Соціальна фасилітація

Розглянемо три приклади групового впливу: соціальну фасилітацію, соціальні лінощі і деіндивідуалізацію. Ці феномени можуть виявлятися при мінімальній взаємодії – те, що називається «мінімальними груповими ситуаціями». Важливими для розуміння є також приклади соціального впливу в групах, учасники яких взаємодіють між собою: групової поляризації, «огрупленого» мислення та впливу меншості.

Ефект присутності інших. Факт того, що присутність співвиконавців або аудиторії, підсилює добре засвоєні індивідом реакції був зафіксований понад століття тому. Ще у 1898 р. психолог Норман Тріплет помітив, що спортсмени демонструють вищі результати не тоді, коли індивідуально «змагаються з секундоміром», а коли беруть участь в колективних заїздах. Для підтвердження своїх припущень він провів лабораторний експеримент – один з перших в історії соціальної психології. Діти, яким веліли намотувати волосінь на котушку вудки з максимально можливою швидкістю, у присутності співвиконавців справлялися з цим завданням швидше, ніж поодинці. Надалі Флойдом Олпортом у 1920 р. було експериментально доведено, що у присутності інших людей досліджувані швидше вирішують прості приклади на множення і викреслюють з тексту певні букви. Присутність інших позитивно впливає на точність виконання завдань на моторику. Так був відкритий ефект присутності інших, або ефект фасилітації (від англ. facility –легкість, сприятливі умови). У сучасному розумінні фасилітація – це посилення домінантних реакцій у присутності інших.

Соціальний психолог Роберт Зайонц встановив, що фасилітація на рівні організму обумовлена фізіологічним збудженням. Останнє підсилює домінуючі реакції, та сприяє виконанню легких завдань і заважає виконанню складних. Засвоєння нового матеріалу, проходження лабіринту або розв’язок складних математичних задач — важчі завдання, правильні реакції на які із самого початку зовсім не такі очевидні. У подібних ситуаціях присутність сторонніх приводить до збільшення числа невірних відповідей⁴².

У одному з експериментів Р.Зайонца учасників просили вимовляти (від 1 до 16 разів) різні, позбавлені сенсу слова. Потім їм повідомляли, що ці слова з'являться на екрані, одне за іншим, і кожного разу їм потрібно буде здогадатися, яке саме слово з'явилося. Насправді випробовуваним показували впродовж сотої долі секунди тільки випадкові чорні лінії, але вони «бачили» переважно ті слова, які вимовляли багато разів. Ці слова стали домінуючими реакціями. Випробовувані, які проходили аналогічний тест у присутності двох інших випробовуваних, були ще більш схильні до того, щоб «бачити» саме ці слова.

Автори подальших досліджень підтвердили висновок про те, що соціальне збудження полегшує домінуючу реакцію. Наприклад, у присутності спостерігачів студенти швидше розбиралися з легким лабіринтом і довше – з важким. Спортсмени на змаганнях демонстрували добре засвоєні навички, коли їх підбадьорював натовп уболівальників.

Психологічні причини соціального збудження. Експерименти засвідчили, що людина з добрими навичками в присутності глядачів легко демонструє своє вміння. Соціальне збудження допомагає показати кращий результат. Назвемо причини соціального збудження, кожна з них має експериментальне підтвердження.

Боязнь оцінки. Посилення домінуючих реакцій максимально, коли люди думають, що їх оцінюють. Боязнь оцінки допомагає також пояснити, чому:

• люди працюють краще, якщо співвиконавці в чомусь перевершують їх;

• збудження зменшується, коли група, в яку входять люди, що є референтними для нас, «розчиняється» особами, чия думка для нас є неважливою;

• спостерігачі роблять найбільший вплив на тих, хто більш інших стурбований їх думкою;

• ефект соціальної фасилітації найбільш помітний тоді, коли ми незнайомі із спостерігачами і нам важко стежити за ними.

Розпорошення уваги. Г.Сандерс, Р. Берон і Д. Мур припустили: якщо люди замислюються про те, як працюють їх співвиконавці, або про те, як реагує аудиторія, їх увага розпорошується⁴³. Конфлікт між неможливістю не зауважувати тих, що оточують і необхідністю зосередитися на виконуваній роботі, збуджує когнітивну систему. Свідчення на користь того, що люди насправді збуджуються із-за розсіювання уваги, одержані з експериментів, в яких доведено: соціальна фасилітація може бути наслідком присутності не тільки іншої людини, а й, наприклад, спалахів світла.

Факт присутності спостерігача. Р. Зайонц вважав, що навіть сам факт присутності спостерігача здатний стати причиною збудження. Наприклад, його досліджувані більш чітко формулювали своє ставлення до кольорів запропонованого спектру у присутності спостерігачів. При виконанні подібних завдань немає ні «вірних», ні «невірних» відповідей, які могли б оцінити спостерігачі, а тому немає ніяких підстав турбуватися про те, яка думка у них складеться. Та все ж їх присутність спостерігачів вплинула на чіткість відповідей.

Отже, результати деяких ранніх досліджень свідчили про те, що у присутності спостерігачів або співвиконавців люди працюють краще. За даними інших авторів, присутність сторонніх, навпаки, зменшувала ефективність праці. Р.Зайонц «примирив» ці результати, що суперечать один одному, застосувавши принцип, добре відомий з експериментальної психології: збудження підсилює домінуючі реакції. Оскільки присутність інших викликає збудження, присутність спостерігачів або співвиконавців покращує показники при виконанні легких завдань (для них домінуючою реакцією є правильна відповідь) і погіршує показники при виконанні складних завдань (для них домінуючою реакцією є неправильна відповідь). Результати експериментів дозволяють припустити, що збудження частково є наслідком боязні оцінки, а частково – результатом розпорошування уваги – конфлікту між розподілом уваги на сторонніх і необхідністю зосередитися на виконуваній роботі.