19. Критерії виділення частин мови.

Формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються.

Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції . Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції. При цьому важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної частини мови. Однак для іменника функція підмета є первинною, а присудка - вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є первинною, а підмета - вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають деякі обмеження. Так, зокрема, іменник може бути підметом незалежно від типу присудка, тоді як дієслово не може бути підметом, якщо присудок виражений особовою формою.

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються з дієсловами (читає добре), з іншими прислівниками (дуже добре), прикметниками (значно кращий, дуже вдалий), але не із займенниками та числівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але не з дієсловами і т.д.

Словотвірний критерій - критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів.

20. Класифікація речень за метою висловлення, за структурою.

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку.

Основные признаки предложения: - наличие грамматической основы - интонационная законченность - выполняет коммуникативную функцию

- Модальність - вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання.

- Предикативність - співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, - односкладними.

21. Основні члени речення.

Існують такі основні члени речення:

• Пі́дмет — це головний член речення, граматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. Підмет і другорядні члени речення, що належать до підмета, утворюють групу підмета.

• При́судок — це головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.

Присудок — головний член двоскладного речення, що характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що зробить ?

Присудок буває простий і складений.

Простий присудок виражається дієсловом, що поєднує в собі граматичне й лексичне значення

До простих належать також присудки, що виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням

• Додаток - другорядний член речення, який означає предмет, на який спрямована дія або по відношенню до якого ця дія відбувається і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного.Відповідає на питання непрямих відмінків:чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?.Підкреслюється _ _ _ _ _ .

Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше додаток виражається іменником та співвідносними з ним займенниками, рідше прикметником, числівниками.

Додатки поділяються на прямі додатки та непрямі додатки.

До прямих додатків можна поставити запитання кого? що?. Вони стоять у реченні в знахідному відмінку.

Прямі додатки можуть виражатися також родовим відмінком, коли при перехідному дієслові є частка не, або коли дія переходить лише на частину об'єкта

В усіх інших випадках додатки непрямі. Перед непрямими додатками можуть стояти прийменники

- Озна́чення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета. Воно відповідає на питання чий? який? яка? які? котрий? скільки?.Підкреслюється хвилястою лінією.

Види означень:

узгоджені — означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число й відмінок, що й означуване слово.

неузгоджені — форми різних частин мови, що вказують на ознаку або належність предмета.

прикладки — означення, що виражене іменником.

• обставина.

Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Обставина може виражатися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них, дієприслівником, інфінітивом і фразеологічними зворотами прислівникового значення. Підкреслюється (_ . _ . _ . _).