика поширилася й в інших країнах і фактично замінила стару німецьку гімнастику навіть у самій Німеччині.

25. Англійська система фізичного виховання нового часу. Діяльність Т. Арнольда. Англійська система виховання нового часу, внутрішній зміст олімпійської ідеї, більш того, фізкультура університетів і коледжів англосаксонських країн є втіленням у життя педагогічних концепцій Чарльза Кінгслі та Томаса Арнольда. За 14 років роботи Арнольда в Регбі склався новий ідеал виховання — «християнський джентльмен», що виростає з «південного християнського атлета», — який став ідеалом британської імперії XIX століття. Шкільне фізичне виховання в спортивному дусі коледжу Регбі, упорядковані регулярні змагання молоді, спортивні команди, організовані на основі самоврядування, стали зразком для наслідування по всій Англії. У Херроу, Шрусбері, Ітоні, Кембриджі, Лондоні й інших містах один за іншим створюються шкільні спортклуби в дусі Регбі. Як відзначав Вольфганг Ейхель, «англійська буржуазія може бути вдячна Томасові Арнольдові за те, що змогла підкорити собі фізичну культуру». Однак англійський шкільний спортивний рух, який довгий час вважався зразковим завдяки досягнутим результатам, аж ніяк не міг розвиватися гармонійно. Із самого початку він ніс в собі певні протиріччя, що вийшли на поверхню уже в другій половині сторіччя.

1. У силу свого монопольного положення він відтіснив на другий план розвиток класних занять у школі нижнього ступеню, що ґрунтувалися на гімнастиці.

2. Спорт активного виховного призначення «зупинився» між середніми і вищими прошарками, та й там охоплював у середніх і вищих навчальних закладах в більшості дітей заможних батьків. У силу ліберального характеру такого виховання воно не поширювалося на усіх без винятку учнів. Рівень фізичних навантажень з погляду педагогічного впливу не піддавався регулюванню.

3. Ігнорувався не тільки жіночий спортивний рух, але і фізичне виховання для дівчаток. За винятком вузького кола аристократії, неприховане презирство зустрічало дівчину, що «віддавалася фізичним вправам чи спорту, що викликає піт».

26. Рух «арнольдизм» та його значення. Теоретичні розробки Чарльза Кінгслі, «арнольдизм», що народжується слідами педагогічного роману Томаса Х’юза, не тільки одержали поширення в навчальних закладах, але додали новий зміст і позашкільному спортивному руху. Не тільки школа розкрила двері перед спортивними заняттями, але і спортклуби переймали правила педагогіки. Фізичні заняття, що склалися на основі крикету, веслування й атлетики, поступово поширилися на плавання, фехтування, туризм, борцівські види спорту й альпінізм. Як відзначав Вольфганг Ейхель, «англійська буржуазія може бути вдячна Томасові Арнольдові за те, що змогла підкорити собі фізичну культуру». Однак англійський шкільний спортивний рух, який довгий час вважався зразковим завдяки досягнутим результатам, аж ніяк не міг розвиватися гармонійно. Із самого початку він ніс в собі певні протиріччя, що вийшли на поверхню уже в другій половині сторіччя.

1. У силу свого монопольного положення він відтіснив на другий план розвиток класних занять у школі нижнього ступеню, що ґрунтувалися на гімнастиці.

2. Спорт активного виховного призначення «зупинився» між середніми і вищими прошарками, та й там охоплював у середніх і вищих навчальних закладах в більшості дітей заможних батьків. У силу ліберального характеру такого виховання воно не поширювалося на усіх без винятку учнів. Рівень фізичних навантажень з погляду педагогічного впливу не піддавався регулюванню.

3. Ігнорувався не тільки жіночий спортивний рух, але і фізичне виховання для дівчаток. За винятком вузького кола аристократії, неприховане презирство зустрічало дівчину, що «віддавалася фізичним вправам чи спорту, що викликає піт».