Організаційний та науковий підхід до ведення звірового господарства. Племінна робота у звірівництві.

1. Організаційний та науковий підхід до ведення звірового господарства.

2. Об'єкти звірівництва

3. Біологічні особливості об'єктів звірівництва

Основні поняття: одомашнення, забарвлення, селекційна робота, плодючість.

Звірівництво це господарська діяльність людства, яка займається розведенням хутрових звірів, ії часто відносять до галузі народного господарства — тваринництва.

Звірівництво, як наука, яка вивчає і розробляє теоретичні і практичні прийоми розведення і годування хутрових звірів і метою постійного вдосконалення їхніх племінних і продуктивних якостей та отримання високоякісного хутра постійно розвивається і вдосконалюється.

Хутрові звірі, які розводяться у клітках - нащадки тих, що мешкають зараз на волі. Розведення хутрових тварин у промислових масштабах першими організували мисливські господарства на початку 20-х років. Доволі швидко звіроферми перетворились на самостійні державні, колгоспні та кооперативні господарства і згодом почали виробляти хутра на порядок більше, ніж його видобували мисливці. Однак говорити про конкуренцію мисливського господарства і звірівництва не слід, тому, що сучасне звірівництво більш налаштоване на розведення та вирощування мугантних різновидів норки, лисиці, песця, єнота, нутрії та інших видів, які практично не зустрічаються у дикій природі. А мисливство дає ринку хутро стандартої о забарвлення таких видів, як соболь, білка, куниця, бобер, видра та ін., котрі не рентабельні при клітковому розведенні.

Однією з основних тенденцій у промисловому звірівництві в останнє десятиріччя було укрупнення господарств та їхня спеціалізація на окремому виді хутрової тварини. Реформи, і згодом економічні кризи у нашій державі змінили ситуацію. Великому господарству стало важко виживати в умовах нестійкого ринку, інфляції і відсутності дешевих кредитів. Скорочення виробництва хутра великими господарствами зробило доцільним фермерське звірівництво і стимулювало аматорське розведення хутрових звірів. У зв'язку з цим в багатьох мисливських господарствах, поряд ч дичерозведенням, почали організовувати звіроферми з напіввільним та клітинним утриманням хутрових звірів. Це підвищує рентабельність та привабливість мисливського господарства, але потребує певних знань і досвіду працівників мисливського господарства, оскільки займаються цим, як правило, штатні мисливствознавці і єгеря.

1. Об'єкти звірівництва.

До об'єктів звірівництва — як правило, відносять ряд хижаків (соболь, норка, тхір та ін.), собачих (лисиця, песець, єнотоподібна собака), боброві, нутрієві, хом'якові тазаячьї.

Вибір виду хутрових звірів для розведення диктується передусім ішіштом на хуіро, що визначає мода, а також дохідність його розведення. Постійними об'єктами звірівництва є: норки (різних кольорових варіацій), лисиці (головним чином сріблясто-чорні), голубі песці (вуалеві і сріблясті), нутрії (різних забарвлень), соболі (розведенням яких займаються литтте у Росії), пшнпіили (в основному в Південній Америці), бобрів, єнотоподібних собак і куниць. У США і Канаді у невеликій кількості розводять скунсів.

Хутрові звірі, що розводяться на звірі вничих фермах, є прямими нащадками диких тварин, що мешкають на волі. Одомашнення хутрових звірів почалося порівняло недавно - 80 - 100 років тому, то вони майже не відрізняються від своїх диких нащадків. Але хутрових звірів слід вважати домашніми тваринами: вони вже є продуктом праці людини, що спрямовано на їхнє удосконалення, гарно розмножуються в сучасних умовах утримання і використовуються людиною для задоволення її матеріальних потреб. Внаслідок одомашнення хутрові тварини змінились насамперед у тих напрямках, що обумовлювались попитом на продукцію звірівництва: більш за все змінилося забарвлення — одна з головних ознак, яка визначає цінність хутра. У відповідності з цим у господарствах розводять тварин зі значно ліпшим у порівнянні з дикими звірами забарвленням, або якого зовсім немає у природі. Це мутантні форми і тварини комбінованого забарвлення, які отримані шляхом складних схрещувань.

Внаслідок селекційної роботи, удосконалення умов годування і утримання, а також своєчасного забою якість опушення тварин, що розводяться людиною, також вище, ніж тих, що добуті на волі. Підвищилась їхня плодючість. Збільшились розміри тварин. Змінилась поведінка: у більшості з них різко виражений по відношенню до людини оборонний рефлекс, який проявляється у диких тварин у бажанні сховатись від людини.

Загалом якщо говорити про зміни хутрових звірів внаслідок одомашнення, то можна констатувати, що змінились ті показники, які пов'язані з якістю і кількістю продукції: колір, якість волосяного покриву, розміри тіла, плодючість. Ці зміни відбулися в наслідок активного втручання людини у природу звірів (відбір, підбір, створення такого типу годування і утримання, який забезпечує найбільш повне проявлення бажаних рис).

2. Біологічні особливості об'єктів звірівництва.

Норка американська (Mustela vison) завезена в Росію з Північної Америки, на відміну від європейської норки (Mustela vutreoia) вона більш крупніша і відрізняється більш якіснішим хутром. За морфологічними ознаками у норки виявляється чітко виражений статевий диморфізм. Самці на чверть довші й в два рази важчі за самиць. Живуть норки до 12 років. Статева зрілість настає у 9 місяців, період вагітності у американської норки 34 — 78 діб залежно від латентної стадії. Молодняк з'являється у кінці весни — початку літа. Плодючість норки - в середньому 4-6 щенят від однієї самки в рік.

Забарвлення дикого типу, яке називається стандартним, варіюється від темно-коричневого до чорного. Крім стандартних на звірофермах розводять різних за забарвленням норок. Забезпечується різноманітність барв генами, які відповідають за забарвлення хутра. На сьогодні в результаті комбінації мутантних генів виведено більше 200 різних за забарвленням норок, з яких більше трьох десятків отримали широке впровадження у промисловому звірівництві.

Соболь (Martes zibelina) є російським ендеміком, і по клітковому розведенню соболя Росія залишається монополістом у всьому світі. За розмірами більше норки: 46 - 74 см (з хвостом), а вага від 1,6 до 4 кілограмів. Має тривалий латентний період, літній гін в липні - серпні. Щениться через 245 — 297 діб, в березні — травні. У виводку 3 — 5 щенят. Статевої зрілості досягає у 15 - 16 місяців, а період життя складає 18 років.

Забарвлення дикого соболя варіюється від світлого до темно коричневого. Стандартно соболя розділяють па 7 кольорових категорій. В теперішній час ведуться успішні спроби отримання кольорових соболів: пісчано — жовтого, золотистого і голубого забарвлення.

Тхори. На Україні зустрічається два види тхорів: лісовий, або чорний (Pustorius pustorius} та степовий або світлий (P. eversmanni). Основою для звірівництва став лісний тхір. Довжина тіла 29 - 46 см., хвоста 8-16 см. Слабо виражений статевий диморфізм. В середньому приводе 10 цуценят. Мають змогу приносити і вигодовувати до 2 приплодів на рік.

У неволі частіше розводять альбіноса чорного тхора — фуру (фредка, африканський тхір), Фуро вільно схрещується з чорним тхором і дає гібрид тхорофредок. Подальше схрещування гібридів між собою чи з фуро призводить до виродження та подальшого погіршення волосяного покрову.

Гон світлого тхора продовжується з лютого по серпень включно. Розпал гону настає з третьої декади березня до середини квітня. Тривалість коїтусу — від 10—15 хвилин до З годин. Самка може спарюватися протягом 2 — 3 днів.

Чорний тхір досягає статевої зрілості у 10 — 12 місяців. Період гону — на початку квітня до першої декади червня. Найперше покриття — 1 квітня, а найпізніше - 3 червня. Тривалість коїтусу - від 35 хвилин до 2 годин.

Тхір фуро статевої зрілості досягає у 10 — 12 місяців. Тривалість гону — третя декада березня - середина серпня. Тривалість коїтусу -від 30 хвилин до 5 годин 20 хвилин. Дає два приплоди на рік - у червні і серпні. Зареєстровані випадки одержання трьох приплодів за репродуктивний період. При цьому гон може тривати з березня по вересень.

Тривалість вагітності тхорів різних видів та гібридів варіюється у таких межах: чорний тхір — 39 — 41 день; світлий — 37 — 39; тхір фуро — 41 - 42; гібрид самки фуро з іншими тхорами - 38 - 43; гібрид самки фуро х самець чорний - 38 - 43; самка чорна х самець світлий - 40; самка фуро х самець світлий — 40 - 41 день.

Цуценята народжуються покриті густим пухом і до 24 - 26 днів вони глухі, а до З0 - 37 днів сліпі. Ростуть спокійними, незлими, від людини не тікають і не ховаються. З 18-20 денного віку, особливо при великих приплодах, їх підгодовують рідким фаршем, а після 45 — 50 днів лактації відлучають від матері.

Якщо приплід загинув, то у самки знову настає статеве бажання, вона парується із самцем і дає новий приплід. Не дивлячись на те, що шкури тхорів суттєво поступаються шкурам норки та соболя, їхня невибагливість до кормів, умов утримання, висока плодючість та неаіресинність роблять тхорів конкурентно спроможними для звірівництва.

Лисиця (Viilpes vulpes). На звірофермах, здебільшого розводять сріблясто - чорних лисиць — мутантної форми дикої канадської червоної лисиці. Лисиця порівняно великий звір: довжина від кінчика носа до основи хвоста 63 — 70см. Жива вага досягає 7,5 кг. Живе 10 — 12 років, стає статевозрілою до 9-го місяця. Щенят приносить один раз в рік, в середньому 5 — 6 шт.

Оскільки овуляція відбувається протягом 2 — 3 днів, а збереженість сперми у статевих шляхах самки і здатність яйцеклітин запліднюватися триває близько доби, бажано, щоб спарювання відбулося на другий день охоти. При спарюванні самок у перший день охоти потрібно обов'язково проводити повторне спарювання самки на другий і третій день. Цим достається запліднення всіх яйцеклітин, що овулювали.

Спарювання відбувається, як і в собак, із скліщенням. Тривалість коїтусу — від кількох хвилин до півтори години. При коротких коїтусах (2 — 3 хв) спарювання часто бувають безрезультатними і в таких випадках самок треба обов'язково спарювати повторно. Підсадку самок до самців краще робити в ранкові години — у цей час звірі найбільш активні.

Крім сріблясто — чорної та червоної лисиці розводять альбіноса — сніжну лисицю і мутантну платинову. Існує також ряд гібридів біломорда лисиця, перлова, бежева та ін.

Песець. (Alopex Iagopus) — житель заполярного кругу Євразії та Північної Америки. За розмірами песець подібний до лисиці. Довжина тіла коливається від 58 - 70 см. Жива вага 4,5 - 8 кг. Зустрічаються особини значно крупніші. Статева зрілість настає на 9 — 11 місяці. У виводку, в середньому 8 - 10 щенят. Живуть песці 10-12 років.

Початок гону - середина лютого - квітень (іноді буває до травня). Тічка чриває 10—15 днів, статева охота — 4 — 5 днів, тому самок іреба спарювати не менше двох разів. Високі плюсові температури в період гону (особливо +10 - +15°С) пригнічують активність самців, вони не спарюються із самками, які мають явні ознаки тічки. Ті райони, де середньомісячні температури в березні вище +8°С, для розведення песців є несприятливими.

Стандартним кольором для песця є білий. Крім того в природі зустрічаються песці голубого окрасу з яких виведені породи срібних і вуалевих. Мутантних тинів песців відомо багато. У Росії, розводять крім перелічених, ще біломордих песців та песців тінь.

Калан, чи морський бобер (Enhydra lutris L.) є єдиним представником кунячих на морських водоймах. Високу цінність шкіри мирського бобра обумовлює особлива структура хутра. Вість по всій довжені дуже не набагато перевищує пух; останній дуже густий та щільний. Від цього натуральна шкіра калана нагадує вже вироблене (щипане) хутро річкового бобра. Крім того шкура мас дуже великі розміри. Так як довжина тіла калана сягає до 1,5 м, не щільно прилегла до м'язів шкура при зніманні стає на 20-30% довше тулуба, розміри її доходять майже до 2 м. Зрозуміло, що великі шкіри завжди мають велику товарну цінність.

Річкова видра (Lutra lutra) He зважаючи на широке розповсюдження порівняно рідкий вид в Україні. Динаміка чисельності вказаного виду становить: у мисливських угіддях держави: у 2001 р. - 9375 гол.; у 2002 - 10491; у 2003 - 10734; у 2005 -11685; 2006 - 11900. До об'єктів мисливського користування видра не відноситься, так як лімітів на її вилучення не планується.

Розведення видри у напіввільних умовах можливе за наступних умов утримання, а саме; у вольєрах площею у 65 — 85 м2, де є басейни об'ємом води до 25 м3. У таких вольєрах слід спорудити сховища для звірів, які б імітували природні нори розміром 115x75x60 см, гладкі стовбури дерев, корчі, пеньки, каміння, на яких звірі споживають їжу і відпочивають. Домівка у вольєрах засипається товстим шаром піску, заміну якого слід проводити раз на рік. У літній період частина вольєра закладається дерном, або засипається свіжоскошеною травою.

Як правило, при напіввільному утриманні річкової видри гін проходить у період з лютого по жовтень. Час вагітності триває від 53 до 82 днів, у середньому — 67,5. Зафіксувавши наявність тічки, потрібно сажати самця з самкою на 15-30 діб після чого самця ізолюють. Один самець може покрити декілька самок. Парування спостерігати дуже важко, тому що воно проходить у вечірніх сутінках, при температурі навколишнього середовища від -12аС до +30°С. Передумовою цьому є довгі ігри, що супроводжуються характерним для видри стрекотанням та надривистим свистом. Спарювання має місце як у воді, так і на суші. Тривалість коїтусу від 2 до 30 хвилин. Щоденна копуляція відбувається на протязі 3-7 днів, після чого ігри припиняються і тварини не цікавляться один одним.

Бабак. (Marmota babak Mull). Серед сурків найбільш перспективним вважається для розведення. Вони крупнів (довжина тіла 40 - 60 см, маса під осінь в середньому 5 - 6 кг, а у окремих особин до 9 кг), плодовиті (середній розмір приплоду 8 цуценят), характеризується густим опушенням шсчано-жовтого кольору.

На зиму вони впадають у глибоку сплячку, при якій температура їхньою тіла знижується до 8 - 16"С. В залежності від метеорологічних умов тривалість сплячки коливається, вона починається з пониженням температури і в районах де є засухи може тривати до 9 місяців, на протязі яких звір нічого не їсть. Парування відбувається після сплячки і може бути в кінці лютого— березня. Мабуть у бабаків парування може коливатись у залежності від кліматичних умов. Вагітність триває біля місяця. Новонароджені цуценята сліпі, не мають зубів, їх маса 25 — 30 г. Очі прорізаються у місячному віці. Лактація продовжується 35 - 40 днів. Молодняк досягає полової зрілості у віці 2-3 років, розмножуються на протязі 6— 10 років. Тривалість життя може бути до 15 років.

Шкіру високої якості можна отримати від бабаків, що досягли 1,5-річного віку і старші перед початком сплячки. При забою, крім шкіри, отримують до 1,5 кг жиру для парфумерної промисловості і 1,5— 2 кг харчового м'яса.

Харчуються бабаки зеленими частинами рослин, коренеплодами, зерном. У раціон добавляють м'ясо - кісткову і рибну муку, кухонну сіль, вітамінні препарати (особливо весною).

Кролики давно одомашнені і мають велику порідну різноманітність. Якщо дикий європейський кролик (Oryctolagus cimiculus) єдиний вид, що був одомашнений і дав велике різноманіття порід, важить біля 1,5 кг і має довжину 40 см, то домашні важать 5-6 кг і довжина тіла у них до 80 см. Кролики розмножуються круглий рік. Статева зрілість у самок домашнього кроля залежно зід умов годівлі, породи та індивідуальних особливостей настає в 4 — 5, а у самців — у 6— 8 місяців. Вагітність триває 30 - 32 дні. Народжується в середньому 7 — 8 кроленят. У добрих умовах одна самка протягом року може дати до 50 — 60 кроленят. Ця особливість широко використовується на промислових кролівницьких комплексах, а також для одержання 1 - З денних кроленят для потреб біофабрик.

Кролі є типовими рослиноїдними тваринами. їх органи травлення пристосовані до об'ємистих кормів. Органи нюху і слуху розвинуті дуже добре. По запаху кролі розрізняють всі види кормів і до нового корму звикають поступово.

Відомо більше 70 порід кроликів. На Україні разводять, у основному, 14 порід: сріблястий, радянська пгищтгала, білий і сірий велетні, віденський голубий.

Ондатра (Ondatra zibetnicus L.) Батьківщина - Північна Америка. На зарослих водоймах, де раніш мешкали тільки польовки, зараз акліматизована ондатра,, яку починаючи з 1927 року почали акліматизувати у СРСР. Взагалом ондатру випустили більш ніж у 100 областях і республіках. З популяцій Ondatra zibethica (Linnaeus, 1766), завезених до України, попали підвиди О. z. zibethica Linn та О. z. cinnamomina Hollist. Пройшло більше 60 років з початку розселення ондатри, то цікаво у якому ступені нові умови клімату, споживання шщо. позначилися на морфології та екології цих тварин. Ще С.І. Огньов у 1948 році робив припущення про можливість розвитку нових рас у цьому експерименті, поставленому в природних умовах вченими.

Сьогодні ондатра розповсюджена по всій території України, але її шкурки майже не здаються у заготівельні організації, хоча її добування не припиняється, і перейшло у розряд браконьєрства. Держава не отримує додаткові кошти від полювання, популяції ондатри гинуть від стихійного промислу, абіотичних і біотичних факторів. А який з цих факторів є найбільшим лімітуючим, ще потребує визначення.

Довжина тіла 28 — 35 см. Довжина сплющеного хвоста до 28 см. Середня вага 1,2 кг. Самці досягають 1,8 кг. Самки стають статево зрілими у 4 місяця, самці — після першої зимівлі. Вагітність триває 25 — 32 дня. У середньому одна самка дас 2 3 приплоду на рік по 5 — 8 цуценят. Основне забарвлення хутра - буре, від чорно-бурої до пісочної. Зустрічаються ондатри з чорним і димчастим забарвленням. Селекція по виведенню світових типів або порід у ондатри має великі перспективи.

Єнотоподібна собака (Hyctereutes procyonoides) — абориген Далекого Сходу. З 1927 по 1957 роки вона була завезена для акліматизації більш ніж у 76 областей, країв союзних та автономних республік (в тому числі й на Україну) колишнього СРСР, де добре акліматизувалась і досягла промислової густоти. За зовнішнім виглядом схожа на песця. Довжина тіла 65 - 80 хвоста — 15 — 26 см. Вага влітку 4 — 6, взимку 6 - 10 кг. У відмінності від інших собачих, при клітковому розведенні вага і розміри у них менші, ніж у диких. Крім того, єнотоподібна собака зимою спить. В умовах неволі вони не сплять, але активність їх сильно знижується. Статева зрілість у гнототюдібної собаки настаг у 9 - 10 місяців. Гін з 15 лютого по 15 березня. Середня довжина вагітності 61 день. У виводку до 16 цуценят, в середньому— 8.

Волосяний покрив у неї густий, довгий, досить цупкий. Забарвлення єнотоподібної собаки, в загалі, стандартне. Линяють один раз на рік — весною (у лютому — березні або квітні). Зрілість волосяного покриву — листопад. Внаслідок обмеженого розведення цього виду у неволі з існуючих мутантних різновидів не були ще виведені окремі породи чи породні типи.

Нутрія (Myocastor coypus) належить до ряду гризунів (Rodentia), які родом з Південної Америки. Назва звіра у перекладі з іспанської означає "видра". У Південній Америці налічується кілька підвидів нутрії, які відрізняються один від одного забарвленням хутра і розмірами. Райони мешкання цих гризунів знаходяться у межах спекотного поясу. Висока температура, коливання якої впродовж року складає тільки 10 - 15°С, і значна вологість, зумовлюють бурхливий розвиток водної і прибережної рослинності, яка є їжею для нутрії. Тому в умовах більш сурового клімату нашої держави акліматизація нутрії пов'язана з системою штучних прийомів.

Травленева система нутрії характерна для тварини, які живляться соковитим рослинним кормом. Кишківник у дорослих тварин в дванадцять разів довше тіла. Печінка велика, складається з часток. Як у самців так і у самок є крупна прианальна залоза, що розташована безпосередньо під прямою кишкою. Нормальна температура тіла 37,5 - 38°С. Кількість дихань у спокійно сидячому звіра 40 — 45 на хвилину.

Крім цінної шкури нутрія даг високоякісне м'ясо. Нутрія - крупний напівводяний гризун вагою від 5 до 10 кг і довжиною до 60 см. Самці крупніші за самок. Статева зрілість настає у 4 — 5 місяців. Самці мають статеву активність на протязі всього року. Тічка у самиць проявляється періодично, через 24 - 33 дні, незалежно від пори року. Тривалість вагітності у середньому 132 дні. У виводку до 17 голів, в середньому 5-6. Стандартне забарвлення сіро-коричневе. У нутрії відомо більше 10 мутацій забарвлення і порядку 7 комбінацій (гібридних) форм. Найбільше розповсюдження отримали чорні, золотисті, бежеві, перламутрові, лимонні і сніжні нутрії. Шкіри кольорових нутрій цінуються дорожче стандартних. Найбільш цінними є шкурки нутрій 7—18 місячного віку, коли в них волосяний покрив дуже рівний і густий.

Рись. У 1986 році господарство "Салтиковський" розпочало роботи по розведенню рисів в умовах ферми. Рись відноситься до розряду дрібних котячих довжиною тіла 80 — 120 см, вагою 35 кг. Найбільший інтерес представляє розведення у неволі сибірських рисей (Felis lynx wrangeli), тому що у цій популяції зустрічаються звірі з попелясто — голубим забарвленням, з чітким п'ятничним малюнком і високим волосяним покривом.

Тримають тварин на фермі у індивідуальних клітках 1,5x2 м, сполучених між собою сітчастими коридорами. Гін проходить з кінця січня по квітень, вагітність триває 67 - 74 дні. Самки приносять у травні — липні від 2 до 5 кошенят, які відкривають очі на 12-й день життя. У віці одного року молодняк досягає розмірів дорослого звіра. На жаль, вивчення подальшої можливості утримання в звірівничих господарствах цього звіра ще не закінчено.