10. Физиологические этапы становления высоты прикуса

Виділяють 4 етапи фізіологічного підйому ви­соти прикусу:

1й припадає на 2-2,5 роки дитини, тобто на момент закінчення прорізування всіх тимчасових зубів;

2йвідмічається в 6 років, тобто на час прорізуван­ня перших постійних молярів;

3й - 12-13 років, після повної зміни тимчасових зубів на постійні, за рахунок росту альвеоляр­ного відростка у вертикальному напрямку, пов­ноцінного прорізування й правильної взаємної установки других постійних молярів;

4й- 18-25 років, тобто у результаті прорізування й правильної артикуляційної установки зубів мудрості; якщо їх немає, то підйом висоти при­кусу здійснюється за рахунок зубоальвеолярно- го подовження.

На всіх етапах у міру динамічного збільшення висоти прикусу зменшується глибина фронтально­го перекриття, і співвідношення зубних рядів стає ортогнатичним.

11. Механізми росту в.Щ

Верхня щелепа складається з 2-х симетричних половин, які поєднуються подовжнім швом. У період раннього ембріонального розвитку між обома частинами розташована міжщелепна кістка. Порушення ембріонального розвитку на 2 місяці вагітності призводять до вад розвитку обличчя (щілинні дефекти верхньої губи, альвеолярного відростка, піднебіння). Верхня щелепа новонародженого широка і коротка, складається головним чином із альвеолярного відростка, який розташований трохи нижче піднебіння. Пласке піднебіння з добре вираженими поперечними складками. У середньому на піднебінні налічується 4-5 пар поперечних складок, 2-3 пари з яких відходять від піднебінного сагітального шва. Поперечні складки створюють шорсткість слизової оболонки і сприяють утриманню соска під час годування. Гайморова порожнина тільки намічається і на рентгенограмі має вигляд просвітління довгастої форми. Вона лежить медіально відносно альвеолярного відростка. Зачатки зубів розташовані майже під самою очною ямкою і

відокремлені від неї тонкою кістковою пластинкою.

Крім шовного зростання , для верхньої щелепи характерно ще й аппозиційного кісткообразування за рахунок нашарування кістки з боку окістя. Резорбтивною ( схильна резорбаціі ) є передня поверхня щелепи , аппозиційного - піднебінна поверхня альвеолярного відростка і бугор верхньої щелепи. Таким чином , аппозиційного кісткообразування призводить до того , що весь верхньощелепної комплекс зростає ззаду. Однак зміщення його відбувається допереду за рахунок зростання в швах. У пазухах йде збільшення обєму за рахунок резорбції стінок . Подовження основи верхньої щелепи ( відстань між передньою і задньою носовими стінками ) відбувається лише до 13 років , як і передньої основи черепа. Надалі відбувається лише зростання альвеолярного відростка і бугра верхньої щелепи за рахунок аппозиції і формування зачатків верхніх восьмих зубів.

12. мор-функ хар.зуб-щел.обл.при постійном прикусі

У періоді постійного прикусу прорізування й артикуляційна установка зубів можуть проходити по типу фізіологічних прикусів (ортогнатичний, прямий, фізіологічна біпрогнатія, фізіологічна опістогнатія) або однієї з патологічних форм (про- гнатія, прогенія, глибокий, відкритий прикус). Ар­тикуляція іклів визначає нормальне співвідношен­ня зубів фронтального відділу, а перших постійних молярів - бічних. Залежно від типу жування вза­ємна артикуляційна установка перших постійних молярів проходить по-різному: при масетеріально- му типі - за рахунок зсуву нижнього зубного ряду медіально, при темпоральному типі - внаслідок росту нижньої щелепи в дистальному відділі. При врівноваженому типі жування описані процеси протікають гармонійно.

У періоді постійного прикусу здійснюються третій і четвертий етапи становлення висоти цен­тральної оклюзії: третій - за рахунок росту аль­веолярного відростка у вертикальному напрямку, повноцінного прорізування й правильної взаємної установки других постійних молярів, четвертий - у результаті прорізування й правильної артикуляцій­ної установки зубів мудрості. У міру динамічного збільшення висоти прикусу зменшується глибина фронтального перекриття, і співвідношення зуб­них рядів стає ортогнатичним.

Умовно розділяють постійний прикус на три періоди: 14-17 років, 18-25 років, від 26 років

і більше (рис. 2.35). Це викликано тим, що для першого й другого періодів ще характерний роз­виток деяких ланок артикуляційного ланцюга: не закінчений ріст щелеп і альвеолярних відростків у бічних відділах, а також формування оклюзійної кривої і завершується процес становлення висоти центральної оклюзії. До початку третього періоду закінчується ріст усіх органів жувального апарата й відбувається остаточне функціональне присто­сування зубощелепного апарату до умов зовніш­нього середовища. Однак і в цей період прикус не є застиглою, статичною формою: співвідношення інтактних зубних рядів постійно змінюється в різ­ні періоди життя у зв’язку з особливостями функ­ціонування зубощелепного апарату й загальним станом організму. Найбільш яскраво ці зміни про­являються при втраті значної кількості зубів. При цьому виникають великі дефекти зубних рядів, зменшується висота прикусу й, як правило, ство­рюються умови для появи вторинних деформацій і формування зниженого, травматичного прикусу (Мшикевич В. Ю., 1978).

Постійні зуби відрізняються від тимчасових такими особливостями:

1. Висота постійних зубів більша.

2. Постійні зуби мають жовтуватий відтінок на відміну від блакитно-білого у тимчасових.

3. Постійні зуби розташовані у зубній дузі під кутом, а тимчасові - вертикально. Верхні зуби мають нахил коронкової частини вперед (вес­тибулярно), а кореня - назад (орально); нижні навпаки: коронками нахилені орально, а коре­нями - вестибулярно.

4. На відміну від тимчасових, у постійних зубах добре виражені горбки.

5. У пришийковій ділянці постійних зубів відсут­ній емалевий валик.

6. У постійних зубах дітей та підлітків відсутні ознаки стирання.

7. У постійному прикусі розрізняють 4 групи зу­бів, у тимчасовому - 3 (відсутні премоляри).

8. Кількість зубів постійного прикусу - 28-32, а тимчасового - 20.