3. Характеристика злочинних груп залежно від їх криміналізації та організованості: предкримінальні, прості, організовані, злочинні організації.

Типи злочинних угруповань залежно від рівня їх криміналізації та організованості бувають: предкримінальні групи (знаходяться на стадії криміналізації); прості злочинні групи; організовані злочинні групи; злочинні організації.

Предкримінальні групи - це спільноти неповнолітніх і молоді, які спочатку утворюються не з метою скоєння злочинів, а заради задоволення певних потреб на емоційно-психологічній основі. Членів таких груп пов’язує спілкування, спільне проведення дозвілля за місцем проживання, навчання або роботи. Здебільшого це дворові компанії. Для них характерна антисуспільна орієнтація і деякі форми девіантної поведінки, хоча вони можуть не скоювати злочинів.

Дворові кампанії, на етапі свого становлення, є дифузною групою: склад її учасників не постійний, серед членів групи немає єдності у розумінні групових цілей і задач, немає стійкої структури і жорстких правил поведінки. Більшість у дворових кампаніях становлять неповнолітні. Легкість їх залучення у кримінальні (предкримінальні) групи пояснюється не тільки потребою у спілкуванні і проведені дозвілля. Як відмічає В. Пірожков, основна причина прагнення увійти у дворову кампанію – це «психологічна ізоляція підлітка» у своєму мікросередовищі проживання і необхідність її компенсації. Спонукальними мотивами можуть бути і хибне відчуття дорослості, – бажання самоствердитися або здобути психологічний захист, мати покровителів, щоб потім через дорослих покровителів впливати на підліткове мікросередовище. Кримінальна кампанія для неповнолітніх виступає як референтна (еталонна) група. Тобто група, думкою якої він дорожить, наслідує її активним учасникам і прагне стати її повноправним членом.

Прагнення увійти в склад референтного угруповання кримінальної спрямованості породжує підвищену навіюваність, конформність, тобто згоду з усіма вимогами групи, навіть якщо це суперечить особистим переконанням нових членів, готовність виконувати самі непрестижні доручення.

Прості злочинні групи - групи чисельністю 2-4 людини, які мають спільну злочинну мету. Структура групи визначається особистісними якостями членів групи (рольовий характер) або характером злочинної діяльності. В цих групах часто немає лідера, взаємини носять партнерський і довірчий характер, а рішення про скоєння злочинів приймаються і потім реалізуються сумісно.

Стійкими є групи, в яких лідер користується кримінальним авторитетом у всіх її членів. В цій ситуації навіть складний характер лідера, авторитарний стиль керівництва сприймаються членами групи як допустимі і не викликають міжособистісних конфліктів. Протиріччя в злочинній групі даного типа прирівнюються розпаду групи. Це нерідко використовується правоохоронними органами при розкритті і розслідуванні злочинів.

Прості кримінальні групи малочисельні, не мають складної структури. Вони автономні, законспіровані й згуртовані. Наприклад, кримінальна група – кишенькові крадії – складається з 2-3 людей, структура має рольовий характер, взаємини засновані на взаємній довірі і підтримці. Стиль поведінки учасників злочинної групи («почерк») залежить від того, до якої «школи» кишенькових крадіїв вони відносяться.

Організовані злочинні групи - це чисельне злочинне угруповання, яке об’єднує в своїх рядах десятки і навіть сотні людей, які активно займаються злочинною діяльністю. Для них характерні такі властивості, як ієрархічна структура, рольова диференціація злочинних мікрогруп. Організовані злочинні групи, включаючи бандформування, існували впродовж всієї історії держави, але на кожному етапі історичного розвитку відрізнялися певною специфікою.

Наразі поштовхом для створення організованих злочинних груп слугували соціально-економічні зміни у суспільстві, зокрема легалізація приватного бізнесу, кооперативний рух, приватизація, відсутність належної нормативно-правової бази, регламентируючі дані процеси. Прагнення кримінальних елементів збагатитися первісно за рахунок підпільних «цеховиків», фінансових махінаторів, а потім і решти підприємців привело до таких форм організованої злочинної діяльності, як рекет, захоплення заложників, замовні вбивства.

Територіальні злочинні групи створюються в масштабах мікрорайону, міста, регіону. В засобах масової інформації неодноразово висвітлювалися кримінальні інциденти, пов’язані з діяльністю у певній місцевості («коптевська», «люберецька», «сонцевська» та ін.). Так звані «команди», «бригади» мають чітку структуру, жорстку дисципліну.

В структуру територіальної організованої злочинної групи входять: лідер («авторитет»), збирач «податків», бойовики. Авторитетні лідери прагнуть підкорити собі і всі інші види кримінальних угруповань, функціонуючих на даній території: кишенькових і квартирних крадіїв, викрадачів машин, повій тощо. Це часто викликає кримінальні розборки і «війну» за сфери впливу.

Етнічні злочинні групи формуються на основі національного і кланової спорідненості, прийнятих традицій і звичаїв. Не випадково їх часто називають «общинами». В своїй злочинній діяльності вони суттєво спираються на діаспору, яка проживає в цій місцевості.

Злочинна організація має специфічні властивості:

• прагнення лідерів злочинних груп легалізувати свою діяльність, працювати під прикриттям офіційних фірм і асоціацій, «пробитися» в державні органи влади;

• корумпованість, яка виражається у створені системи зв’язків із адміністрацією державних органів, працівниками правоохоронної системи, відомими політиками, діячами культури, лікарями, спортсменами;

• здійснення контролю над всіма прибутковими формами протизаконної діяльності, включаючи азартні ігри, проституцію, розповсюдження наркотиків та ін.;

• реалізація (відмивання) грошей, отриманих злочинним шляхом, їх вкладання в легальний бізнес;

• експансіоністські і монополістичні тенденції організованої злочинності в масштабах регіону;

• транснаціональний характер злочинної діяльності (скоєння злочинів за кордонами країни базування, на територіях функціонування).

Питання для самоконтролю

1. Кримінальна субкультура.

2. Стратифікація (лідери, середняки («мужики»), актив, відторгнуті).

3. Жаргон Прізвисько татуювання

4. Кримінальне спілкування.

5. Загальна характеристика злочинної групи.

6. Склад учасників групи.

7. Структура злочинної групи (соціометрична, рольова, організаційна).

8. Характеристика злочинних груп залежно від їх криміналізації та організованості.

9. Предкримінальні групи (знаходяться на стадії криміналізації).

10. Прості злочинні групи.

11. Організовані злочинні групи.

12. Територіальні злочинні групи.

13. Етнічні злочинні групи.

14. Властивості злочинної організації.

Література: 5, 8, 23, 25, 27, 33-34, 43, 62, 75-76, 90, 97, 99.

Лекція 6. Психологія особистості юриста.

1. Основи психології особистості юриста.

2. Професійна майстерність юриста і її структура.

3. Поняття професійно-психологічна підготовленість юриста.

1. Основи психології особистості юриста

Проблема особистості - одна з найважливіших проблем і у сфері права, і в діяльності юридичних органів. Високих результатів можуть досягти тільки люди, які працюють і володіють відповідною психологією. Вони повинні відрізнятися високою загальною культурою, потребами в інтелектуальному, культурному і моральному розвитку, цивільністю, працьовитістю, здатністю до життя і праці в умовах сучасної цивілізації, демократії і загальнолюдських цінностей, повагою до прав і свобод людини, і тим, що можуть правильно користуватися своїми знаннями, любов'ю до Батьківщини, навколишньої природи, сім'ї та ін. Це головні цілі всієї системи роботи з працівниками юридичних органів (правоохоронних).

Працівник не буде професіоналом, якщо він має тільки знання, навички та вміння, але не розвинений як особистість загалом і в професійному відношенні (розумінні). Весь досвід життя вчить, що люди, які вважали себе професіоналами та іменувалися «технократами», але низько розвинені в особистісному, соціальному плані, навіть небезпечні на будь-якій роботі й особливо на державній службі. Вони здатні робити грубі помилки, що приносять шкоду людям. Людина з низькою культурою особистості - це завжди потенційний нероба (ледар), формаліст, порушник законності, схильний до зловживань службовим становищем і навіть корупціонер, злочинець.

У внутрішньому світі особистості виділяються три основні психологічні сфери: спрямованість, операціональність та модуляція.

Сфера спрямованості (потребово-мотиваційна) включає в себе всі спонукальні сили особистості - її погляди, переконання, ідеали, потреби, інтереси, цілі, життєві плани, схильності, установки, мотиви та ін. Психологічні компоненти цієї сфери визначають виборчу спрямованість активності і відносин особистості, залучаючи до них психологічні компоненти інших психологічних сфер, впливаючи на ступінь, характер і спосіб використання можливостей особистості. Цій сфері належить системоутворююча, пріоритетна роль у психології особистості.

Сфера операціональна включає психологічні елементи, що відіграють роль способів і засобів досягнення цілей, обумовлених сферою спрямованості. Особистість - не тільки те, що вона робить, але і як робить. У цій сфері є дві групи своєрідних компонентів: морально-ділові та професійно-ділові. Особа для ділового досягнення своїх цілей використовує моральні засоби (обов'язок, відповідальність, чесність, порядність, працьовитість, колективізм, дружбу, солідарність або протилежні їм відносини-засоби) і професійні (організованість, завзятість, сміливість, навички, вміння, здібності та ін.).

Модуляційна (психофізіологічна) сфера не визначає ні мети, ні мотиви, ні способи дій, але надає динамічний вплив на інші сфери особистості та їх прояви. Це виявляється в різній силі, рухливості, врівноваженості, швидкості, узгодженості, емоційної забарвленості проявів інших психологічних особливостей, що відносяться до сфер спрямованості та операціональності. В ієрархії сфер модуляційна (психофізіологічна) сфера - нижча, вона обслуговує інші.

Отже, вивчаючи особистість, потрібно обов'язково вивчати всі її сфери. Неприпустимо робити висновки, наприклад, про придатність кандидата до роботи в правоохоронних органах на основі вивчення тільки (або переважно) психофізіологічної сфери або якоїсь іншої. Оцінюючи психологічну особливість особистості, слід чітко уявляти, до якої зі сфер вона відноситься, що домінує над нею і на що вона сама впливає. Інтегрально оцінюючи особистість по всій сукупності сфер, здійснюючи відбір, надаючи допомогу, треба віддавати перевагу оцінці особливостей перших двох сфер і особливо першій - сфері спрямування. Розвиваючи особистість професіонала правоохоронних органів, необхідно впливати на всі сфери особистості, з огляду на пріоритет першої і другої.

Психологія особистості у будь-якому віці при всій її стійкості безперервно змінюється (принцип розвитку). У світі немає нічого незмінного, і психологія людини не є винятком. Інше питання - що змінюється, в якій мірі, з якою швидкістю, з якими труднощами. З віком сформовані попереднім життям психологічні особливості особистості змінюються повільніше, важче, але все ж таки змінюються. Якості, що відносяться до сфери спрямування, як показують дослідження і досвід, більш стабільні і менш корелюється у порівнянні з показниками операціональної сфери. Доведено також, що особливо низькі показники багатьох професійно значущих якостей у ході цілеспрямованої та ефективної у психологічному плані роботи зі співробітником можуть (за відсутності патології) відносно швидко виводитися на середній рівень розвитку. Тому психолого-педагогічний нігілізм в роботі з персоналом в цілому не виправданий і шкідливий. Реальні зміни у працюючих у правоохоронних органах будуть відбуватися і без нас, якщо ми відмовимося від цілеспрямованих і розрахованих на регулювання психологічного розвитку особистості впливів, і далеко не завжди вони будуть позитивними. Один з найважливіших практичних висновків з цього: потрібно не лише відбирати людей на роботу в правоохоронні органи, а й безперервно і компетентно в психолого-педагогічному сенсі сприяти їх розвитку.

Сутність особистості, її основні психологічні особливості зумовлені вирішальною мірою пожиттєво, соціально (принцип соціальної обумовленості). Людина є особистістю не тому, що вона їсть, п'є, дихає, відчуває біль, задовольняє статеві потреби, а тому, що має свідомість і самосвідомість, почуття гідності і совістю, здатність мислити абстрактно, планувати і передбачати, обирати лінію свого життя, контролювати власну поведінку, ставити перед собою одні життєві цілі і відмовлятися від інших, обирати правильні способи досягнення цілей і не вдаватися до аморальних і протизаконним, здійснювати самоконтроль і самоврядування або стати «перекотиполем» - піддаючись низьким спокусам, бути людяним і доброзичливим по відношенню до людей чи глухим до їхніх бід і запитів і т.д. Кожна людина володіє, безперечно, біологічними особливостями, але вони не становлять суті її особистості. Тому і розвивати особистість співробітника потрібно, насамперед, соціально. Від цього буде залежати й успіх її в житті та правоохоронній діяльності.

Поведінка працівника, його вчинки психологічно визначаються взаємодією властивостей, якостей, психічного стану, в якому він знаходиться в даний час, і розумінням ним конкретної життєвої ситуації (принцип взаємозв'язку психології особистості та діяльності). Існує дві фундаментальні психологічні закономірності: зовнішні причини діють через внутрішні умови і внутрішні причини діють через зовнішні умови.

Робота з персоналом, крім відбору та керівництва розвитку особистості, повинна обов'язково передбачати психологічне керівництво - безперервне та ефективне, яке попереджає зриви і спрямоване на допомогу людині.

Остання з закономірностей, яку доцільно відзначити в контексті міркувань, така: існує дві основні групи фактів, які вирішальною мірою детермінують розвиток особистості, і знаходяться у взаємозв'язку, - її власна активність і навколишні умови. Активність - універсальний закон розвитку всього живого. Навколишньому світу, природі людина сама «... протистоїть як сила природи. Для того, щоб привласнити речовину природи ... вона надає руху належним її тілу природним силам: рукам і ногам, голові і пальцям. Впливаючи за допомогою цього руху на зовнішню природу і змінюючи її, вона у той же час змінює свою власну природу. Вона розвиває дрімаючі в ній сили і підпорядковує гру (діяльність) цих сил своєї власній волі». Дані сучасної науки підтверджують і поглиблюють уявлення про роль діяльності як розвиваючого і формуючого особистість і її особливості фактора. Якості особистості - у значній мірі інтегральний продукт тих діяльностей, якими вона займалася до сьогоднішнього дня, а її нинішня активність - головний фактор, змін, які відбуваються в ній. Що є активним, те і розвивається. Щоб розвинути фізичну силу, треба навантажувати м'язи; щоб розвинути пам'ять, треба вправлятися в запам'ятовуванні; щоб стати розумним, треба вирішувати завдання, від яких «тріщить» голова. Навколишні умови активізують певні думки, наміри, стосунки, вчинки, стимулюють одні й стримують інші і через це впливають на розвиток психології особистості. Діяльність співробітника правоохоронних органів і умови, в яких вона протікає, - потужні двигуни безперервного розвитку кожного. Проте їх дія не однозначна і вирішальною мірою залежить від позиції особистості, її власних намірів, зусиль, активності.

Зрозуміло, що особистість співробітника - завжди продукт не тільки 1) минулого, але і 2) актуального сьогодення і навіть 3) передбачуваного майбутнього (очікувані особистістю зміни її життєдіяльності). Тому, регулюючи друге і третє (у правоохоронній діяльності - ставлення кожного працівника до цілей цієї діяльності, її завдань, способів здійснення, прояву власних можливостей, ступінь виявленої цілеспрямованості, сумлінності, захопленості, вольових зусиль), удосконалюючи соціально-психологічні, організаційні та матеріальні умови, орієнтуючи співробітника на перспективи успішного самоствердження та саморозвитку, ми озброюємося ефективними засобами і способами професійного особистісного зростання.

Сутність і значення професійної спрямованості. Спрямованість – провідна психологічна властивість особистості, у якій представлена вся система її спонукань до життя і діяльності, що визначає вибірковість відносин, позицій і активності.

Професійна спрямованість юриста - особлива система його спонукань до застосування всіх своїх сил і здібностей у зміцненні законності та правопорядку в країні. Вона характерна ставленням працівника до закону як до вищої соціальної та життєвої цінності, до боротьби за законність і правопорядок як особистим життєвим покликанням, до правоохоронної діяльності і професії юриста як таким, що відповідає головним своїм особливостям і потребам, настановам на використання законних і цивілізованих способів вирішення професійних завдань, зваженим ставленням до труднощів професії.

Будь-яка професійна спрямованість базується на загальній спрямованості особистості, що відображає людські, громадянські позиції, розуміння нею сенсу життя, свого місця в ній, особливості світогляду, життєвих ідеалів, потреб, прагнень, планів на життя та ін. Вона служить передумовою розвитку професійної спрямованості у співробітників правоохоронних органів, підлягає вивченню та обліку при професійному відборі та роботі з ними в процесі служби.

На шляху до вирішення такого завдання надійною опорою, а часто і великою складністю встає специфіка вже сформованої загальної спрямованості громадян яких приймаються на службу в правоохоронні органи. Її дефекти нерідко стають непереборною перешкодою до розвитку професійної спрямованості, тому при прийомі кандидатів і виявлення в них серйозних недоліків загальної спрямованості доречна особлива рішучість.

Основні елементи професійної спрямованості. Соціально-мотиваційні якості - перша підгрупа якостей професійної спрямованості співробітника, юриста. Вимоги до неї визначаються взаємозв'язком внутрішньої політики держави і права. Право - регулятор життя суспільства. Юридична робота - державна робота, що стосується корінних питань внутрішньополітичного характеру: захисту прав, свобод і особистої гідності громадян, законності, державної і цивільної дисципліни, боротьби з антигромадськими проявами, правового забезпечення життя та розвитку суспільства. Це головне, що характеризує правоохоронну діяльність, визначає місце юриста в суспільстві та вимоги до його особи. Тому і професійна спрямованість знаходиться в прямій залежності від загальної спрямованості його особистості.

Серцевина соціально-мотиваційних якостей - соціально зрілий світогляд - сукупність ідей, переконань, поглядів на життя і суспільство. Будь-який співробітник правоохоронних органів може успішно виконувати свою роботу, лише розуміючи життя суспільства, займаючи суспільно правильну позицію у вирішенні професійних проблем, будучи повноцінним громадянином своєї громади, свідомим борцем за соціальну справедливість, за краще майбутнього свого народу. Для нього неприпустимо дивитися на суспільство «крізь замкову щілину» своїх професійних болячок і плутати населення і чесних громадян з правопорушниками, з якими він бореться.

Потреба – стійка й така, що тривало виявляється, сильна потреба людини в чомусь. Актуалізована потреба спонукає людину до постійного пошуку засобів її задоволення. Працівникові правоохоронних органів повинна бути властива гостра потреба(необхідність) особистої участі у створенні та зміцнення правової держави, у боротьбі зі злочинністю, потреба присвятити своє життя правоохоронній діяльності, отримувати високе задоволення від участі в ній і досягненні позитивних результатів. У співробітника, звичайно, мають бути розвинені й моральні, культурні, пізнавальні та інші цивілізовані потреби. Важлива розвинена потреба до самовдосконалення. Рівень розвитку, динаміка життя і складні проблеми сучасного суспільства вимагають від кожного юриста вчитися і вдосконалюватися безперервно.

Схильності, ідеали, життєві плани і інтереси визначають тривалий час діючі спонукання, які, зокрема, виступають і причиною вибору юридичної професії. Для розвиненої спрямованості властиві стійкі характеристики їх, довготривалі плани служби та роботи в правоохоронних органах - на все життя, справжній, глибокий інтерес до пошуку шляхів підвищення ефективності боротьби зі злочинністю і захисту інтересів громадян.

Професійно-мотиваційні якості - друга підгрупа сил, які спонукають співробітника, воїна внутрішніх військ, юриста, що діє безпосередньо в процесі правоохоронної діяльності і в зв'язку з нею, впливає як на неї, так і на конкретні вчинки. Задатки цих якостей лежать в загальній спрямованості молодої людини, що прийняв рішення обрати професію юриста. Справжній професіонал засновує свій вибір не на меркантильних розрахунках, а на розумінні життєвого покликання, виходячи з потреби бути на важкому шляху боротьби із злочинністю, бажання захищати громадян, простих і чесних людей від злочинців.

Правосвідомість юриста - сукупність реально існуючих у нього правових поглядів і уявлень, що виражають розуміння правової дійсності, знання конкретних правових норм, ставлення до них і подій у сфері правопорядку, діяльності правоохоронних органів. Правосвідомість є у кожного громадянина, але у професіонала воно повинно відрізнятися систематичністю, повнотою, детальністю, зрілістю, професіоналізмом, глибокою усвідомленістю, переконаністю, ґрунтуватися на наукових даних. Він фахівець тому, що досвідчений в юриспруденції, в питаннях правопорядку. У його свідомості юридичні знання міцно пов'язані з соціальними, психологічними, стали професійними переконаннями і ціннісними орієнтирами, з'єдналися з високорозвиненим почуттям права, законності і справедливості, з прагненнями до неухильного утвердження їх у своїй роботі. У правосвідомості фахівця виражається своєрідність його світогляду, світосприйняття і світоставлення.

Професійна концепція - своєрідний елемент професійної спрямованості фахівця. Вона являє собою:

• сукупність засвоєних ним професійних поглядів, переконань і спонукань, що виражають розуміння ним цілей і завдань своєї діяльності, її місця в органі (підрозділі), її взаємозв'язків з діяльністю інших співробітників, фахівців ( «образ організації»);

• розуміння своїх прав і обов'язків, способів і засобів їх реалізації та досягнення цілей, умов, труднощів ( «образ діяльності»);

• розуміння, з якими конкретно особистостями він буде працювати, як з ними будувати стосунки, як взаємодіяти, яких норм дотримуватися ( «образ колективу»).

Пильної уваги потребують облік і формування професійних мотивів: до служби і обраної спеціальності; інтересу до тонкощів професійної діяльності та оволодіння висотами професіоналізму; бажання завжди виходити з правомірних і ділових цілей; прагнення виходити з перспектив служби та пов'язувати з ними особисті плани; прагнення до самовираження і самоствердження та ін.

Життя вносить свої корективи в спрямованість, які не завжди сприятливі. Так, дослідження мотивів професійного вибору у вступників нині в освітні установи МВС та їх порівняння з даними 70-80-х років показало, що рідше відзначаються романтичний аспект, сімейна традиція, вплив військової служби, змістовний інтерес до професійної роботи і, навпаки, набувають більшої ваги такі мотиви як пошук виходу з важких економічних і побутових умов, сильна незадоволеність колишньою роботою, необхідність мати вільний час для якихось занять (спорт, навчання, господарство).

На перше місце перемістився такий мотив, як можливість мати пільги, добрий заробіток, відчувати себе в безпеці, змінити свій характер, стати впевненіше. Такі зміни, що підтверджуються й іншими дослідженнями, зобов'язують підвищити увагу до питань вивчення, оцінки та розвитку системи мотивації у всіх працюючих в правовій системі.

Правильно розвинена спрямованість особистості - обов'язкова умова придатності до роботи в правоохоронних органах. Без його належного розвитку вся робота з співробітниками, їх професійне навчання і професійна освіта як «юридичних технократів» можуть принести тільки шкоду, формуючи майстерного здирника, формаліста, чиновника, байдужого до всього, крім особистого інтересу, і що приносить шкоду справі боротьби зі злочинністю, захисту прав громадян, авторитету норм права. Дефекти професійної спрямованості - головна причина професійної деформації, яка виникає у частини практичних працівників. Весь комплекс роботи з персоналом, організації його служби і роботи досягає потрібних результатів у розвитку професійної спрямованості, якщо окрім суто правових знань, навичок та вмінь він формує глибоко усвідомлену, зрілу, активну професійну позицію, засновану на правильному розумінні призначення правопорядку та юридичної роботи в сучасній Росії (Україні), відданість їй і стратегію дій, що відповідає викликам часу і соціальним очікуванням суспільства. Кожен крок будь-якого керівника, працівника кадрового апарату повинен бути орієнтований на такий результат. На результаті дуже сильно позначається і вся система життя та діяльності правоохоронних органів, її духовність і матеріальна забезпеченість, бо людина завжди виховується не словами, а реальністю, справами, усім життям та її особливостями.

Основні види устремлінь професіонала-юриста: 1) на професійну діяльність в правовій системі, 2) на роботу в конкретному правоохоронному органі, службі за фахом, 3) на законні способи і методи роботи, 4) на самовдосконалення. Їх розвиток необхідно здійснювати у взаємозв'язку і разом з тим спеціально по ланцюжку: знання - погляди - переконання - ціннісні орієнтації - установки - спеціальні навички та вміння - звички - якості. Формування їх багато в чому - спільне завдання, але в кожному юридичному органі (службі) вона набуває особливих рис. Провідне завдання - розвиток тих елементів, які висловлюють непохитну повага до закону і користування засобами і методами роботи, що відповідають завжди і повною мірою вимогам законності. Всі негаразди з законністю, які зустрічаються у деяких працівників правоохоронних органів, мають свою першооснову в дефектах цих елементів професійної спрямованості юриста.

Поняття про морально-психологічні особливості. Можливості та успіхи особистості у роботі та житті визначаються не тільки тим, до чого вона прагне, але і що вона має для реалізації своїх прагнень, як вона може втілити їх у життя. Все це втілено в операційній сфері особистості юриста, в її ділових якостях, серед яких важливе місце належить морально-психологічній підготовці.

Мораль, як відомо, - область життя суспільства і поведінки людей, що володіє характеристиками добра і зла, справедливості і несправедливості, боргу і відповідальності і пов'язана з ними системою норм людської поведінки (моральних норм). Морально підготовлений той, хто завжди і скрізь керується цими нормам, виконує свій обов'язок, захищає добро і справедливість, бореться зі злом і несправедливістю завжди і скрізь. Будь-які засоби і методи мають бути перш за все моральними, особливо - в правоохоронній діяльності. Можна стверджувати, що правоохоронна діяльність пронизана мораллю. У ній зливаються правові і моральні начала:

а) мораль і право перебувають у нерозривному зв'язку, впливають один на одного. Право має моральні начала. Основні правові норми - це найважливіші моральні норми, що утвердилися в історії і життя народу і схвалювані ним, а тому зведені в ранг закону, які стали обов'язковими, що охороняються законом і захищаються державою. Правові норми у свою чергу мають силу, якщо вони моральні, якщо вони стверджують добро і справедливість, захищають панівну мораль і відповідають моральним очікуванням народу;

б) психологічний механізм дії права немислимий поза впливом моралі; існує єдність психологічного механізму дії правових і моральних норм;

в) рішення правоохоронних завдань - це перш за все захист справедливості, утвердження добра, боротьба зі злом і несправедливістю. Попереджуючи правопорушення, розкриваючи і розслідуючи їх, охороняючи громадський порядок і вирішуючи інші правоохоронні завдання, персонал правоохоронних органів не тільки зміцнює законність, але одночасно діє морально, захищає і зміцнює мораль, віру людей у справедливість і захищеність, у неминучість покарання зла;

г) захищаючи справедливість і мораль, будь-який працівник правоохоронних органів зобов'язаний сам у своїх діях, поведінці та особистому житті бути морально зразковим; це не тільки дає йому моральне право, без цього він просто не може правильно вирішувати моральні проблеми у професійній діяльності;

д) служба в правоохоронних органах пов'язана з високими морально-психологічними навантаженнями, витримувати які зобов'язаний кожен юрист, співробітник, військовослужбовець внутрішніх військ;

е) мораль - не тільки вимога, невід'ємна сторона, результат професійних дій, але завжди і характеристика свідомості працівника правоохоронних органів, його психології, його особистих якостей і підготовленості. Невідповідність підготовленості морально-психологічним вимогам, які об'єктивно пред'являє до нього професійна діяльність і служба, веде до зривів, помилок, неефективність вирішення завдань, порушень законності, підриву авторитету правоохоронних органів і престижу професії їх співробітника, погану підтримку населенням органів правопорядку, втрати громадянами віри у справедливість у суспільстві та інших неприємних наслідків.

Щоб припиняти зло, стверджувати добро і справедливість, працівникові правоохоронних органів у своїх діях треба додержуватись високих моральних вимог. Діяльність випробовує і моральну стійкість юриста, здатність встояти перед спокусами, скористатися деякими перевагами і можливостями положення, владними повноваженнями, не піддаватися прагненням злочинного світу підкупити або забруднити його совість, чесне ім'я, репутацію порядної людини. Людина, що не володіє високими моральними якостями, завжди знаходить десятки виправдань для зведення «психологічної фортеці», обгороджує його сумління від докорів, змушуючи її мовчати або підсовуючи «виправдання», що полегшують переживання «службовими доцільності». Морально-психологічна незрілість психології особистості призводить до припущення аморальності, видимості роботи, професійній зраді, порушень законності: використання протиправних засобів примусу, укриття злочинів від обліку, припинення кримінальних справ у вигідних для себе випадках, прийняттю підношень - хабарів, дій за принципом «ти - мені, я - тобі» тощо.

Структура морально-психологічних особливостей особистості юриста. Морально-психологічні особливості співробітника, військовослужбовця внутрішніх військ, судді, прокурора та ін. - не абстрактна, а наявна в його особі і діюча мораль. Вона виявляється постійно і скрізь у поведінці, діях і службі як:

• прагнення постійно, у будь-яких умовах дотримуватися вимог цивільного, патріотичного, професійного, людського обов’язку;

• непохитна націленість у житті і діяльності на затвердження належного, добра і справедливості, боротьбу зі злом і несправедливістю в ім'я людини, а благо країни;

• знання моральних норм, переконаність у їх цінності і необхідності підпорядкування їм своєї особистої поведінки в повсякденному житті і професійної діяльності на службі;

• глибоке розуміння цінності людини, її гідності, прав, інтересів і життя як вищої соціальної і духовної цінності;

• розуміння зв'язку своєї професійної діяльності і практично кожного її елемента з питаннями моралі, переконаність у необхідності досягнення в кожній дії не тільки правових, а й високих моральних результатів;

• уміння і прагнення завжди розбиратися в моральних тонкощах своєї професійної поведінки та дій, враховувати їх при вирішенні поставлених завдань;

• володіння навичками завжди бути на висоті моральних вимог і виконувати їх не заради контролю, не зі страху перед покаранням, а за внутрішньої моральної потреби;

• володіння високою морально-психологічною стійкістю при дії факторів, що підштовхують його до відступу від моральних норм;

• уміння зберігати оптимальний, бадьорий, здоровий морально-психологічний настрій у будь-якій ситуації.

Така поведінка та дії регулюються особистісним комплексним психологічним утворенням, особливою гранню професійної підготовленості, професійної культури співробітника правоохоронних органів. Це іменується морально-психологічної підготовленістю і має свою внутрішню структуру.

Морально-психологічні знання і переконання - по суті це моральне світогляд юриста, що забезпечує глибоке і правильне розуміння питань моралі та етики професійної поведінки. Вони включають освоєння ним ідей гуманізму, що виступає нині як загальнолюдський світогляд, і забезпечують розуміння того, що ні мораль, ні гуманізм не обмежують його можливості, не «заважають йому працювати» (як це помилково вважає частина практиків), а навпаки - вимагають від нього по-справжньому захищати добро і карати зло, забезпечувати справедливість і повністю реалізовувати принцип невідворотності покарання. Сформованість знань і переконань забезпечує розуміння того, що мораль не абстрактна, а конкретна, вона не десь за горами, а поруч, у кожній професійній дії, яка має бути оцінена і зважена на терезах моралі. Кожен має зрозуміти грань істини, що полягає в словах: юрист - це не людина з кодексом, а людина із совістю.

Морально-психологічні установки і ціннісні орієнтації - компонент, що виражає перетворення моральних знань у особисту освіту, у внутрішнє прийняття особистістю моральних норм, набуття ними особистісного сенсу (як обов'язкової норми для себе). Це перетворення означає виникнення у свідомості моральних орієнтирів-норм, що вказують шлях особистого морального рішення повсякденних проблем і його межі, які особистість вирішує не переступати. Вони стають критеріями у вирішенні повсякденних питань справедливості, належного, припустимого і забороненого, породжують бажання і прагнення (установки) втілювати їх у своїх справах. «Ідеї робляться святими і непорушними не тоді, коли вони запам'ятовуються, а тоді, коли живуть в тремтінні думки і почуттів, у діях, у вчинках ...».

Моральні навички та вміння високоморальної поведінки на службі і в побуті - особливий компонент практичних умінь юриста, який свідчить, що знання і бажання доповнені практичної можливістю поводитися, як треба. Цей компонент морально-психологічної підготовленості виникає не автоматично, а як наслідок дії перших двох. Його необхідно формувати спеціально, тим більше що в правоохоронній практиці втілення моральних норм при строгому дотриманні процесуальних вимагає тонких спеціальних умінь.

Звички в широкому розумінні - це окремі дії, які стали потребою, необхідністю даної людини. Моральні звички - продукт перетворення моральних навичок та вмінь в особисту потребу конкретного юриста, дії, які стали для нього необхідністю. Виникнення тієї чи іншої звички - маленький, але дуже важливий переворот в особистості людини: він починає робити не по зовнішньому примусу, а за внутрішньою потребою, виконання дії стає для нього приємним, супроводжується відчуттям виконання особистого обов’язку; невиконання приносить прикрості, невдоволення, важкі переживання, і він намагається не порушувати внутрішньо прийнятих моральних норм, щоб не відчувати докори сумління. Звички - важливий крок до моральної культури особистості.

Морально-психологічні якості - стійкі особистісні детермінанти моральної поведінки, які проявляються всюди і завжди, в будь-якому вчинку. Вони - підсумковий результат і інтегративний продукт сформованості і взаємодії всіх розглянутих компонентів морально-психологічної підготовленості юриста і основний показник її рівня.

У змістовному плані всі згадані компоненти поділяються на чотири групи.

• Загальнотрудові. Цей вид моральних знань, переконань, навичок, умінь, звичок, установок, ціннісних орієнтації і якостей регулює ставлення особистості до праці. Вони визначають відповідальність, працьовитість, сумлінність, активність, самостійність, ініціативність, підприємливість, діловитість, організованість особистості тощо.

• Професійно-трудові. Цей вид змістовних компонентів виступає регулятором роботи саме юриста-професіонала. Від їх сформованості залежить ступінь його загостреного ставлення до справедливості, ставлення до закону, особистої правослухняності, принциповості, непідкупності, відданості обов'язку, вірності присязі, непримиренність до правопорушень і правопорушників та ін.

Спеціальну значимість має морально-психологічна стійкість. Адже окремі сторони правоохоронної діяльності, об'єктивно властиві їй, приховують у собі передумови суперечливого впливу на особистість працівника правоохоронних органів, виникнення професійної деформації і підштовхують до порушень законності. Так, реалізація владних повноважень, що надаються працівнику, створює можливість свого роду «душевного засліплення", прояви душевної черствості, неуваги до людей, захоплення владою, нетерпимості до думки інших. Дається взнаки й певна суперечливість рішення службових завдань, яка сприяє односторонньої захопленості обвинувальної діяльністю («обвинувальний ухил»), ігнорування навіть суперечливих фактів, некритичного запозичення деяких прийомів і манер поведінки у кримінальних особистостей та ін. Нині особливо набули поширення випадки пропозицій хабарів, послуг, погроз на адресу юристів і членів їх сімей з метою домогтися від них відступів від професійного обов'язку, порушення присяги і моральних норм. Морально-психологічна нестійкість - зворотний бік морально-психологічної підготовленості, продукт її низького рівня.

• Людські. Ця група компонентів регулює відношення юриста, будь-якого працівника правоохоронних органів до інших людей як на службі, так і поза нею. Професія юриста - глибоко людська професія. Юридичні справи - це життєві випадки, які виступають в якості предметів юридичного розгляду. Співробітникам доводиться вирішувати різні питання, але їх робота, всі «виходи» в життя замикаються на людях, завжди мають справу з людьми, впливають на їх стан і навіть життєву долю. Юрист покликаний стверджувати і захищати головні цінності суспільства, захищаючи права громадян. Тому так важливі для нього повага до людей; розуміння почуття їхнього особистого достоїнства, приниження, тривог; прагнення віддавати себе цілковито боротьбі за людину, її права, духовне здоров'я, схоронність особистої власності; готовність прийти на допомогу, підтримати товариша, громадянина; ввічливість, тактовність і етичність у спілкуванні; культура поведінки в колективі, серед людей; принциповість і справедливість у вирішенні людських проблем; вимогливість, гуманність, демократичність, повага до права іншої людини на свою думку, позицію і вибір рішення; чесність та ін.

• Самооціночні. Ці змістовні компоненти регулюють ставлення юриста до самого себе. Від них залежать його самокритичність, самооцінка, вимогливість до себе, ставлення до самовиховання, саморозвитку та самоосвіти, особисті домагання, здорове честолюбство, сумлінність, скромність та ін.

Сукупність морально-психологічних та деяких ділових якостей в традиційній психології сукупно розглядаються у властивості характеру особистості, яка зазвичай і описується в підручниках з загальної психології.

Сутність проблеми здібностей. У різноманітті індивідуальних особливостей особистості важливе місце займають здібності. Вони виступають одним з важливих внутрішніх умов успішного оволодіння певною спеціальністю, високопродуктивної роботи і постійного вдосконалення. Вони не зводяться до знань і навичок, а являють собою стійкі особливості психічної діяльності, що відповідають вимогам певної професії. Одні і ті ж особливості розцінюються як здатність до однієї діяльності і нездатність до іншої. Поза такого зіставлення вони виступають просто як якості даної людини,її особистість.

Наявність здатності до даної професії, у тому числі і юриста, - обов'язкова передумова високого професіоналізму, інтересу до роботи, почуття задоволення, життєвого самовизначення, благополуччя. Слабка здатність до професії - одна з причин неуспіхів в роботі, невдач, зривів, перенапруги, тяжкого почуття власної неповноцінності і невірно обраного життєвого шляху, заздрощів і мотивів до зміни місць. Надзвичайно важливо для людини обрати професію за здібностями: одним споживачем на землі менше, одним творцем більше.

Здібності, як й інші найважливіші особливості особистості, не вроджені, а розвиваються у людини пожиттєво. В основі їх лежать анатомофізіологічні особливості організму людини, іменовані задатками. Задатки багатозначні, і на основі одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності під впливом пожиттєвих особливостей діяльності та умов життя даної особистості. Разом з тим задатки, виступаючи в ролі «ґрунту», сприяють розвитку одних здібностей і не сприяють іншим.

Громадяни, які обирають правоохоронну діяльність в якості свого життєвого покликання, до моменту прийняття на роботу вже володіють певною мірою розвиненими якостями, які розцінюються як здатності до неї. Зазвичай вони не знаходяться в найвищій точці свого можливого розвитку. У зв'язку з цим доречно говорити про актуальні здібності, тобто про той рівень розвитку якостей, що має місце, і про потенційні, тобто про оцінку можливості підвищення цього рівня до максимального рівня.

У правоохоронних органах проблема здібностей постає у вигляді:

• необхідність врахування здібностей особистості у всій системі роботи з кадрами;

• завдання вивчення, оцінки актуальних і потенційних здібностей осіб, які відбираються на службу, на зайняття певних посад, при комплектуванні різних підрозділів;

• завдання розвитку професійних здібностей співробітників в процесі служби до максимально можливого рівня.

Оскільки здібність - передумова успіху в діяльності, неважко зрозуміти, що вона визначається не однією якістю людини, а їх сукупністю. Не від окремих якостей залежить його успіх, а від того, що він за людина в системній сукупності її якостей. Здібності юриста - це завжди цілісна сукупність, а не розсип тих чи інших якостей, структура яких строго відповідає вимогам юридичної праці. Для останнього характерні дві групи вимог і відповідно дві групи здібностей: соціально-юридичні та спеціально-юридичні.

Соціально-юридичні здібності обумовлені соціальним призначенням і положенням юриста. Основні вимоги до його особистості, до його здібностей бути юристом - прокурором, суддею, адвокатом, співробітником міліції, якісно досягати цілей зміцнення законності та правопорядку - визначаються його соціальною роллю, його становищем державної людини, представника влади.

Громадянськість - одна з якостей, що відповідають соціально-юридичним вимогам. Юристи завжди належали до прогресивної та авангардної частини суспільства. Їм і нині притаманні виражена небайдужість до проблем суспільства, занепокоєння його майбутнім, наполегливі пошуки шляхів процвітання і підвищення блага народу, активно-дієва позиція, виражена в особистій участі в прискоренні просування до бажаного майбутнього. Активна громадянська позиція юриста трансформується в активно-професійну, пов'язану з прагненням до діяльної участі у зміцненні законності та правопорядку. Громадянськість знаходить вираз у здатності керуватися вищими громадськими ідеалами, йти до їх реалізації вперто, ставитися до цього відповідально і оптимістично. Якщо громадянськість слабо розвинена в конкретної людини, що вступила на шлях юридичної діяльності, то, швидше за все, з неї вийде формаліст, а можливо, і людина, що перетворює службу в свою кормушку.

Моральність юриста - друга соціально-психологічний якість. Юрист повинен бути в принципі доброю, чесною, порядною, працьовитою, совісною, вимогливою до себе людиною, зізнаюся, що не можна стверджувати мораль, будучи аморальним.

Гуманістічність (від лат. - Людський, людяний) - якість, яка здавна, а нині особливо, визначає здатність юриста бути справжнім професіоналом у правоохоронних органах. Гуманізм - система ідей, особливий світогляд, в центрі яких є визнання людини як найвищої цінності суспільства, пріоритетності її прав і свобод, турботи про благо людини, захисту її прав і свобод як вищих критеріїв оцінки справедливості суспільства та існуючих в ньому суспільних відносин. Цивілізоване суспільство, побудоване на ідеях гуманізму, - це завжди і держава; цивілізована людина - це людина з гуманістичними поглядами, з відповідною поведінкою; сучасний цивілізований юрист - це обов'язково гуманіст.

Є певні психологічні складності засвоєння гуманістичних переконань і норм поведінки юристами. Постійно стикаючись по роботі з гіршими представниками людського суспільства, людьми, яких неодноразово намагалися поставити на шлях чесного життя, частина юристів стають жорстокими і не бачать нічого, що може вирішити завдання зміцнення законності та правопорядку, крім посилення кари, безжального ставлення до правопорушникам і злочинцям. У певної частини юристів існує і перебільшене уявлення про гуманізм як про всепрощенство, вседозволеність, лібералізм. Якщо психологічно подібні відхилення можна зрозуміти, то ніякого виправдання немає для їх застосування в роботі юриста. Той, хто переконаний в ефективності і доцільності тільки сили і примусу, а все інше відносить до вигадки людей з «розрідженими гуманістичними мізками, які засиділись в кабінетах і не знаючих життя», навряд чи може успішно брати участь у побудові сучасної правової держави, демократичного цивілізованого суспільства.

Діловитість - якість, яка обов'язково необхідна юристу. Юридична справа - дуже важка справа. Бути діловим - значить бути здатним побудувати роботу так, щоб кінцевий результат був безумовно досягнутим. Юрист, що відрізняється діловитістю, нетерпимий до браку в роботі, півзаходам, формалізму, окозамилюванню. Він не пасує перед труднощами, винахідливий, активний, ініціативний та самостійний, не шукає виправдань, а знаходить і використовує всі можливості. Він повинен відрізнятися організованістю у своїй роботі і вміти організовувати роботу інших.

Описані вище якості потрібні і представникам багатьох інших професій, але для юридичної праці з його високою значимістю і труднощами відсутність таких якостей свідчить про відсутність здібностей до цієї роботи.

Спеціально-юридичні здібності - особливі якості, які визначаються специфікою юридичної роботи, тим, що відрізняє її від інших видів роботи, і які важливі саме для неї, але не є обов'язковими для інших. У них можна виділити дві підгрупи: Загальні - необхідні всім юристам і спеціальні здібності, які повинні бути притаманні окремим спеціалістам.

Загальні здібності: високорозвинуте почуття обов'язку, честі, відповідальності; загострене почуття справедливості і нетерпимість до зла; чесність, сумлінність, вимогливість до себе, моральна стійкість, непідкупність; добре розвинутий інтелект, пізнавальна допитливість, кмітливість, спритність, комбінаційність; мовні здібності, вміння складно, логічно і точно висловлювати свої думки; спостережливість (обстановочну і психологічна), швидкість орієнтування в обстановці; хороша пам'ять на обличчя, прізвища, слова, факти, цифри; вольові якості, активність, цілеспрямованість, організованість, самостійність, наполегливість, завзятість, сміливість, стійкість до ризику, небезпеки і невдач, здатність до самомобілізаціі; організаторські здібності; уяву, здатність образно передбачити, подумки програвати події; схильність та інтерес до роботи з людьми, здатність розбиратися в них, бачити їх індивідуальні особливості та можливості, правильно оцінювати і використовувати їх; комунікативні здібності: товариськість, доступність, відкритість, доброзичливість, уміння слухати, з увагою ставитися до слів співрозмовника, розбиратися в людях, здатність розташовувати до себе людей; терплячість, урівноваженість, стриманість, самовладання, низький рівень ворожості та агресивності; впевненість в собі, розкутість у спілкуванні, висока працездатність; швидкість реакції.

До спеціальних здібностям належать окремі якості, необхідні тільки слідчим, тільки суддям, тільки прокурорам, тільки дільничним інспекторам та ін. Так, оперативним працівникам необхідна здатність до перевтілення, визначена артистичність, слідчим - креативність (творча ініціатива мислення), працівникам профілактичних служб - педагогічні та ін. Взаємозбагачуючись і доповнюючи один одного, здібності утворюють цілісність, яка виступає важливим комплексним особистісною властивістю юриста. Наявність потенціалу до їх розвитку лежить в основі психологічного відбору на роботу в правоохоронні органи. Їх подальша актуалізація і розквіт відбуваються, коли юрист самокритичний, вимогливий до себе, працює з самовіддачею і прагненням до досягнення найвищих результатів, проявляє творчість, ініціативу, самостійність, не спочиває на лаврах, а завжди по-діловому стурбований і незадоволений.

2. Професійна майстерність юриста і її структура. Діяльність щодо зміцнення законності та правопорядку пред'являє високі вимоги до професійної майстерності персоналу юридичних органів, і вони безперервно зростають. Формування професійної майстерності - одне з найважливіших завдань у підготовці фахівця, а її рішення визначає основний зміст і методи його професійного навчання.

Будь-яка діяльність в психологічному плані характеризується не тільки видимими діями, а й тими психологічними і психофізіологічними феноменами, які виконують по відношенню до них програмуючу, контрольну і регулюючу роль. Розуміння їх, облік закономірностей їх формування і функціонування виступають важливою стороною науково-ефективного підходу до навчання.

Професійна майстерність, як специфічна сторона підготовленості спеціаліста-особистості до професійної діяльності, - це високий ступінь його професійної навченості, що дозволяє компетентно вирішувати професійні завдання.

Юрист - це фахівець у галузі юриспруденції, юридичної роботи, тобто ведення юридичних справ, життєвих випадків, які виступають в якості відокремлених, самостійних предметів юридичного розгляду (злочинів, цивільних спорів, конфліктів та інших випадків, які вимагають оцінки, розгляду і вирішення відповідно до норм права). Майстерність юриста складається зі спеціально-юридичної навченості, професійно-психологічної підготовленості та професійно-педагогічної підготовленості. Отже, майстерність юриста пов'язана з мистецтвом спілкування, роботи з людьми, впливом на них.

Спеціально-юридична навченість юриста, його знання. Вона пов'язана з наявністю у нього, як фахівця, сукупності відповідних професійних знань, навичок і вмінь.

Професійні знання – це професійно важлива інформація, що стала надбанням свідомості фахівця. У психіці вони представлені у вигляді закріплених в пам'яті образів предметів і явищ, термінів, понять, категорій та їх систем (теорій, наукових навчань, змісту навчальних дисциплін, професійних концепцій, відомостей, документів, рекомендацій, інструкцій та ін.). Спираючись на знання, професіонал розбирається в житті, правовій сфері, обстановці, планує рішення поставлених перед ним завдань, продумує шляхи виконання службових функцій, вивчає проблеми, що виникають, намічає цілі і завдання їх вирішення, готує рішення, обирає способи дій, контролює і оцінює свою поведінку. Чим глибше і ґрунтовніше він розуміє все це, тим вище його професіоналізм, тим успішніше його діяльність. У ситуаціях конфронтації, боротьби з злочинцем спеціаліст перемагає, якщо він більше знає, глибше розуміє всі аспекти й їх тонкощі.

Тенденції змін у сфері правопорядку, розширення й ускладнення завдань, що стоять перед працівниками юридичних органів, підвищені вимоги до ефективності їх діяльності при суворому дотриманні законності і поваги до прав громадян підвищують роль професійних знань. Змінилася не тільки роль знань, але й вимоги до їх багатогранності, докладності, змісту, глибини. Потрібні фундаментальні знання, наукові, комплексні, актуальні і практично значущі. Тому формування знань виступає вихідним завданням у навчанні фахівця і формуванні його майстерності.

Юрист - людина, яка професійно оволоділа юридичними знаннями. Професійно - значить, на строго науковій основі, всебічно, глибоко, усвідомлено, з переконаністю, міцно. Фахівцю потрібно оволодіння фундаментальними і спеціалізованими, прикладними знаннями. Фундаментальні знання - загальні, системні, ґрунтовні, глибокі знання в галузі права, його основних закономірностей, механізмів, положень та в суміжних областях. Вони складають основу професійної освіти, забезпечують бачення широких і далеких горизонтів своєї професійної діяльності, здатність виходити завжди не з вузько професійних, а з державних інтересів, здійснювати всебічно зважений, осмислений, комплексний підхід у вирішенні завдань.

Спеціалізовані професійні знання мають безпосередньо прикладне значення. Це знання в конкретній галузі правоохоронної діяльності, що забезпечують осмислене виконання професійних дій та рішення задач.

Сучасні вимоги, що містяться в нових законах про освіту в Росії (Україні), зобов'язують гармонійно поєднувати формування фундаментальних та спеціалізованих знань у слухачів, не допускати зниження першого нижче рівня, передбаченого державними освітніми стандартами, не зводити навчання до професійного натаскування, але не допускати і протилежної крайності - голої абстрактності навчання, його відірваності від життя.

Професійні навички. Якими важливими не були б знання, але професіонал - це насамперед людина, що вміє професійно діяти, отримувати практичні результати. Психологічними компонентами майстерності, що забезпечують це, виступають професійні навички та вміння. Професійним навичками називається автоматизований спосіб виконання дії, що забезпечує ефективність останнього. Властивості навичок: швидкість, точність, економічність (виконання при мінімально можливих зусиль і витратах енергії), машинальність (виконання без концентрації уваги на техніці дій), стереотипність (однаковість виконання при повторення), консервативність (трудність зміни), надійність (протидія руйнівним чинникам - перерв у виконанні, перешкод, негативним психічні стани, спеціаліста), успішність.

Навики - автоматизовані компоненти свідомої діяльності. Вони звільняють свідомість фахівця від чорнової роботи, тобто від пригадування різних відомостей, прийомів, рекомендацій того, що і як робити, від контролю за рухами рук і ніг, від роздумів над дотриманням найпростіших правил. Вони дозволяють автоматизовано виконувати дії, відпрацьовані до навички, і одночасно концентрувати увагу на чомусь іншому, не менш важливому: спостереження за обстановкою, співрозмовником, їх оцінці, роздуму про способи подолання труднощів, шляхи досягнення більш високого результату та ін. Було б, однак, хибним назвати навички несвідомими. Вони завжди виступають способами свідомо здійснюваної діяльності і завжди знаходяться на периферії свідомості, що тримає їх під контролем. Переконливим підтвердженням цього є факт миттєвого активного підключення свідомості, коли реалізація навички стикається з якимись труднощами, порушенням його стереотипного виконання. Навички дозволяють успішно діяти у важкій обстановці, коли немає часу для роздумів і треба витримати випробування, економити сили і зберігати високу працездатність.

Фізіологічну основу навичок складають усталені системи умовно-рефлекторних нервових зв'язків (функціональні системи, динамічні стереотипи). Останні формуються в результаті багаторазового повторення одних і тих же дій. При цьому повторюються і відчуття, сприйняття, процеси пам'яті, уваги, уявлень, уяви, мислення, а не тільки м'язові, фізіологічні процеси. Поступово спрощуються, полегшуються, скорочуються переходи від одного елемента дії до іншого, процеси програмування, осмислення, контролю, оцінки, регулювання дій. У результаті складається і психологічна культура навички у вигляді багато разів і добре, у всіх деталях і варіантах, продуманої «уявної картини» дії, що складається із системи образів, уявлень і речово-мисленєвих, логічних зв'язків. В основі навички лежать фізіологічна і психологічна системності, пов'язані між собою. Те, що ми спостерігаємо у вигляді швидких, точних і в той же час невимушено виконуваних рухів і дій досвідченого фахівця, - лише зовнішнє вираження складеної «внутрішньої схеми навички», яка виконує програмуючу, оціночну та регулюючу роль по відношенню до дії, що зовні розгортається і становить його внутрішній зміст.

У «внутрішній схемі» навички виділяються компоненти й зв'язки «входу» - сенсорні (відчуття і сприйняття, що забезпечують швидке і тонке уловлювання важливих для виконання дії змін в обстановці, яка використовується техніці, роботу інших співробітників, власних рук, ніг, тіла та ін.), «Центру» - розумові і «виходу» - рухові. Питома вага їх у різних навичках не однакова. Залежно від переваги одного типа зв'язків розрізняють навички сенсорні (відчуттів і сприйняття), розумові та рухові. Прикладом професійних сенсорних навичок співробітника правоохоронних органів можуть бути навички спостереження, перевірки документів, огляду; оцінки відстаней, величин об'єктів; ідентифікації людини по фотороботу; виявлення (зором, слухом, нюхом та ін.) малопомітних, але професійно важливих ознак; виявлення та оцінки психічного стану співрозмовника, розрізнення інтонацій його голосу і виразу очей; своєчасного виявлення прихованих приготувань затриманого до якихось дій і т.п. Жестикуляція регулювальника дорожнього руху, впевнене виконання прийомів затримання злочинця або самозахисту, маніпуляція органами управління транспортним засобом, поводження з обладнанням слідчого валізи, рух рук при обшуку людини, швидке вихоплення пістолета з кобури і т. п. - Професійні рухові навички. Навики роботи з документами, їх оформлення і заповнення за стандартом, читання карти, швидкої оцінки обстановки, інтуїтивних рішень, швидких розрахунків, самоконтролю, дотримання деяких норм і положень інструкцій (процесуальна послідовність допиту, огляд місця події за певною схемою - справа наліво або навпаки тощо) - приклади професійних розумових дій. Непоодинокі й комплексні професійні навички, що містять ознаки сенсорних, рухових і розумових навичок у різних пропорціях: мовні навички, навички спілкування, навички реагування на аварійно-небезпечну ситуацію при дорожньому русі, навички перевірки документів, що засвідчують особу громадян, стрільби з пістолета, роботи на персональному комп'ютері та ін.

Якісні зміни професійних навичок у сучасних умовах виражаються в підвищенні питомої ваги зв'язків «входу» і особливо «центру». За зовні простими і часто такими, що не вимагають спеціального освоєння рухами і діями (натискання кнопки, заповнення протоколу, спостереження за обличчям співрозмовника, ходіння по вулиці, огляд місця події, допит та ін.) ховається складна пізнавальна, вольова і емоційно насичена внутрішня діяльність. Однак для окремих фахівців (що займаються боротьбою з організованою злочинністю, які вирішують завдання по нейтралізації терористів, озброєних злочинців тощо) різко зросли вимоги і до руховим навичкам - різноманітних способів ведення силової боротьби зі злочинцями, їх придушення і затримання. Зміна психологічних характеристик багатьох професійних навичок юристів, різних фахівців правоохоронних органів пред'явило вищі вимоги до методики їх формування та повноцінної відпрацювання всіх властивостей навичок.

За змістовно-функціональним особливостям навички фахівця дуже різноманітні: навички роботи з документами, навички роботи із засобами зв'язку, навички використання зброї та спеціальних засобів, навички роботи на комп'ютері, навички виконання професійних дій, навички аналізу обстановки та аналізу результатів дій та ін. Навички бувають прості і складні. Окремі автоматизовані рухи - приклад простих навичок. Складні навички включають в себе прості як елементи більш складних структур. Так, навіть навички стрільби з пістолета в найпростіших умовах включає навичка правильного тримання пістолета, навик прицілювання, навик натискання на спусковий гачок. Висока професійна майстерність завжди характерно володінням переважно складними навичками.

Професійне вміння – це освоєний фахівцем комплексний спосіб успішних професійних дій в нестандартних, незвичайних, складних ситуаціях. В основі його лежить психічне утворення, що об'єднує знання та навички фахівця зі спеціальною навченістю використовувати їх при діях у таких ситуаціях. У вмінні є елементи автоматизму, але в цілому воно завжди здійснюється свідомо. На відміну від навички в умінні виразно і активно представлено мислення. Якщо навички забезпечують впевнені й ефективні дії в стандартних, майже однакових, повторюваних ситуаціях, то уміння - у нестандартних, помітно відрізняються один від одного при повторенні. Вони виражаються в навченості фахівця того, щоб він міг вивчити і зрозуміти своєрідність ситуації, прийняти адекватне їй рішення, видозмінити порядок і способи дій так, щоб вони відповідали реаліям обстановки; діяти осмислено, контролюючи себе і вносячи за необхідності корективи в дії для найкращого досягнення мети. У вмінні завжди присутній елемент творчості. Властивості умінь: адекватність ситуації, свідомість, гнучкість, що відповідає обстановці швидкість виконання, надійність, успішність.

Розрізняють прості і складні уміння. Якщо використовуються знання немає потреби перетворювати і з них прямо випливає, що і як робити, то, діючи відповідним чином, фахівець виявляє просте вміння. Нерідко такі вміння виступають початковим етапом формування якогось навички і самостійного значення для майстерності не мають.

Інша справа - складні уміння. Саме вони несуть в собі ті ознаки, які виділені у визначенні вміння, наведеному вище. Складне вміння включає в себе знання та навички, але саме ніколи в навичку не перетвориться. Наприклад, (такі професійні дії, як огляд місця події, допит, затримання озброєного злочинця, особистий розшук, розвідувальний допит, патрулювання, розкриття злочину по гарячих слідах, звільнення заручників, навчання підлеглого, профілактичну бесіду і багато інших, скільки б раз вони не виконувалися одним і тим же співробітником правоохоронних органів, ніколи не будуть виконуватися бездумно, машинально, автоматично. Кожного разу йому треба буде напружено думати, шукати, творити, проявляти самостійність.

Уміння класифікуються і за іншими ознаками, наприклад, за змістом дій, за спеціальностями, за умовами дій. Розрізняють ще вміння юриста, вміння організатора-керівника, вміння роботи з людьми та ін.

Складні професійні вміння - вінець спеціальної навченості та професійної майстерності фахівця до правоохоронних органів. Не випадково на Русі висококваліфікованих фахівців називали умільцями. Формування професійних умінь у юристів - найважливіше завдання навчання їх.

Навчаючи студентів юридичних освітніх установ, удосконалюючи майстерність практикою, займаючись самоосвітою і самонавчання - завжди слід визначати точний перелік знань, навичок і вмінь, які повинні бути набуті та удосконалені за час навчання і при вивченні кожної навчальної дисципліни, у даний період роботи над собою і формувати їх, з огляду на їх властивості, психологічні характеристики та особливості формування.