Поняття альтруїзму та підходи до його вивчення

Поняття альтруїзму та підходи до його вивчення. Альтруїзм – це різновид просоціальної поведінки людини, орієнтований на безкорисливу допомогу іншим та пов’язаний з можливими втратами для самої людини. Соціальні психологи намагаються з’ясувати чинники, які дозволяють людям виявляти у поведінці свої кращі якості: турботу, увагу й допомогу, моральну й матеріальну жертовність.

Існують три підходи до вивчення альтруїзму. Перший підхід розвинувся в руслі соціологічної соціальної психології. Його опорою є концепція символічного інтеракціонізму Герберта Блумера. Згідно нього, суспільство визначається як символічна взаємодія індивідів. Люди діють з опорою на значення (смисли), які приписують речам. Сенс будь-якої речі виникає в процесі взаємодії, у яку людина вступає з іншою людиною. Сенс не належить речам самим по собі, він виникає у процесі людських трансакцій. З погляду на це, альтруїзм обґрунтовується психологічною теорією соціального обміну.

Другий підхід – соціологічний. Автор феноменологічної соціології Альфред Шютц наголошував, що суспільство розвивається у процесі духовної взаємодії людей. Тому соціальна дія – це осмислена поведінка людини в її духовній взаємодії з іншими людьми. В руслі соціологічного підходу альтруїзм розглядається в руслі дії двох соціальних норм: взаємності та соціальної відповідальності.

Третій підхід до розуміння альтруїзму пропонує еволюційна психологія. В межах еволюційної теорії безкорисливу поведінку пояснюють вродженими механізмами: захист роду та пошук взаємної вигоди.

Еволюційний підхід до пояснення альтруїзму. Згідно суджень психологів, представників еволюційного напрямку, квінтесенцією життя є збереження генофонду. Спадкові механізми спонукають людей поводитися так, щоб створювати максимально сприятливі умови для виживання роду. Однак Річард Довкінз у своїй популярній праці «Ген еґоїзму» (1976) засвідчив, що еволюційні психологи не дуже високої думки про альтруїстичні нахили людини. Адже гени, що роблять людину готовою жертвувати собою заради благополуччя інших, не мали жодних шансів вижити в конкурентній боротьбі видів за існування. Проте завдяки генетичному еґоїзму люди схильні до особливого, нееґоїстичного альтруїзму. Останній може бути названий „жертовним”. Він виявляється як захист роду та взаємний обмін допомогою.

Теорія жертовного альтруїзму. Еволюційні психологи розглядають захист роду як нееґоїстичний, жертовний альтруїзм. Людські гени „налаштовують” їх до турботи за спадкоємців генофонду. Однією з форм самопожертви, яка може збільшити шанси генів на виживання є прихильність до власних дітей. Батьки, що уважно ставляться до здоров'я та потреб своїх дітей, мають більше шансів зберегти генофонд та передати нащадкам свої гени, ніж ті, хто нехтує своїми обов'язками. Хоча еволюція «заохочує» альтруїзм у стосунку до власних дітей, останні менше залежать від виживання генів своїх батьків. Саме тому батьки, на думку еволюційного психолога Д.Бараша, переважно більше віддані дітям, ніж діти – батькам.

Не слід трактувати позиції еволюційних психологів вульгарно. Виявляючи альтруїзм, люди не «обчислюють» генетичну спорідненість. Проте люди запрограмовані на турботу про близьких родичів самою природою. Це пояснює теорія жертовного альтруїзму. Згідно неї природній відбір у живій природі здійснюється за принципом родової причетності. Підґрунтям жертовного альтруїзму у стосунку до своїх близьких родичів є модель поведінки, яка була відібрана в процесі еволюції для збільшення можливості виживання спільних генів.

Теорія взаємності людських доброчинів. Взаємний обмін найкращим чином «працює» в невеликих, локальних групах, в яких людина, що отримала допомогу, часто зустрічається зі своїми доброчинцями. Села, маленькі містечка, церковні парафії, нечисленні робітничі групи, студентські гуртожитки, невеликі школи – все це хороші «провідники» громадського духу, який сприяє проявам взаємної турботи. В порівнянні до мешканців невеликих міст або сільських районів жителі меґаполісів менш схильні допомагати сусідам, передавати один одному інформацію, відправляти «загублені» листи, допомагати дітям, що заблукали, і менш схильні надавати невеликі послуги. Вони також менш охоче розмовляють з тими, хто проводить опитування громадської думки. Соціальний психолог Роберто Чалдіні поснює меншу схильність жителів великих міст до взаємообміну зовсім не їх моральною звироднілістю, а специфікою просторової локалізації людей, яка послаблює взаємообмін⁷⁰.

Отже, представники еволюційної психології напрацювали дві теорії, які пояснюють альтруїзм. Теорія жертовного альтруїзму обґрунтовує вроджену схильність людини до нееґоїстичного альтруїзму стосовно своїх рідних. Теорія взаємності людських доброчинів обґрунтовує альтруїзм дією вродженого механізму, що забезпечує краще виживання тих груп, які підтримують одна одну.