2. Загальна характеристика злочинної групи. Структура злочинної групи.

3. Характеристика злочинних груп залежно від їх криміналізації та організованості: предкримінальні, прості, організовані та злочинні організації.

1. Кримінальна субкультура, її елементи. Стратифікація. Кримінальне спілкування.

Важливою психологічною характеристикою кримінального середовище є субкультура. Кримінальна субкультура – це духовне життя відносно обмеженої частини суспільства, а саме громадян кримінальної спрямованості. До кримінальної субкультури відносять: кримінальні традиції і звичаї, жаргон і татуювання, неформальні норми поведінки, особливості проведення дозвілля.

Кримінальна субкультура та її атрибути проявляються не тільки серед членів злочинного угруповання, в місцях позбавлення волі, а й в інших соціальних спільнотах. Наприклад, на виробництві і будівництві, де працює багато колишніх засуджених; на дискотеці й в казино, де частими гостями є злочинні елементи. Кримінальна субкультура згуртовує правопорушників, виступає як регулятор їх поведінки. Але головна небезпека її в тому, що вона викривляє громадську свідомість, трансформує злочинний досвід, блокує процес соціалізації молоді, формує громадську думку про доцільність порушення певних правових норм (наприклад, ухилення від податків), створює позитивний імідж деяким категоріям злочинників і, навпаки, засуджує громадян, які сприяють правозастосовним органам в їх затриманні. Кримінальна субкультура є основним механізмом криміналізації спільнот і молодіжного середовища.

Основні елементи кримінальної субкультури:

– кримінальна психологія (система неписаних соціальних цінностей і уявлень у свідомості людей, яка виправдовує і заохочує злочинний образ життя і скоєння правопорушень). Для реалізації соціальних цінностей, їх підтримки і покарання винних у злочинному середовищі виробляються кримінальні норми (правила) поведінки. Їх основна функція – регулювати взаємини і поведінку представників кримінальної спільноти. Кримінальні норми, як елемент субкультури, регулюють всі сфери життєдіяльності кримінальної спільноти: соціальний статус її членів і їх права; відношення до правоохоронних органів і адміністрації виправних установ; поведінка в місцях позбавлення свободи і в побуті; відношення до праці; порядок вирішення міжособистісних конфліктів; ритуали прийому нових членів у злочинне угруповання («прописка»); порядок проведення «сходок» і коронації «ворів у законі».

В якості механізму підтримання кримінальних норм існує система санкцій по відношенню до осіб, які допускають їх порушення. Це й просте осудження за незначні і неусвідомлені відступи від приписів і пониження у статусі (наприклад, можуть «опустити» за невиправдану жорстокість «до своїх»), фізичний вплив і навіть позбавлення життя. Тому мотивом дотримання кримінальних норм виступають не тільки внутрішні переконання, а й страх покарання;

– стратифікація – поділ людей на умовні ієрархічні групи залежно від їх авторитету відносно реальної влади в кримінальному середовищі. Досить чітко стратифікація кримінального середовища представлена у пенітенціарних установах. Вона зберігається і після звільнення з місць позбавлення волі.

1. Лідери кримінального середовища і їх послідовники (злісні порушники режиму, найбільш агресивні особистості).

2. Середняки («мужики») – рахуються з кримінальною ідеологією, підтримують лідерів матеріально, але активно субкультуру не відстоюють, в основному підтримують встановлений режим, працюють на виробництві, прагнуть до умовно-дострокового звільнення.

3. Актив – представники цієї групи порушують одну з основних кримінальних заповідей - не співпрацювати з адміністрацією. Тому в соціальному середовищі засуджених вони не користуються авторитетом, зазнають на собі постійний тиск злісних порушників режиму. Але їх активно підтримує і захищає адміністрація установи, тому з ними вимушені рахуватися.

4. Відторгнуті – засуджені з найбільш низьким соціальним статусом. Їх образ життя не тільки перебуває в протиріччі з кримінальною ідеологією, але не схвалюється і адміністрацією установи. Ця група не однорідна: в неї входять засуджені, які допустили порушення обов’язкових кримінальних норм (наприклад, ті, що крали продукти харчування у своїх – «щури»); не пройшли «прописки» при попаданні в слідчий ізолятор або колонію; неохайні («чушки»); запідозрювані в доносительстві («стукачі») тощо.

Серед молоді, неповнолітня ієрархія страт має ще більш диференційований характер. Вивчаючи кримінальну субкультуру молоді В. Пирожков, дійшов висновку, що стратифікація накладає суттєвий відбиток на психологію особистості і має низку властивостей:

жорсткий тиск на «своїх» (дотримуючі кримінальні норми) і «чужих» (порушуючі кримінальні норми);

рольові приписи і експектації (очікування) залежно від належності до тієї або іншої страти;

наявність тавро (ярликів, прізвиськ), яке відображує соціальний статус представників злочинного угруповання («Пахан», «босяк», «чушка» та ін.);

автономність функціонування кожної страти, неможливість, заборона дружніх контактів між представниками нижніх страт; відносною стійкістю кримінального статусу;

обмеженим просуванням догори (самих гідних) і легкістю «скочування» донизу («ізгой» ніколи не може просунутися догори);

субординацією міжособистісних стосунків між представниками різних страт;

наявність у вищої «касти» певних привілегій («дрібних виключень»).

Специфічним елементом кримінальної субкультури виступає кримінальне спілкування і, зокрема, такі засоби, як жаргон, прізвисько, татуювання.

Жаргон – це умовна мова. Головна її функція – приховати для оточуючих зміст інформації, що передається.

Сучасний кримінальний жаргон характеризується великою розповсюдженістю, його елементи використовуються не лише в середовищі явних злочинців, а й навіть серед працівників правоохоронних органів і депутатів; неоднозначністю (одне й те ж слово може мати різні жаргоні значення. Наприклад, слово «донощик» має 125 жаргонних виразів, а «повія» – 180); динамічністю (жаргон змінюється залежно від соціально-економічних змін, науково-технічного прогресу та інших факторів).

Прізвисько – це персоніфікована форма жаргонного звернення до представника кримінальної спільноти. Вони не лише заміняють прізвище, ім’я людини, а й стверджують її статус у злочинному середовищі, виконує одночасно оціночну функцію («гарна», «погана», «зла», «добра» людина). Авторитетний злочинець ніколи не може мати образливих прізвиськ.

Витоки прізвиськ можуть відображати різні властивості особистості кримінальних елементів: ім’я або скорочене прізвище («Леха» – Олексій; «Боб» – Бобков; «Савоська» – Савоськін та ін.); фізичні особливості («Горбун», «Хромий», «Костиль», «Очкарик» та ін.); статус особистості («Пахан», «Король», «Брильянт» – високий статус; «Леді», «Петух», «Жаба» – низький статус); специфіку злочинної діяльності («Робінзон» – крадій-одинак, «Пляжник» – пляжний крадій, «Фунт» – валютчик, «Баклан» – хуліган, «Джек Потрошитель» – сексуальний вбивця) та ін.

Знаючи прізвисько, можна більш оперативно знайти потрібну людину і скласти її психологічний портрет.

Якщо жаргон, прізвисько – це вербальні атрибути спілкування у кримінальному середовищі, то татуювання – знаковий, невербальний засіб передачі інформації. Можна виділити наступні типи татуювань, що вказують на:

1) належність особистості до тієї або іншої страти: а) авторитетні - хрест на грудях, один або два погона (еполет); восьмикінцева зірка на грудях (крадій-рецидивіст); шестикінцева зірка на колінах («Ніколи не встану перед судом на коліна»); зображення церкви («В’язниця для крадія – дім рідний» або «Чистий перед Богом»); перстень з піковою мастю та ін.; б) зневажливі – точка (мушка) під оком або очі на сідницях – пасивний гомосексуаліст (для «клеймування» цієї категорії кримінальних елементів є більше десяти татуювань); точка (мушка) між брів - «смітник», «занехаяний»; точка на носу – донощик, інформатор; точка на підборідді – краде у своїх («щур»); точка на мочці вуха - «опущений», бо порушив слово; перстень із зображенням цифри шість або шести точок, як у доміно, - «шестьорка»; в) нейтральні: мужицький перстень (ромб із вертикальною рискою в середині);

2) характер скоєного злочину: а) злочинники сексуально-еротичної орієнтації: бюсти жінок, голі жінки, статеві органи, цинічні надписи. Вони наносяться, як правило, на закриті частини тіла; б) судимі за крадіжку: хрестова масть у вигляді персня на пальці та інших частинах тіла; «шахматний перстень» з чотирьох квадратів; в) судимі за грабіж: перстень із зображенням Андріївського хреста на чорному фоні;

3) агресивний характер особистості або скоєння насильницьких злочинів: зображення звірів із оскалом, гладіаторів, скелетів, гробів, черепів, кинджалів із простромленими погонами, серцем та ін.

На основі татуювань можна отримати інформацію про кількість судимостей, відбутим строком у місцях позбавлення волі і місці відбування покарання.

Кримінальне спілкування характеризується і специфічними способами передачі інформації. До них відносяться перестукування у в’язниці; візуальне спілкування на пальцях (тюремний семафор або ручна «феня»); передача інформації через положення сигарети при курінні, форми затяжки, випуск диму та ін.

Популярністю користуються «блатні» пісні, анекдоти, в яких проявляється безстрашність, відкритість «крадіїв», їх переваги над працівниками правоохоронних органів. При цьому спрацьовує низка психологічних ефектів. Престижний ефект ~ отримання задоволення від інформації, яка прямо або побічно підтримує цілі або цінності соціальної групи, до якої належить або відносить себе суб’єкт (до кримінальної спільноти). Ефект посилення позиції — задоволення від інформації, що підтримує його думку по певному складному питанню. Емоційний ефект — задоволення від отриманої емоційної розрядки.