3. Акліматизація нутрії на території України

Не менш економічне значення, ніж ондатра, в мисливському господарстві України може мати такий цінний хутровий звір, як нутрія. У Радянський Союз цього гризуна було завезено з Аргентіни ще в 1930 р. З цієї партії і наступних, що їх завозили з дрібних звіроферм Англії та Німеччини, всіх звірів розподілили з метою акліматизації або на звірофермах Москви, Ленінграда, Алма-Ати та Асканії-Нова або в південних республіках для вільного розведення в природних умовах. Наприкінці 1948 р. на Україну було завезено 48 самок і 11 самців нутрії, яких розміщено на території Нижньодніпровського коопзвіропромгоспу Херсонської області. З цього часу і слід вважати початок розвитку на Україні нутрієводства. Відтоді в республіці організуються нутрієві ферми, швидко збільшується маточне поголів'я. Вже на кінець 1958 р. на території України налічувалось 27 колгоспних звіроферм, що мали 3469 самок основного стада. Широкого розвитку набуває також індивідуальне нутрієводство. Починаючи з 1956 р., на нутрієвих фермах розводять також сріблясто-чорну лисицю, нор­ку і навіть голубого песця, використовуючи для їх підгодівлі тушки забитих нутрій. Отже, Україна одержала новий перспективний вид промислового хутрового звіра.

З перших років акліматизації нутрії і організації нутрієвих ферм на Україні в усіх господарствах, що займались розведенням цього звірка, була прийнята напіввільна система утримання. Така система комбінованого кліткового (в осінньо-зимовий період) та вільного (протягом всього весняно-літнього періоду) розведення, з одного боку, значно здешевлює утримання звірків, які більшу частину року живляться природними рослинними кормами водоймищ, а з другого, — в таких умовах звірі добре розвиваються і дають високоякісне хутро.

Але вже через два-три роки виявилось, що природна кормова база не спроможна задовольнити зростаюче поголів'я звірів навіть протягом літнього періоду. Нутрієві ферми, які закладали на базі напіввільного утримання звірів, розташовувались на заболочених територіях з переважною площею водоймищ і, як правило, не мали власної орної землі.

Швидко знищивши природну водяну та прибережну рослинність на всій площі господарства, нутрії вже в ближчі роки після випуску залишались без природних кормів. В зв'язку з цим господарства були змушені годувати звірів майже протягом цілого року купованими як зерновими, так і соковитими кормами. Це набагато збільшувало вартість годівлі звірів, підвищувало собівартість вирощування нутрій та їх шкурок. Якщо до цього додати абсолютно незадовільний стан зоотехнічної племінної роботи на фермах, що призвело до значного процента яловості самок, великого недобору молодняка, надмірного падежу тварин та високої дефектності шкурок, то стануть зрозумілими ті фактори, що обумовили низьку економічну ефективність нутрієводства на Україні.

Щоб докорінно поліпшити цю галузь мисливського господарства, слід найближчим часом:

I.. Ліквідувати дрібні, безперспективні нутрієві ферми, створивши в системі споживкооперації України 3—4 великих спеціалізованих нутрієвих господарства з основним поголів'ям маточного стада в 1200—2400 самок.

II. Спрямувати весь комплекс ветеринарно-зоотехнічних заходів та селекційно-племінну роботу на різке підвищення виробничих показників господарства, зокрема на одержання 7 малят від кожної самки.

III. Відповідно до річної потреби поголів'я нутрій у кормах забезпечити господарства посівною площею землі для вирощу­вання власних зернових і соковитих кормів.

IV. З метою раціонального використання м'яса забитих на шкурки нутрій організувати при таких господарствах невеликі норкові ферми.

4. Норку американську вперше завезли 1928 році з метою кліткового розведення, а з 1933 року стали випускати на волю з метою акліматизації. Загалом на території кол. СРСР було розселено 10 тис. особин. В результаті появилися багато чисельні вогнища розмноження цього хижака у природі. Американська норка була отримана шляхом схрещування трьох найкрупніших підвидів дикої норки, яка існує в Північній Америці. Гібридна американська норка по загальному вигляду подібна до європейської, але дещо більша за розміром. Довжина тіла самця 35 – 54 см, хвіст 16 – 25 см, вага в середньому 1,2 кг. У амер. норки білі підборіддя і нижня губа, а у європейської – обидві губи білі. Тому розрізнити обидва види на перший погляд складно. У зв’язку з тим, що існуючі у нас американські норки кліткового розведення (дикі норки з Америки ніколи не завозились) і предки їх пройшли селективний відбір, направлений на покращення кольору і якісних показників хутра, забарвлення в них знаходиться під впливом індивідуальної мінливості. Найчастіше зустрічаються особини з темно-коричневим хутром. В цілому хутро амер. норки у порівнянні з європейською більш густе і щільне. На сьогодні амер норка поширилася вздовж лісових річок Полісся, Карпат і лісостепової зони України. Встановлено, що гібридна норка менше вимоглива до умов існування, ніж місцева. Вона часто поселяється на озерах, річках, поблизу поселень людини і в тих угіддях, в яких місцева зникла. Однак не можна сказати, що вона витісняє європейську норку.