Завдання

1. Запишіть речення фонетичною транскрипцією. Встановіть у підкреслених словах співвідношення між буквами та звуками.

1 Змалку кохайтесь в освіті, змалку розширюйте ум, бо доведеться у світі великих навчатися дум (Грабовський). 2. Ми, українці, - нація, яка споконвіку прагне багато знати, а це утверджує нашу віру у вічне життя на цій землі (Гоян). 3. Вечоріло. В хатинці було холодно, вогко й темнувато (Винниченко).

2. Подані слова згрупуйте відповідно до типів чергувань голосних. Поясніть, чим зумовлені такі чергування.

Сльоза, вечеря, півень, дьоготь, текти, пшоно, прати, копійок, кисеньрова, стій, летіти, півня, стерти, копієчка, ліктя, женити, Канів, стояти, бренькіт, осіб, Канева, осінь, Київ, чорнобривий, політ, лікоть, жонатий, оселі, нігтя, стирати, ніготь, бриніти, пшениця, сліз, дьогтю, особа, витікати, перу, кисню, звечора, Києва.

3.Поясніть зміни звуків у мовному потоці в словах: станція, літній, зжувати, безшумний, боротьба, хоч би, анекдот.

4.Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Поділіть їх на склади. Охарактеризуйте кожний склад.

Подарунок, зустріч, Київ, відгалуження, авіація, роса, чорноморський, птах, ось, олімпіада, атом, доньчин, морквяний, знімаєшся, об'їжджений, сузір'я, громіздкий, невістчин.

5.Користуючись орфоепічним словником, поставте наголос у поданих нижче словах. Перевірте, чи зміщується наголос при зміні слова. Чи можливі варіанти наголошення?

Заробіток, приспів, випадок, зокрема, байдуже, партнер, серденько, читання, завдання, гуртожиток, водяний, волелюбний, кілометр, разом, дівчинонька, кажу, алфавіт, було, ясний, помилка, заголовок, сестра, вікна, посмішка, одинадцять, бюлетень, завжди, атлас, приятель.

6.Прочитайте різноманітні визначення звука і з’ясуйте, які ознаки звука покладено в їх основу. Випишіть визначення звука з різних лінгвістичних термінологічних словників (див.: Довідникову літературу в «Навчально-методичних матеріалах»).

1. «Звуки речи – минимальные единицы речевой цепи, являющиеся результатом сложной артикуляционной деятельности человека и характеризующиеся определёнными акустическими и перцептивными (связанными с восприятием речи) свойствами.

Звуки относятся к сегментным средствам, поскольку соотносятся с минимальными линейными единицами языка – фонемами». (Бондарко Л. В. Звуки речи // Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990. – С. 165.).

2. «Звук – це найменша, неподільна одиниця мовного потоку, що використовується для побудови складів і фонетичних одиниць вищого рівня, за допомогою яких висловлюються думки». (Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ – К., 1994. – С.18.)

3. «Звук речи. Элемент произносимой речи, образуемый речевыми органами. При фонетическом членении речи звук – это часть слога, кратчайшая, далее неделимая звуковая единица, произнесённая за одну артикуляцию». (Розенталь Д. Э., Теленкова Н. А. Словарь – справочник лингвистичеких терминов. – 3-е изд. – М., 1985. – С.80.)

4. «Розмежування звуків мовленнєвого ланцюжка може ґрунтуватися виключно на акустичному враженні; однак щодо їх опису, то тут все інакше. Опис повинен робитися лише на основі артикуляційного акту, адже акустичні одиниці, взяті самі по собі, не піддаються аналізу; треба вдаватися до ланцюжка артикуляторних рухів...

Первинні одиниці, одержувані шляхом поділу мовленнєвого ланцюжка, ... називають фонемами [сучасний термін – звук]». (Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики (Пер. з фр. А. Корнійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 56.)

5. «Матеріальною основою мовлення є звуки людського голосу,

що утворюються внаслідок роботи мовних органів (мовного апарату) – дихального апарату, гортані і надгортанної порожнини... Звук як фізична сутність являє собою хвильове механічне коливання частинок пружного середовища (газу, рідини, твердого

тіла). Звуком називають також відчуття, що виникає внаслідок дії звукових хвиль на орган слуху – вухо». (Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Гри­

щенка. – К., 1993. – С.10, 12 .)81

7. Знайдіть і випишіть явища енклітики і проклітики.

Укр.: …Цього козарлюгу ні куля, ні шабля не брали. Бо він був заворожений, тобто – безсмертний. І в огні він не горів, і в воді не тонув, бо виходив із вогню мокрим, а з води – сухим. А ім’я його знане було по всій-усій Україні: Мамай. (М. Слабошпицький «Козак – душа правдивая»).

Рос.: Два голубя как два родные брата жили,

Друг без друга они не ели и не пили;

Где видишь одного, другой уж, верно, там;

И радость и печаль, все было пополам… (И. А. Крылов «Два голубя»).

Англ.: The ship entered the Tobermory Bay. The twins, Frank and Jane Graham, stood on deck and watched the lovely scene with wide-open eyes.

Though they were tired after the long railroad journey and the see trip from Glasgow, they could not help uttering exclamations of delight. (K. Fidler)

Нім.: Die internationale Friedensbewegung hat in den letzten Jahren grosen Einflus gewonnen.

Франц.: Pour tranquille et paisible qu’elle vous paraisse, ma vie n’en est pas moins active et laborieuse. (A. France)

8. Заповніть таблицю відповідно до зазначених рубрик. При виконанні завдання враховуйте акустичні ознаки звуків.

Звуки складаються тільки з тону……..

Звуки складаються тільки з шуму……..

Звуки складаються з тону і шуму……..

Переважає тон Переважає шум……….

О,О К Л

Зразок: коло

Книга, група, робота, шафа, екзамен, радість, їжак, джміль, мило.

9. Знайдіть дифтонги і трифтонги (якщо вони є) у словах мови, яку ви вивчаєте.

Англ.: go, by, flower, our, will, place, table.

Нім.: mein, die Leute, der Baum, die Saite, der Mai, die B ume, die Arbeit.

Франц.: science, esquisse, moi, cour, nuit, pied.

Іспан.: bien, papaguayos , viaje, paraguayo.

10. Зробіть фонетичний аналіз підкреслених слів

За князя, за Ярослава,

Київ – Царьгородом став.

Як про друга, як про сина

Дбав про нього Ярослав… (О. Олесь «Яраслав Мудрий»).

11. Запишіть, де потрібно, слова фонетичною транскрипцією і визначте та охарактеризуйте фонетичні процеси в них.

Укр.: боротьба, Вітчизна, свято, транвай (розм.), Пилип (рос.: Филипп), тижневий, сонце (рос.: солнце), долоня (рос.: ладонь).

Рос.: дуб, облако, сказка, подоконник, митинг, хлеб, знаменосец, калидор (розмов.), лодка.

Англ.: girls, doors, books, go, goose, news, gold.

12. Визначте та охарактеризуйте комбінаторні зміни звуків.

Укр: просьба, вокзал, косьба, отже, з печі, нігті, розкіш, безшумно, у книжці, світ, цвях, Хома, Тадей; чесний, тижня.

Рос.: просьба, сбить, сделать, отдых, из сада, кости; сыграть, подыскать, тюбик; феврарь (розм.), бонба (розм.); ндрав (розм.), страм (розм.); знаменосец, морфонология;

Зразок: просьба – асиміляція за дзвінкістю,

дзвінкий шумний приголосний впливає на попередній глухий,

консонантна, часткова, контактна, регресивна.

ЛЕКЦІЯ 6 (ТЕЗИ) ЛЕКСИКОЛОГІЯ ТА ЇЇ РОЗДІЛИ (2 г.)

Мета вивчення: дати поняття про слово як основну одиницю мови.

Провідна ідея: визначення слова, співвідношення між лексичним значенням і поняттям.

Основні проблеми: слово - центральна функціонально- структурна одиниця мови. Лексема, словоформа. Лексичне значення. Слово і поняття. Лексична система мови.

Термінологічний мінімум: лексема, лексикологія, слово, словоформа.

План

1. Слово як предмет лексикології.

2. Основні ознаки слова. слово і морфема. слово й лексема.

3. Лексичне значення слова. типи лексичною значення.

4. Моносемія і полісемія.Омонімія.

Література

Основна

1. Бевзенко С.П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч.посіб / С.П. Бевзенко. – К. : Вища школа, 2006. - С. 90-113.

2.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю.О. Карпенко. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 182-246.

3.Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник / М.П. Кочерган. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 181-250.

4.Левицький А.Е. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / Левицький А.Е., Сингівський А. В. Алавова Л.Л.. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. - С. 44-56.

Додаткова

5.Великий тлумачний словник української мови / Укл. і гол. ред.Т.Бусел. – К. : Ірпінь: Перун, 2001

6.Білецький А. О. Про мову і мовознавство / А.О. Білецький. – К. : Світ, 1996. –с. 140-150

7.Булаховський Л.А Нариси з загального мовознавства / Л.А. Булаховський. – К. : Радкола, 1959. - С. 37-49, 62-75.

8.Лисиченко Л.А. Бесіди про рідне слово: Слово і його значение / Л.А. Лисиченко. - Харків: Прапор, 1993. - С. 4-31.

9.Орфографічний словник української мови / Уклали С.І. Гловащук, М.М.Пещак, В.М. Русанівський, О.О.Тараненко. – К. : Довіра, 1999. - 992 с.

10.Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т. В., Коврига Л.П. - Харків: Синтекс, 2002. - 672 с.

11.Український орфографічний словник / Уклад.: М.М. Пещак та ін. - 3-те вид переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. -1006с.

12.Український орфографічний словник: Орфографічний словник української мови: Близько 143000 слів / За ред. Л.М. Полюги. - 3-те вид переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. - 1006 с.

13.Уфимцев А.А. Лексическое значение / А.А. Уфимцев. – М. : Просвещение, 1986. - С. 5-65.

14.Яременко В.Сліпушко О. Новий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Бусла. – К. : Аконіт, 1998.

Слово як предмет лексикології. Сукупність усіх слів певної мови утворює її словниковий склад (лексичну систему). Наука про словниковий склад мови, його функціонування в мовленні та в історичному розвитку називається лексикологією (від гр. lехікоs – “словниковий” і 1оgоs – “наука, вчення”).

Із лексикологією пов’язані: семасіологія (семантика) – учення про значення слів і про змінювання цих значень; ономасіологія – учення про назви, позначення предметів, про вираження понять засобами мови; етимологія – учення про походження й первинне значення слів; лексикографія – прикладна наука про методи опису лексики та принципи укладання словників; фразеологія – учення про лексикалізовані сталі сполучення слів; ономатологія – учення про власні імена та ін.

Слово – це фонетично і граматично оформлена основна значуща одиниця мови, яка характеризується самостійністю, лексико-граматичною співвіднесеністю та відтворюваністю в мовленні як готова цілісна структурно-семантична одиниця.

Будь-яке слово є єдністю форми та змісту, звучання і значення. у процесі спілкування виділяють:

• фонетичне слово – звукоряд, матеріальний вияв слова;

• предмет, який називається словом;

• зміст, смисл, який слово викликає в нашій свідомості.

Отже, слово (1) називає / позначає предмет, (2) слово має смисл, (3) смисл відображає властивості предмета у свідомості людини. весь цей комплекс є трьома елементами, а зв’язки між ними і формують значення слова:

фонетичне слово

предмет поняття

(денотат, референт) (сигніфікат)

Визнаючи нерозривний зв’язок слова та поняття, не можна ототожнювати їх з таких причин:

• поняття є категорією логіки, категорія загальнолюдська, слово – категорія конкретної мови;

• поняття виражається через слово, але не всяке слово виражає поняття;

• у більшості слів (крім термінів) лексичне значення ширше від поняття, тому що включає в себе емоційну й соціальну оцінки.

Основні ознаки слова. слово і морфема. слово й лексема. лексема – це слово, яке є структурним компонентом мови, одиницею лексичної системи (окреме слово) у сукупності властивих йому форм словозміни та значень у різних контекстах. на відміну від морфем – мінімальних значеннєвих одиниць мови – слову притаманна самостійність.

Історично й соціально зумовлений зв’язок між звуковим вираженням слова та копією / образом предмета, який позначається даним словом, називається лексичним значенням слова.

Лексичне значення слова. типи лексичною значення. виділяють (за в. в. виноградовим) три головні типи лексичних значень:

1. номінативне. це лексичне значення, яке безпосередньо пов’язане з відображенням у свідомості предметів, явищ, відношень об’єктивної дійсності (дім, учень, вітер);

2. фразеологічно зумовлене значення є таким, що існує чи утворюється тільки у складі фразеологічної одиниці (летіти кулею – обидва компоненти цього сталого словосполучення набувають значення “швидкість”);

3. синтаксично зумовлене значення – значення, якого набуває слово тільки в певній синтаксичній функції, позиції (він у нашій групі маяк – “кращий студент”).

Лексичні значення розподіляються також:

• залежно від їх відношення до предметів і явищ об’єктивної дійсності: номінативні, вказівні (сигнальні), комунікативні; прямі й переносні; конкретні й абстрактні;

• залежно від їх відношення до свідомості: термінологічні і загальні, образні й безобразні, емоційні та неемоційні;

• за ознакою зв’язку слова з іншими словами в межах однієї мови: синонімічні й антонімічні, моносемічні й омонімічні, немотивовані та мотивовані.

Моносемія і полісемія. у мові слово може мати одне значення (є монолексичним) або кілька значень (є полісемічним), напр.: у російському дієслові идти – 25-40 значень, в англійському to do “робити” – 16.

Багатозначність / полісемія (від гр. роlу – багато і sеmа – знак) слова – це продукт історичного розвитку мови. похідні слова, як правило, виникають унаслідок перенесення назви з одного предмета на інший. виділяють:

1. перенесення, що ґрунтується на схожості ознак – метафора (від гр. metaphora – перенесення): ніжка стільця, твердий характер;

2. перенесення назви на основі суміжності предметів у просторі чи в часі –метонімія (від гр. metonymia – перейменування): прочитати шевченка, уважна аудиторія;

3. перенесення назви за схожістю функції: сторож “прилад, що запобігає збіганню молока”, нім. wagen “вагон” походить від слова wagen – “віз”;

4. перенесення назви цілого предмета на його частину – синекдоха (від гр. synekdoche – співвіднесеність) – різновид метонімії: він скрізь руку має.

У процесі історичного розвитку мови значення слова може розширюватися (фронт, малиновий, англ. spleen “хандра, лють” має основне значення “селезінка”) або звужуватися (шофер, злодій, чеськ. dobytek “худоба”).

Омонімія. полісемію (багатозначність) слова не слід змішувати з омонімією.

Омоніми (від гр. homos – однаковий і опymа – ім’я) – слова, які мають однакову форму, але різні значення. у мові виділяють: лексичні або власне омоніми – різні за значенням слова, звуковий склад яких збігається в усіх формах: ключ “відмичка” і ключ “джерело”, англ. аrт – “рука” і аrт – “зброя”; омофони, чи фонетичні омоніми (збігаються за звучанням, але різні за написанням): рос. бал / балл, грип / грипп, солнце / сонце; омографи (однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням): замок / замок, мука / мука, англ. lеаd [1еd] – “свинець” і lead [li: d] – “вести”.

Омоформи (збігаються за звучанням і написанням тільки в одній чи кількох граматичних формах: три – три, мати – мати).

Омоніми з’являються у мові в результаті:

• розпаду полісемії (піонер –“першопроходець”);

• словотворення (голубець – “їжа” і голубець – “фарба”);

• історичної зміни звукового складу слова;

• запозичення слів (брак – з нім. вrack – “бракований продукт, з вадою” і рос. брак – від ст. руськ. бьрати – “супружество”).

У мовознавстві існують такі основні критерії розмежування омонімії і полісемії:

1. особливістю омонімів є те, що вони хоч і мають однаковий звуковий склад, проте за своїм значенням нічим не зв’язані (бал – свято, бал – оцінка). багатозначні слова хоч і мають два і більше значень, однак усі значення групуються навколо основного – прямого, перебуваючи з ним у логічному внутрішньому зв’язку (земля – поверхня землі, суша, земельна ділянка);

2. це утворення синонімічних рядів. якщо утворюється два синонімічних ряди, то ми маємо два омоніми, напр.:

бродити – (1) хлопець (ходить, швендяє, тиняється, суне); (2) пиво (грає, піниться, шумує);

3. морфологічний – добір споріднених (чи похідних) слів, напр.:

термін – 1) проміжок часу; 2) поняття в галузі (термінологія);

4. лексикографічний – за словником (бал¹, бал²).

.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 6. ЛЕКСИКОЛОГІЯ ТА ЇЇ РОЗДІЛИ (2 г.)

Мета вивчення: дати поняття про слово як основну одиницю мови.

Провідна ідея: визначення слова, співвідношення між лексичним значенням і поняттям.

Основні проблеми: слово - центральна функціонально- структурна одиниця мови. Лексема, словоформа. Лексичне значення. Слово і поняття. Лексична система мови.

Термінологічний мінімум: лексема, лексикологія, слово, словоформа.

План

1. Слово як основна одиниця мови. Поняття лексеми.

2. Лексичне значення слова та його структура. Співвідно-шення між предметом та поняттям слова.

3. Значення слова та поняття. Поняття та концепт.

4. Природа виникнення слова. Мотивовані та немотиво-вані слова. Природа виникнення назви. Утрата мотиву-вання та її причини. Народна етимологія.

5. Система значень слова. Полісемія. Моносемія. Типи лексичних значень слова: пряме, переносне; вільне, зв’язане. Поняття терміна.

Література

. Основна

1. Бевзенко С.П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч.посіб / С.П. Бевзенко. – К. : Вища школа, 2006. - С. 90-113.

2. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю.О. Карпенко. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 182-246.

3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник / М.П. Кочерган. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 181-250.

4. Левицький А.Е. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / Левицький А.Е., Сингівський А. В. Алавова Л.Л.. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. - С. 44-56.

Додаткова

5. Великий тлумачний словник української мови / Укл. і гол. ред.Т.Бусел. – К. : Ірпінь: Перун, 2001

6. Білецький А. О. Про мову і мовознавство / А.О. Білецький. – К. : Світ, 1996. –с. 140-150

7. Булаховський Л.А Нариси з загального мовознавства / Л.А. Булаховський. – К. : Радкола, 1959. - С. 37-49, 62-75.

8. Лисиченко Л.А. Бесіди про рідне слово: Слово і його значение / Л.А. Лисиченко. - Харків: Прапор, 1993. - С. 4-31.

9. Орфографічний словник української мови / Уклали С.І. Гловащук, М.М.Пещак, В.М. Русанівський, О.О.Тараненко. – К. : Довіра, 1999. - 992 с.

10. Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т. В., Коврига Л.П. - Харків: Синтекс, 2002. - 672 с.

11. Український орфографічний словник / Уклад.: М.М. Пещак та ін. - 3-те вид переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. -1006с.

12. Український орфографічний словник: Орфографічний словник української мови: Близько 143000 слів / За ред. Л.М. Полюги. - 3-те вид переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. - 1006 с.

13. Уфимцев А.А. Лексическое значение / А.А. Уфимцев. – М. : Просвещение, 1986. - С. 5-65.

14. Яременко В.Сліпушко О. Новий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Бусла. – К. : Аконіт, 1998.

Питання для самоконтролю

1.Який розділ лексикології досліджує семантику, тобто значення, слів, природу і типи цих значень?

2. Який розділ лексикології узагальнює досвід укладання словників?

3. Слову як основній структурно-семантичній одиниці мови властиві самостійність,

цільнооформленність і…?

4. Як називається реальний предмет (чи явище) як об’єкт найменування?

5. Багатозначність і полісемія – це одне й те саме?

6. Які типи перенесення значення ви знаєте?

7. Назвіть омонімічні явища.

Завдання

1. Поясніть основні значення таких часто вживаних слів: вибирати, дружина, знаряддя, криза, крутий, малий. Перевірте правильність своїх пояснень за "Коротким тлумачним словником української мови".

ЛЕКЦІЯ 7 (ТЕЗИ) ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА СИСТЕМА МОВИ (2 г.)

Мета вивчення: дати поняття про лексико-семантичне поле, лексико-семантичні відношення, лексикографію та фразеологію.

Провідна ідея: визначення співвідношення між лексичним значенням і поняттям, та різними типами класифікації лексики.

Основні проблеми: Лексична система мови. Проблема класифікації слів: а) за значенням; б) за сферою вживання; в) за стилістичною диференціацією; г) з погляду активного й пасивного вживання. Слово в лексико-семантичному полі: синоніми, антоніми, омоніми й пароніми.

Термінологічний мінімум: первинне значення, похідне значення, полісемія, метафора, метонімія, синекдоха, омонімія, омоформи, омофони, омографи, синонімія, антонімія, запозичена лексика, старослов'янізми, активна лексика, пасивна лексика, застарілі слова, неологізми, територіальні діалектизми, стилістично нейтральна лексика, розмовна лексика, книжна лексика, термінологічна лексика, експресивна лексика, соціальні діалекти.

План

1. Лексико-семантичні угруповання слів.

2. Синонімія. види синонімів. синонімічні ряди слів.

3. Антонімія.

4. Стилістичне розшарування словникового складу мови.

5. Термінологія та спеціальна лексика.

Література

Основна

1. Бевзенко С.П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч.посіб / С.П. Бевзенко. – К. : Вища школа, 2006. - С. 90-113.

2.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю.О. Карпенко. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 182-246.

3.Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник / М. Кочерган. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 181-250.

4.Левицький А.Е., Сингівський А. В. Алавова Л.Л. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / Левицький А.Е., Сингівський А. В. Алавова Л.Л. - М. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. - С. 44-56.

Додаткова

5.Великий тлумачний словник української мови / Укл. і гол. ред.Т.Бусел. – К. : Ірпінь: Перун, 2001

6.Білецький А. О. Про мову і мовознавство / А.О. Білецький. – К. : Світ, 1996. –с. 140-150

7.Булаховський Л.А Нариси з загального мовознавства / Л.А. Булаховський. – К. : Радкола, 1959. - С. 37-49, 62-75.

8.Лисиченко Л.А. Бесіди про рідне слово: Слово і його значение / Л.А. Лисиченко. - Харків: Прапор, 1993. - С. 4-31.

9.Орфографічний словник української мови / Уклали С.І. Гловащук, М.М.Пещак, В.М. Русанівський, О.О.Тараненко. – К. : Довіра, 1999. - 992 с.

10.Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т. В., Коврига Л.П. - Харків: Синтекс, 2002. - 672 с.

11.Український орфографічний словник / Уклад.: М.М. Пещак та ін. - 3-те вид переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. -1006с.

12.Український орфографічний словник: Орфографічний словник української мови: Близько 143000 слів / За ред. Л.М. Полюги. - 3-те вид переробл. і доповн. – К. : Довіра, 2002. - 1006 с.

13.Уфимцев А.А. Лексическое значение/ А.А. Уфимцев. – М. : Просвещение, 1986. - С. 5-65.

14.Яременко В. Новий тлумачний словник сучасної української мови / Яременко В.Сліпушко О. // За ред. В. Бусла. – К. : Аконіт, 1998.

Лексико-семантичні угруповання слів. Слова в мові живуть не ізольовано, а об’єднуються в різні групи, створюючи лексичну систему мови. Лексична система є внутрішньо організованою сукупністю одиниць мови, які пов’язані між собою певними відношеннями:

1. смислової схожості (синоніми);

2. смислової протилежності (антоніми);

3. включення (родо-видові: дерево – сосна);

4. відношення однорідності (підпорядковані одне одному поняття, що входять до одного родового: сосна – ялина – кедр);

5. наявності (предмет і його частина; ознака, пов’язана з нею дія: сосна –шишка, хвоя, рости; скрипка – скрипаль).

Слова в різних мовах утворюють різні мікросистеми, які і створюють специфіку певної мови у сфері лексики. пари / трійки слів, пов’язані вказаними вище відношеннями утворюють системні угруповання:

• синонімічний ряд: гарячий, жаркий, спекотний та ін.;

• антонімічні пари: гарячий– холодний;

• семантичне поле (лексико-семантичну групу): ряди синонімів із головними словами гарячий, холодний, теплий утворюють семантичне поле з загальним значенням “температурне відчуття”. багатозначні слова зі своїми різними значеннями входять у різні семантичні поля, напр.: спортсмени пробігали повз трибуну (рух); стежина пробігала серед високих хлібів (місцезнаходження).

Синонімія. види синонімів. синонімічні ряди слів. Синоніми (від гр. synonymos – одноіменний) – це слова близькі / тотожні за значенням, що виражають одне і те саме поняття, але відрізняються відтінком значення чи стилістичним забарвленням або і тим і іншим.

Для синонімів характерні дві основні ознаки:

1. здатність означати те саме поняття;

2. вони чимось відрізняються між собою, мають якісь відтінки, що стосується значення чи стилістичної характеристики. відтінки бувають: семантичними (завірюха, віхола); емоційними (ворота, брама); стилістичними (суверенітет, незалежність).

Група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом, синоніми групуються навколо стрижневого слова – домінанти: одежа – плаття, сукня, костюм, убрання, шати. у мові виділяють:

• абсолютні синоніми (лексичні дуплети): бегемот – гіпопотам, мовознавство – лінгвістика;

• семантичні (ідеографічні) синоніми: бій, битва, січ, баталія, нім. fluß – “річка” і strom – “ріка”.

• стилістичні синоніми: рос. красивый – прекрасный, пригожий, красный; нім. frühling (нейтр.) і lenz (поет.);

• семантико-стилістичні синоніми: пити – дудлити.

Окремо виділяють контекстуальні синоніми – це слова, за якими у мові закріплені одні лексичні значення, а в певному контексті вживаються з іншим лексичним значенням, яке власне і синонімізується (молоти, товкти, плести). ці слова вживаються як контекстуальні синоніми до слова говорити, але їх не можна розглядати як лексичні.

різновиди контекстуальних синонімів:

• перифрази – це описові звороти, які вживаються у мові і за допомогою яких передається зміст того чи іншого слова або виразу (лев – цар звірів, і. франко - каменяр).

• евфемізми – це описовий зворот, часто словосполучення, що приховано передає назву предмета, явища, істоти, особи справжнє ім’я чи назву, боячись його назвати (брехня – неправда, чорт - нечистий). евфемізми часто поширюються у художньому і розмовно-побутовому стилі.

Синоніміка мови розвивається поступово, поповнюючись за рахунок:

а) створення нових слів на основі старих (згадати, нагадати, пригадати);

б) запозичення слів (асиміляція – уподібнення);

в) поява слів із різним емоційно-стилістичним забарвленням: померти – попрощатися з життям, скласти голову.

Антонімія. Антоніми (від гр. anti – проти і оnуmа – ім’я) – це різні за звучанням слова, що виражають протилежні, але співвідносні одне з одним поняття: правда – брехня, добрий – злий, легко – важко, почати – закінчити. Об’єднуються в антонімічні пари не всі слова, а лише ті, які мають якісні характеристики (високий - низький). Крім різнокореневих, трапляються антоніми однокореневі: вхід – вихід, налити – вилити, наземний – підземний.

Багатозначні слова вступають в антонімічні зв’язки з кожним зі своїх значень: тихий голос – гучний, тиха їзда – швидка, тиха вулиця – шумна, тиха людина – буйна та ін.

Антоніми класифікуються за значенням: 1) контрарні – позначають протилежні поняття, що мають «якісного посередника» (молодий – літній - старий); 2) комплементарні – передають абсолютну протилежність, без можливих виявів додаткової ознаки (жонатий - холостий); 3) векторні – позначають протилежні поняття щодо руху (вперед – назад, увійти - вийти).

Протилежні значення можуть історично розвиватися в одному й тому самому слові (явище енантіосемії): напевне “мабуть” – напевне “можливо”. Антонімам мовним протиставляються антоніми мовленнєві, чи контекстуальні антоніми: “у наших жилах кров, а не водиця” (в. маяковський).

Стилістичне розшарування словникового складу мови. Слова можуть протиставлятися як за граматичними і лексико-семантичними ознаками, так і за сферою вживання. У словниковому складі будь-якої мови виділяють два основні шари: загальновживану лексику і лексику, обмежену у своєму вживанні певними стилями мови і мовлення.

До загальновживаної лексики відносяться слова, без яких не можливе спілкування в жодній сфері людської діяльності. загальновживана лексика є тим фоном, на якому виділяються обмежені у своєму вживанні слова.

Стилістично забарвлена лексика передусім поділяється на книжну і розмовну.

Книжна лексика використовується переважно в літературно-писемній мові (науковій літературі, документах, художній літературі). у ній виділяється:

• термінологічна лексика: фонема, морфема, синтагма;

• історизми й екзотизми: забрало, князь;

• архаїчна лексика: зениці, перст;

• поетична лексика: діва, ангел, чорні / сині очі, голуби.

Розмовна лексика використовується насамперед у невимушеній бесіді, переважно на побутову тему. у ній виділяється:

• просторічна лексика: доця, картошка, башковитий;

• вульгаризми і жаргонізми: морда, тачка, дід;

• діалектна лексика: бутля, кип’ячка.

Термінологія та спеціальна лексика. Термін – це слово або словосполучення, яке виражає чітко окреслене поняття з певної галузі науки, техніки. галузь, яка вивчає терміни називається термінологією.

Характерні ознаки термінів:

1. однозначність.

2. нейтральність (відсутність стилістичних відтінків).

3. спеціалізація (у певній сфері).

Класифікація термінів за:

1. структурою – прості, складні;

2. за походженням – власне мовні, запозичені;

3. за сферою функціонування – загально-наукові, власне наукові.