Самоефективність

Поняття самоефективності. Розглянемо як виявляє себе особистісне Я у діях. Про те, що усвідомлений самоконтроль відіграє в житті людину важливу роль, свідчать декілька концепцій і напрямів досліджень. В експериментальних і теоретичних дослідженнях, виконаних психологом із Стенфордского університету Альбертом Бандурою знайшла своє підтвердження концепція самоефективності. Людина, яка сприймає себе компетентною у професії, навчанні, діяльності особою, частіше досягає успіху в житті. Концепція самоефективності – наукова версія, яка стверджує силу позитивного мислення людини. Оптимістична віра у власні можливості приносить людям дивіденди. Діти і дорослі, що володіють яскраво вираженим відчуттям самоефективності – наполегливіші, менш тривожніші і рідше впадають у депресію. У них краще йдуть справи із навчанням, вони добиваються значних академічних успіхів.

У повсякденному житті самоефективність примушує нас ставити перед собою важкі цілі і добиватися їх, не пасуючи перед труднощами. Результати більше ста досліджень свідчать про те, що самоефективність прогнозує результативність працівника. І навпаки: професійні досягнення сприяють зростанню самоефективності. Це означає, що самоефективність особи визначається тим, наскільки вона почувається компетентною у професії. Чи обов'язково це почуття власної компетентності, професійності визначає успіх ? Звичайно так, але інколи соціальні обставини суспільної кризи є бар’єрами для самоефективних особистостей. У суспільствах з перехідним типом економіки значна частина професійних працівників не можуть почуватися самоефективно. За останнє десятиріччя в руслі вітчизняних соціологічних та психологічних досліджень ґендеру все частіше обговорюється питання жіночого „ейджизму” (обмеження доступу до ресурсів та звільнення від участі у прийнятті рішень груп населення за критерієм віку, статі, раси тощо)⁸. Наприклад, вік є прихованою причиною звільнення жінок висококваліфікованої праці і творчих професій. Серед жінок, які звертаються до державної служби зайнятості, більшість складають жінки-службовці 45-54 років. Цей „ейджизм” нічим не обґрунтований, окрім неґативних стереотипів соціального сприйняття. Як свідчать психологічні опитування, багато цих жінок готові до складної роботи, мають високий рівень підприємництва, схильні до зміни старих професійних установок. Однак у новостворених структурах (організаціях, фірмах) працює лише 30% жінок у віці 40-44 роки та 27% – у віці 45-54 років. Ця статистика має свої нюанси – жінки цього віку частіше виступають у ролі працедавців, ніж найманих працівників. Якщо за даними опитувань, маже половина жінок середнього віку або є безробітними, або знаходяться під загрозою звільнення, то вочевидь зростає роль щонайменше їх психологічної підтримки (рольових тренінгів, консультацій тощо). Це означає, що самоефективність особистості може бути загроженою соціальними обставинами.

Локус контролю: концепція екстернальних та інтернальних типів Ю.Роттера. Результати експериментів та робота у клініці, дозволили Юліану Роттеру побачити, що існує два загальних способи сприйняття людиною власного життя, життєвих подій, а відтак різні способи контролю за власним життям. Роттер назвав цей параметр локусом контролю. Разом з колегами він розробив тест для вимірювання локусу контролю, що містить 29 парних суджень. Приклади кількох полярних суджень подані у таблиці 2. Є люди, які не сумніваються в своїй здатності контролювати власну долю. Це особи, які належать до інтернального типу (внутрішній локус контролю). Особи, які вважають, що все залежить від обставин, належать до екстернального типу (зовнішній локус контролю). Якщо людина переконана в своїй здатності контролювати власне життя, то вона швидше за все буде добре навчатися у школі, рішуче позбавиться неґативних соціальних звичок, активніше вирішуватиме сімейні проблеми, робитиме професійну кар’єру і віддасть перевагу довгостроковим цілям над короткочасною вигодою.

Таблиця 2.

Схильність до міркувань на користь власного Я

Пояснення позитивних і неґативних подій. Кожного разу, коли людина сприймає інформацію, що її стосується, вона виявляє схильність до міркування на користь власного Я. Люди з готовністю прощають собі свої невдачі, охоче приймають похвалу за успіхи тощо. Тенденція поблажливого самосприйняття називається міркуванням на користь власного Я.

Ситуації, в яких потрібні майстерність, успіх (спортивні змагання, іспити, прийом на роботу), особливо уразливі з погляду цього феномена.: переможці можуть легко приписати успіх своїм особистим навичкам, а ті, що програли можуть сказати про те, що їм не поталанило. Аналогічним чином поводяться і політики: вони схильні приписувати перемоги своїй працьовитості, роботі з виборцями, репутації і стратегії, а поразки — зовнішнім причинам.

Люди визначають, що є для них важливим, а що ні з погляду на те, що них добре виходить. Студенти, що успішно освоїли протягом семестру основи комп'ютерної грамоти, вважають, що в сучасному світі ця навичка є вкрай необхідною. Ті ж, чиї досягнення в цій області виявились не такі великі, швидше за все, стануть іронізувати над товаришами, що «зациклилися» на комп'ютерах, і виключать комп'ютерні навички з числа тих, які здатні вплинути на їх уявлення про себе.

Невиправданий оптимізм. Оптимізм — джерело позитивного відношення до життя, він благотворніший, ніж песимізм, в тому, що стосується самоефективності, здоров'я і благополуччя Будучи від природи оптимістами, багато людей вірять, що в майбутньому різні сторони їх життя складуться вдало, і ця віра допомагає їм прожити день щасливо. Проте існує, на думку Джулії Норем «захисний песимізм», який може позбавити людину небезпек, якими загрожує невиправданий оптимізм⁹. Сумніви в собі можуть «примусити ворушитися», тобто краще готуватися до іспиту тих студентів, більшість з яких вже отримували невисокі оцінки. Самовпевнені студенти схильні готуватися не дуже ґрунтовно. Їх не більш талановиті, але менш самовпевнені товариші, що побоюються провалу на майбутньому іспиті, працюють систематично і одержують вищі оцінки. Відтак щоб досягнути успіхів, людині необхідні рівно оптимізм і песимізм, перший – щоб не втрачати надії, а другий – щоб не втрачати пильності.

Помилковий консенсус і помилкова унікальність. Люди схильні переносити на усіх людей власні неістинні судження, неґативну, неефективну поведінку. Цей феномен називається ефектом помилкового консенсусу. Коли йдеться про яку-небудь думку, ми знаходимо підтримку своєї позиції, переоцінюючи міру згоди з нами тих, що оточують. Наприклад, ухиляючись від сплати податків, люди схильні перебільшувати кількість людей, що чинять так само. Помилковий консенсус може бути наслідком узагальнення, зробленого на підставі обмеженої вибірки.

У питаннях, що стосуються здібностей, хороших вчинків, успіху, частіше діє ефект помилкової унікальності. Це тенденція недооцінювати той факт, що здібності і бажана ефективна поведінка є широко поширеними. Сприймаючи власні таланти і моральні якості як щось особливе, особа працює на власний імідж.

Схильність міркувати на користь власного Я виявляється не тільки у вигляді самовихваляння при порівнянні з іншими, необґрунтованого оптимізму і помилкового консенсусу щодо особистих недоліків. Чим вище думка особи про яку-небудь власну якість (розум, наполегливість, почуття гумору), тим частіше ми оцінюємо інших саме за цим критерієм¹⁰.

Мотивація самоповаги. Одне з пояснень причин схильності до міркувань на користь власного Я свідчить, що ця схильність є «побічним продуктом» обробки і запам'ятовування інформації про самих себе. Вважають, що причина полягає в тому, що людина краще запам'ятовує власні дії, ніж дії інших, або свої спостереження за ними. Однак упереджене сприйняття людини не є лише перцептивною помилкою, тут «беруть» участь захисні мотиви міркування на користь свого Я. Адже, дружба, шлюб містять ризики для людської самоповаги. Подібні кар'єрні цілі здатні стати причиною напруженості або заздрості між людьми. Амиканський дослідник Абрам Тессер вважає, що такий мотив, як «підтримка самоповаги», прогнозує безліч цікавих феноменів, зокрема навіть суперечки між рідними братами і сестрами¹¹. Якщо вони приблизно однакового віку, то батьки їх часто порівнюють один до одного. На думку Тессера, те, що батьки сприймають одну дитину як більш здібну, специфічно мотивуватиме поведінку іншої дитини. Тессер вважає, що найбільша небезпека загрожує самоповазі старшої дитини, що має дуже здібних молодшого брата або сестру. Дослідник з’ясував, що ті особи (здебільшого чоловіки), які мали братів, більш або менш здібних, ніж вони самі, звичайно говорять про те, що між ними не було особливої близькості. Чоловіки, що мають братів з приблизно такими ж здібностями, як їх власні, частіше говорять про більш дружні відносини між ними.

Неґативний бік самоповаги. Низький рівень самоповаги провіщає підвищений ризик депресії, наркоманії і деяких форм правопорушень. Виявивши, що відчуттю власної гідності загрожує небезпека, люди часто реагують на подібну загрозу тим, що принижують інших, нерідко проявляючи при цьому жорстокість. Якщо молода людина відчуває, що її високій самооцінці загрожує небезпека або зниження унаслідок соціального відторгнення, вона намагається відстояти самооцінку не завжди толерантними способами.

В одному з своїх експериментів Тодд Хартертон і Кетлін Вос (2000) „пригрозили” студентам-юнакам, що входили до складу експериментальної групи, невдачею під час тестування здібностей. У відповідь на це лише юнаки, які мали завищену самооцінку (високий рівень самоповаги), стали поводитися більш ворожіше ( рис.3).

Рис. 3. Рівні антаґоністичної поведінки в осіб із середнім та низьким рівнем самоповаги (самооцінки)

Рис.3 показує, що юнаки з експериментальної групи (які мали високу самооцінку) після їх критичної оцінки експериментаторами мають вищі показники антагоністичної поведінки, ніж юнаки з низькою самооцінкою. Негативні прояви завищеної самооцінки, деякої зарозумілості є мало подібними до тих проявів, які виникають у людей з низькою самооцінкою. Останні поводять себе менш антогоністично (вороже), вони переважно ізолюються, робляться тривожними, невпевненими. Коли особи з низькою самооцінкою відчувають небезпеку, то схильні все бачити у похмурому світлі, фіксуватися на найгірших вчинках оточуючих, переконані, що близькі їх не люблять.

Натомість, завищена самооцінка та відповідний їй рівень самоповаги слугують антаґоністичній поведінці, яка має два аналоги, прототипи. Перший тип антагоністичної поведінки визначається поєднанням в людині високого рівня самоповаги та еґоцентризму. Другий тип визначається поєднанням високого рівня самоповаги та поміркованого еґоцентризму. Другий тип антаґоністичної поведінки характерний для осіб, які хоч не прагнуть бути в центрі уваги (помірковано егоцентричні) та не сердяться на критику, однак частіше виступають в ролі захисників інших. Помірковано еґоцентричні особи, із завищеним рівнем самоповаги не поспішають займати оборонну позицію. Хоча вони не такі вразливі до критики і не поспішають захищати власну позицію, все ж менш схильні переоцінювати тих, хто їх любить, і лаяти тих, хто їх не любить.