Лекція 4. Психологія особистості злочинця

1. Підходи до вивчення психології особистості злочинця.

2. Психологічна структура особистості злочинця.

3. Типи криміногенної особистості.

1. Підходи до вивчення психології особистості злочинця.

Поняття особистості злочинця визначається як юридичними ознаками, які за законом характеризують суб’єкта злочину (хто може бути таким), так і ознаками, що відображають особливості його духовної сутності, містять внутрішні причини суспільно-небезпечної особистості.

Суспільна небезпека особистості виражається у схильності особистості до злочинної поведінки, тобто внутрішня можливість скоєння за певних умов злочинних дій.

Психологічне вивчення особистості злочинця має різні аспекти, що визначаються правовим станом особи, яка скоїла злочин, і завданнями правоохоронної діяльності. Злочинець відповідно із своїм правовим станом вивчається як суб’єкт злочинного діяння, посткримінальної поведінки (кримінального процесу, кримінально-виконавчих правовідносин, постпенітенціарної поведінки) та як об’єкт виправлення і профілактики.

Вивчення особистості злочинця як суб’єкта злочинної поведінки передбачає пізнання тієї сукупності психологічних властивостей, які визначили суб’єктивну необхідність і можливість скоєння людиною кримінально-карних діянь. Тобто працівники правоохоронних органів, які здійснюють розкриття і розслідування злочинів, приймають участь у судовому процесі, вирішують завдання - що в «психології» особистості виступило причиною скоєння діяння, в силу яких індивідуальних психологічних особливостей особистості за умов, що склалися, людина діяла злочинним шляхом, чи ці дії вона скоїла за власної ініціативи чи до цих дій її підштовхнули несприятливі обставини? Вивчення особистісних передумов злочинної поведінки необхідно для реконструювання психологічної сторони ґенези скоєного діяння, розуміння його мотивів і цілей, психічного стану суб’єкта.

Психологічне вивчення особистості злочинця в зазначеному аспекті необхідно також для призначення справедливого і достатнього покарання. Тут важливо зрозуміти загальну морально-правову спрямованість особистості обвинуваченого, зміни, що відбулися в переконаннях, цінностях, прагненнях після скоєння злочину, з’ясувати наявність в обвинуваченого (винного) криміногенних схильностей в основних сферах соціальної поведінки, в сфері забезпечення задоволення матеріальних потреб і в сфері взаємодії з іншими людьми. Необхідно зрозуміти, чи є у нього схильності до використання незаконних способів задоволення матеріальних потреб і до скоєння злочинних насильницьких дій.

Відтак, особистість злочинця – це сукупність інтегрованих в особистості соціально значимих негативних властивостей, що утворилися в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми. Чим же все-таки відрізняється злочинець від інших людей, у чому специфіка його особистості?

Злочинець - це особистість зі значно вищим рівнем тривожності, невпевненості в собі, імпульсивності, агресивності, відчуженості від суспільних цінностей і корисного спілкування. Це поєднується з високою чутливістю в міжособистісних взаєминах, через що такі особи частіше застосовують насильство в різних конфліктах. Вони гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, більше відчужені від суспільства і його цінностей, від малих соціальних груп (сім’ї, трудових колективів тощо), і у них погане соціально корисне пристосування, через що виникають складнощі при спробах адаптуватися у тих же малих групах. Такі риси більшою мірою властиві тим, хто здійснює грабежі, розбійні напади, зґвалтування і вбивства або спричиняє тяжкі тілесні ушкодження, у меншій – тим, хто був визнаний винним у скоєнні крадіжок, а ще менше - розкрадачам довіреного їм майна і хабарникам.

Саме зазначені ознаки в сукупності з антигромадськими поглядами й орієнтаціями відрізняють злочинця від не злочинця, а їх поєднання, не обов'язково, звичайно, у конкретної особи виступає в якості безпосередньої причини скоєння злочинів. Вони виникають в рамках індивідуального буття, на основі індивідуального життєвого досвіду, а також біологічно зумовлених особливостей. Нарешті такі особливості, так само як і психологічні риси, не носять ніби нейтральний характер залежно від умов життя і виховання наповнюються тим чи іншим змістом, тобто. набувають соціально корисного або антигромадського значення. Особистість злочинця являє собою індивідуальну форму буття несприятливих суспільних явищ і процесів. Це, звичайно, не означає, що особистість злочинця включається тільки в відповідні відносини і відчуває лише негативні впливи.

Вихідним є положення, що людина не народжується, а стає злочинцем у випадку несприятливих умов формування його особистості. Однак ці умови аж ніяк не безпосередньо породжують злочинну поведінку. Вони обумовлюють внутрішній духовний світ, психологію особистості, які, у свою чергу, стають самостійним і активним фактором, опосередковуючи наступні впливи соціальної сфери на неї.

Людина, образно кажучи, «вибирає» і засвоює ті з них, які найбільшою мірою відповідають її психологічній природі. Кожний індивід як особистість - це продукт не тільки існуючих відносин, а й свого власного розвитку і самосвідомості. Одне і те ж, за своїми об'єктивним ознаками суспільне становище, будучи по-різному сприйняте і оцінене особистістю, спонукає її до зовсім різних дій. Система відносин людини до різних соціальних цінностей і сторін дійсності, нормам та інститутам, самого себе і своїх обов'язків, різним спільнотам, груп і т.д. залежить як від зовнішніх, так і від внутрішніх особистісних обставин.

Ось чому є неприпустимою і соціологізація, і психологізація (тим більше біологізація) особистості злочинця. Перше зазвичай виражається в перебільшенні впливу середовища на її формування і поведінку, ігноруванні суб'єктивних факторів, психологічних властивостей, психічних станів і процесів, ставлення особистості до її соціальних ролей і функцій, положення в системі суспільних відносин.

Друге - у наданні вирішального значення тільки психологічним факторам без урахування сформувала їх соціального середовища, тих умов, у яких розвивався людина або в яких вона діяла. Необхідно виходити з єдності соціального та психологічного, їх постійній взаємодії.

Для розуміння особистості злочинця необхідно вирішити ряд спеціальних питань, у тому числі: 1) чи вивчати всіх осіб, які вчинили злочини, або тільки частину з них; 2) які сторони і особливості особистості злочинця необхідно вивчати.

У наукових і в практичних цілях це поняття повинно об'єднувати всіх осіб, винних у злочинній поведінці. Подібно до того, як злочинність включає такі зовсім різні злочини, як зґвалтування і порушення законів про запис актів цивільного стану, поняття особистості злочинця в практичному і науковому сенсах об'єднує осіб, які скоїли ці злочини. Тому не можна не вивчати причини та механізм здійснення всіх злочинів, у тому числі необережних і не умисних. Іншими словами, особистість всіх тих, хто скоїв злочини повинна бути предметом кримінологічного, практичного в тому числі, пізнання, що має величезне значення для профілактики злочинів. Якщо з орбіти вивчення виключити особистості тих, для яких вчинення злочинів не стало провідною формою поведінки, то вони узагалі випадуть із поля зору кримінології, що завдасть істотний збиток практиці.

Звичайно, не можна не визнати, що поняття особистості злочинця до певної міри умовне і формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, які раніше їм розглядалися як злочинні. Але є вічні злочини - вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжки і ряд інших, за які карають завжди. Ці злочини становлять ядро злочинності, і риси особистості злочинця найбільше характерні для винних у їх вчиненні.

Поняття особистості злочинця не може виступати в якості ярлика для позначення найбільш небезпечних і злісних правопорушників. Це поняття - початок, вихідна позиція кримінологічної теорії особистості, воно - уявне відтворення реального об'єкта і не має сили і змісту поза ним.

Наявність зазначених вище відмінних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони притаманні всім без винятку особам, які вчинили злочини. Відсутність і у деякої частини злочинців, наведених вище рис не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинної поведінки. Проте основна маса злочинців відрізняється зазначеними особливостями. Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їх реакцій на впливи соціального середовища.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється головним чином для виявлення і оцінки тих властивостей і рис, які породжують злочинну поведінку, з метою її профілактики. У цьому виявляється тісна єдності трьох вузлових кримінологічних проблем: особи злочинця, причин і механізму злочинної поведінки, профілактики злочинів.

При цьому, однак, особа злочинця є центральною в тому сенсі, що її криміногенні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій, а тому саме вони, а не дії або поведінка, повинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Те, що ці внутрішні особливості можуть призвести до вчинення злочинів, складає сутність суспільної небезпеки особистості злочинця, а сама злочинна поведінка - похідне від них. Якщо говорити про цілеспрямовану корекцію поведінки, то її неможливо змінити, якщо зазначені особливості залишаться колишніми.

Сказане, зрозуміло, аж ніяк не означає ігнорування зовнішніх соціальних факторів, непотрібність їх вивчення та обліку.

По-перше, криміногенні риси особистості формуються під впливом названих чинників. Однак, закріплені в особистості, вони перетворюються в самостійну силу, недооцінювати значення якої не слід.

По-друге, здійсненню злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це, ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. Але, як відомо, одна й та сама ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по-різному. Отже, в остаточному підсумку в механізмі індивідуальної злочинної поведінки особистість злочинця грає провідну роль по відношенню до зовнішніх чинників. Тому вчинення злочину точніше було б розглядати не стільки як результат простої взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією, в якій вони виступають як рівнозначні партнери, скільки як наслідок, реалізації криміногенних особливостей особистості, яка взаємодіє з ситуативними факторами.

Таке розуміння суспільної небезпеки не припускає фатальності злочинної поведінки. Ця якість може бути реалізована в поведінці, а може і не бути, що залежить як від самої особистості, так і від зовнішніх обставин, здатних перешкоджати такій поведінці, навіть виключити її.

Вивчення особистості злочинця повинно будуватися на твердій правовій основі, тобто, повинна вивчатися особистість тих, хто за законом визнається суб'єктом злочину. Тому категорія, яка розглядається, має тимчасові рамки: з моменту вчинення злочину, визнаного судом, і до відбуття кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання людина вже не злочинець, а тому не може розглядатися як особистість злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що виправився, а тому, що закінчився встановлений судом строк покарання.

Дійсне ж її виправлення, якщо під цим розуміти позитивну перебудову системи моральних і психологічних особливостей, ведення соціально схваленого способу життя, може мати місце значно пізніше покарання або взагалі не настати. В останньому випадку потрібно говорити не про особистість злочинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку.

Тим не менш, потрібно вивчати не тільки тих, хто вже скоїв злочин, а й тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди і орієнтації ще тільки свідчать про таку можливість. У сфері кримінологічних інтересів – пияцтво, дармоїдство, бродяжництво, проституція та інші незлочинні антисоціальні явища і, відповідно, особистість тих, хто вчиняє такі вчинки.

Розглянемо тепер деякі риси кримінологічної характеристики особистості злочинця - соціально-демографічні. Такий аналіз необхідно здійснювати не тільки в масштабах країни, республіки, краю або області, але і в містах і районах, на окремих ділянках оперативного обслуговування. Його результати допоможуть визначити найбільш важливі напрямки попереджувальної роботи, наприклад, серед тих груп населення, представники яких частіше вчиняють правопорушення.

Вибіркові кримінологічні дослідження і статистичні дані свідчать про те, що серед злочинців значно більше чоловіків, ніж жінок. Проте в деяких видах злочинів частка жінок вища, ніж у злочинності в цілому, наприклад, серед винних у розкраданні державного і громадського майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем та деяких інших.

Розкрадачок-жінок порівняно більше серед працівниць в системі торгівлі та громадського харчування, легкої та харчової промисловості.

Вікова характеристика злочинців дозволяє робити висновки про криміногенну активність і особливості злочинної поведінки представників різних вікових груп.

Особи молодіжного віку частіше скоюють злочини агресивного, імпульсного характеру. Протиправна ж поведінка осіб старшого віку менш імпульсивна, більш обдумана, у тому числі і з точки зору можливих наслідків такої поведінки. Нарешті, вік багато в чому визначає потреби, життєві цілі людей, коло їхніх інтересів, спосіб життя, що не може не позначатися на протиправних діях.

Наявні дані показують, що найбільш часто вчиняють злочини особи у віці 14-24 років, у цілому ж злочинці найчастіше належать до вікової групи до 29 років. Далі йде група 30-39 років, а потім злочинна активність значно спадає. Найменша частка серед злочинців припадає на осіб старше 60 років. Основна маса таких злочинів, як вбивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, зґвалтування, здійснюється особами до 30 років. Серед тих, хто скоїв посадові злочини та розкрадання державного і громадського майна замаскованими способами, переважають злочинці старше 30 років. Матеріали спеціального листування засуджених до позбавлення волі говорять про те, що приблизно 3 / 4 тих, хто відбуває покарання в місцях позбавлення волі, складають особи у віці від 18 до 39 років.

Дані про соціальний стан і рід занять осіб, які скоїли злочин, дозволяють зробити висновки про те, в яких соціальних верствах і групах, в яких сферах життєдіяльності найбільш поширені ті чи інші злочини. Вивчення цих питань показує, що, наприклад, майже половина злочинців до моменту вчинення злочину не перебувала у шлюбі, що значно перевищує частку тих, хто не перебував у шлюбі серед усього населення. При цьому коефіцієнт злочинності серед тих, хто не перебував у шлюбі майже в два рази вище, ніж серед тих, хто перебував. В чималій мірі це пояснюється тим, що серед осіб, які скоїли злочини значну частку складають молоді люди, які не встигли обзавестися сім'єю. Цікаво відзначити, що сім'ї осіб, які перебували у зареєстрованому шлюбі, міцніші, ніж у тих, хто перебував у фактичних шлюбних відносинах. За час відбування покарання в місцях позбавлення волі частіше розпадалися сім'ї засуджених жінок, ніж чоловіків. Інакше кажучи, дружини більше чекають своїх чоловіків, ніж чоловіки дружин.

Існує й інша закономірність: зі зростанням числа судимостей збільшується кількість осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Переважна більшість осіб, що здійснюють злочини, брали участь у суспільно корисній праці, проте багато хто з них, особливо з числа хуліганів, злодіїв, розбійників і грабіжників, часто змінювали місце роботи, мали перерви, іноді значні, у своїй трудовій діяльності. Серед тих, хто не працював, не вчився і не отримував пенсії, чимало жінок, які до засудження займалися домашнім господарством.

Більше за всіх серед осіб, що скоюють злочини, робітників (переважно середньої та низької кваліфікації), значно менше колгоспників, службовців та учнів.

У зв'язку з трудовою зайнятістю необхідно розглянути і питання і про працездатність. Це питання повинно постійно враховуватися при розробці і здійсненні запобіжних заходів, у роботі з виправлення та перевиховання засуджених. Тому важливо знати не тільки ступінь працездатності, а й характер захворювання, а у зв'язку з цим рекомендації медичних установ.

Вибіркові дослідження показують, що більшість злочинців були повністю працездатним, лише приблизно кожен десятий мав обмежену працездатність. Однак у практичній роботі важливо знати не тільки про наявність інвалідності, а й про те, якщо її немає, якими захворюваннями або розладами страждає та чи інша людина, що потрапив в поле зору попереджувальної діяльності правоохоронних органів. На особливу увагу заслуговують у зв'язку з цим порушення психічної діяльності, оскільки саме такі розлади, навіть якщо вони викликані соматичними (тілесними) захворюваннями, роблять значний вплив на поведінку людини, в тому числі протиправну. Тому необхідно зазначити, що, як показало спеціальне вивчення, серед злочинців близько 50% осіб, які страждають на алкоголізм, психопатію, олігофренію, залишкові явища, травми черепа, органічні захворювання центральної нервової системи і деякі інші розлади психіки, які в більшості випадків не призводять до інвалідності.

На поведінку особистості, сферу її інтересів, коло спілкування, вибір способів реалізації життєвих цілей впливає освіта. Наявні дані свідчать про те, що рівень освіти осіб, що скоюють злочини, нижче, ніж в інших громадян, причому особливо низька частка осіб, які мають вищу і середню спеціальну освіту. Найнижчий рівень освіти в осіб, винних у вчиненні насильницьких, насильницько-корисливих злочинів, хуліганства, найбільш високий – серед осіб, які вчинили посадові злочини та розкрадання шляхом привласнення, розтрати або зловживання довірою.

Серед характеристик особистості злочинців особливої уваги заслуговують такі, як характер і тривалість злочинної поведінки. Найбільш висока серед злочинців частка вбивць, злодіїв, хуліганів, грабіжників, розбійників, а також тих, хто скоїв зґвалтування і наніс тяжкі тілесні ушкодження. Важливо відзначити, що, як показують вибіркові дослідження, серед злочинців велику частину становлять ті, хто вчинив кримінально-карні дії не в перший раз. Найбільш високий рівень рецидиву серед винних у скоєнні крадіжок та хуліганства.