Тема 4.8 Комплексна підготовка виробництва нової продукції

План

1 Формування планів обновлення продукції, їх склад і завдання

2 Планування витрат на підготовку та оновлення виробництва

3 Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір оптимального варіанта технологічного процесу

4 Об’ємно календарне планування виробництва нової продукції. Мережені методи планування

1 Формування планів обновлення продукції, їх склад і завдання

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

• якісні та структурні зміни «портфель» продукції підприємства;

• економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

• норми і нормативи;

• виробництво та реалізація продукції;

• матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

• персонал і оплата праці;

• витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву «Підготовка виробництва».

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підготовки виробництва нового виробу:

А) науково-дослідні роботи (НДР) по створенню нової продукції – комплекс досліджень, що проводяться з метою отримати обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової продукції або модернізації уже існуючої;

Б) дослідно-конструкторські розробки – комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

В) технічна підготовка виробництва – сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємства до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витрат. У свою чергу технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструкторська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської документації необхідно для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів (план та методи оброблення, складання, монтажу регулювання, випробувань і технологічного контролю деталей, вузлів і виробів), оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

Г) освоєння виробництва – складова частина постачання продукції на виробництво, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції.

Сьогодні розроблена та поширюється на всі галузі промисловості типова система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), що являє собою сукупність зведених правил по проведенню робіт щодо створення і освоєння нових видів продукції і об’єднує в собі, близько 20 державних стандартів.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції, планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт по кожному етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки поділяються на об’ємні і трудові. За допомогою об’ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових – у нормо-годинах.

До об’ємних нормативів належать:

• кількість деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності;

• кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки;

• коефіцієнт технологічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

• До трудових нормативів входять:

• трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі;

• трудомісткість проектування технологічного процесу і оснащення на одну оригінальну деталь.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній – від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховують їх трудомісткість. На підприємствах застосовують різні методи визначення трудомісткості проектних робіт. При визначенні трудомісткості конструкторської підготовки виробництва використовуються норми трудомісткості на одну деталь, а при технологічній – додатково на операцію чи групу операцій.

Тривалість (цикл) кожного з етапів підготовки виробництва розраховується за формулою:

, днів

де Т – трудомісткість робіт, год.

Ч – кількість працівників одночасно зайнятих на виконанні роботи;

T_зм – тривалість робочого дня, год.;

К_вн – коефіцієнт виконання норм.

Після цього розробляється основний плановий документ – генеральний план – графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва.

2 Планування витрат на підготовку та оновлення виробництва

Важливим завданням планування технічної підготовки виробництва є планування витрат на підготовку і освоєння виробництва і зокрема науково-дослідних і досадно-конструкторських робіт.

Загальну суму витрат на виконання конкретної теми або розробки називають кошторисною вартістю НДДКР, яка розраховується за такими калькуляційними статтями:

1. Матеріали, покупні вироби і напівфабрикати. Цю статтю складає вартість усіх основних матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, в т.ч. на виготовлення макетів та дослідних зразків, включаючи витрати на їх придбання, транспортування, доставку на склади організації. Вартість допоміжних матеріалів відноситься до цієї статті тільки у випадку, якщо їх витрати пов’язані з виконанням даної теми. В усіх інших випадках – до статті «накладні витрати».

2. Спеціальне обладнання для наукових експериментальних робіт. Використання його дозволяється за НДДКР (за рахунок кошторисної вартості) у випадках розробки однієї теми. При цьому вартість обладнання з урахуванням витрат на транспортування і монтаж повністю включається до кошторисної вартості. Спеціальне обладнання для розробки декількох тем використовується тільки за рахунок капітальних вкладень з обов’язковим його включенням до основних засобів підприємства. Його вартість враховується в кошторисній вартості НДДКР у вигляді амортизаційних відрахувань і має такий вигляд:

де В_п – первинна (балансова) вартість обладнання, що використовується при проведенні НДДКР;

Т_н – час використання обладнання при проведенні НДДКР;

Н_а – норма амортизації, %;

Ф_д – річний дійсний фонд часу роботи обладнання.

3. Основна зарплата виконавців НДДКР, а саме наукових та інженерно-технічних працівників, робітників і службовців, що зайняті розробкою теми; основних працівників дослідного виробництва, наукового керівника, або головного конструктора; креслярів, копіювальників, лаборантів тощо і розраховується за формулою:

де п – кількість категорій співробітників, які беруть участь у НДДКР;

Сr_і – середньоденна або середнього динна зарплата співробітника 1-ої категорії;

T_і – трудомісткість робіт, які виконуються співробітниками 1-ої категорії.

4. Додаткова зарплата виконавця, яка розраховується таким чином:

де К_дз – коефіцієнт додаткової зарплати (К_дз=0,14-0,15)

5. Відрахування на соціальні заходи:

де R_с– ставка відрахувань згідно з чинним законодавством.

6. Наукові та виробничі відрядження.

7. Оплата робіт, виконаних сторонніми організаціями конструкторськими та технологічними організаціями.

8. Непрямі (накладні) витрати. На цю статтю відносяться витрати з виробництвом, управлінням і господарським обслуговуванням, які однаково стосуються всіх розробок, що проводяться в організації (наприклад, витрати на енергію, паливо, амортизаційні відрахування, вартість допоміжних матеріалів, зарплата апарату управління, канцелярські витрати тощо) величина яких коливається в межах 0,5-1,0 і визначається як

де R_непр– коефіцієнт непрямих витрат.

За джерелами фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт розрізняють витрати з фондів розвитку виробництва, держбюджетні, за рахунок банківського кредиту, продажу акцій тощо.

Крім цього розрізняють витрати по етапах НДР. Специфіка планування витрат в напрямку НД обумовлена їх особливостями. За свою екологічною природою ці витрати як одноразові так і поточні є авансовими, тобто відриваються на тривалий період від безпосереднього виробництва. Період від вкладання засобів до отримання кінцевого результату складає приблизно 10 років.

3 Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір оптимального варіанта технологічного процесу

Забезпечення високої ефективності нових видів продукції вимагає ретельного її економічного обґрунтування на всіх стадіях розроблення і впровадження. Найчастіше це здійснюють, проводячи розрахунки на основі економічного ефекту шляхом порівняння приведених витрат:

де С – собівартість одиниці продукції;

Е_н – прийняти для інвестицій коефіцієнт ефективності капіталовкладень, який приймають в межах 0,08-0,0254;

К – питомі капіталовкладення.

Економічна ефективність від впровадження нової або оновленої продукції на рівні підприємства визначається за такими узагальнюючими показниками:

• строк окупності капітальних витрат на нову або модернізовану продукцію;

• коефіцієнт витрат, зворотний строку окупності.

При цьому, ефективними вважаються новинки, абсолютна ефективність яких (Е_а) не нижче нормативної та базової

де Д_чп – приріст чистої продукції в результаті впровадження нововведення;

К_в – витрати на нововведення.

Рентабельність витрат на впровадження нової або оновленої продукції, яку особливо важливо врахувати, являє собою відношення приросту прибутку до обумовлених її витрат. Строк окупності капітальних витрат на нововведення визначається за формулою:

де П – прибуток, отриманий в t - році в результаті використання нововведень.

Приріст прибутку в результаті впровадження нової продукції (оновленої) розраховується за формулою:

де Ц₁ і Ц₂ – оптова ціна одиниці до і після нововведення;

С₁ і С₂ – собівартість одиниці продукції до і після нововведення;

N₁ і N₂ – обсяг продукції.

При цьому встановлюється вплив різних факторів на прибуток:

• зниження собівартості (зниження питомих витрат заробітної плати, матеріальних витрат, страхових платежів на одиницю продукції, зміни амортизаційних відрахувань, витрат на утримання і експлуатацію обладнання);

• підвищення якості продукції (надбавок до оптової ціни та збільшення обсягу виробництва).

Для нововведень, при використані яких витрати та результаті, в тому числі об’єм та якість продукції, не змінюються по роках розрахункового періоду, економічний ефект визначається за формулою:

де Р_в і В_р – відповідно незмінні по роках розрахункового періоду результати нововведення та витрати на них:

де В_п – річні поточні витрати при використанні нововведення (без урахування амортизації на реновацію);

Е_н = 0,15;

К - одноразові витрати;

К_р – норматив реновації основних фондів при використанні нововведення з урахуванням фактора часу.

Вирішення питань, пов’язаних з вибором оптимальних варіантів технологічного процесу також базується на визначення річного економічного ефекту та порівнянні приведених витрат по базовому і запроектованих варіантах. У спрощених варіантах ці розрахунки зводиться до визначення технологічної собівартості продукції та критичної програми.

Технологічна собівартість являє собою сукупність елементів витрат, що зазнають зміни у процесі заміни базового варіанта технологічного процесу на запропонований.

Критична програма – це така програма випуску виробів, яка визначає доцільність переходу на новий варіант технологічного процесу.

Для її визначення технологічну собівартість розподіляють на умовно-постійні (С_уп) та змінні (С_з) елементи витрат.

4 Об’ємно календарне планування виробництва нової продукції. Мережні методи планування

Об’ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки до виробництва, проведення необхідних розрахунків і обсягів робіт, складання графіків виконання останніх.

Мережні методи планування.

Одним із методів координації розробок і оптимізації ресурсів на стадії організаційної підготовки виробництва є мережне планування і управління.

Основним плановим документом в системі СПУ є мережний графік – інформаційно-динамічні моделі із зображенням взаємозв’язків і результатів всіх робіт, необхідних для досягнення кінцевої мети розробки.

Застосування мережних моделей для вирішення організаційних задач обґрунтовано наступними особливостями:

• У лінійному графіку система виробництва подана в статичній схемі і не відбиває динаміки.

• У лінійному графіку відсутні наочно позначені взаємозв’язки між окремими операціями (роботами).

• Лінійні графіки мають жорстку структуру, негнучкі, важко піддаються врахуванню змінювальних ситуацій.

• За допомогою лінійних графіків важко описати різні варіанти рішень і прогнозувати хід виробничого процесу.

Мережна модель вільна від цих недоліків. Мережний графік має два основних елементи – роботу і подію.

Роботами називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які приводять до досягнення відповідних результатів (подій).

Робота зображується суцільною лінією зі стрілкою. Залежність (фіктивна робота), що не потребує ані часу ані ресурсів, а тільки відображає відношення (технологічні або організаційні) між суміжними роботами на мережному графіку зображується пунктирною лінією.

Подія в мережному графіку означає: факт закінчення усіх робіт, що входять до неї, можливість початку робіт, що виходять із неї.

Подія не є процесом і не має тривалості. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складними, проміжними, попередні, наступні.

Послідовність різних робіт, у яких кінцева подія попередньої роботи збігається з початковою подією наступної роботи, називається шляхом.

Шлях від початкової події до завершальної події називається повним шляхом.

Критичний шлях – це повний шлях, що має найбільшу тривалість із усіх шляхів, а роботи, що належать на цьому шляху називаються критичними роботами.

Правила побудови сіткового графіка.

1. Між двома подіями може знаходитись тільки одна робота. Для зображення паралельної роботи вводиться додаткова подія і залежність

а

а

б

б

в

в

Рисунок 4.1 – Введення додаткової події і залежності

2. Якщо роботи «б», «в», «г», «д», здійснюються відповідно після часткового виконання роботи «а», то роботу «а» варто розділити на складові частини «а1», «а2», «а3», після яких виконуються відповідні роботи «б», «в», «г», «д».

а₂

а₁

а₃

а₄

б

в

г

д

Рисунок 4.2 – Розподіл робіт на складові

3. Якщо для здійснення роботи «б» потрібно виконати роботу «а», а для здійснення роботи «г» необхідно виконати роботу «а», «в», то необхідно ввести додаткову залежність.

4. Якщо для здійснення роботи «б» потрібно виконати роботу «а», а для здійснення роботи г – роботу «а», а для здійснення роботи «д» необхідно виконати роботу «а» і «в», то необхідно ввести одну додаткову подію і 2 залежності.

а

б

д

в

г

Рисунок 4.3 – Складна взаємозалежність попередніх і наступних робіт

5. У мережному графіку не повинно бути «глухих кутів», тобто подій, з яких не виходить жодної роботи (за винятком завершальних подій) чи в яких не входить жодна робота (за винятком початкових подій) (подія 3 і 5)

6. У мережному графіку не повинно бути замкнутих контурів (роботи 0-2, 2-6, 6-7, 7-4, 4-0) утворюють замкнутий контур.

7. У мережному графіку не повинно бути подій, позначених однаковими кодами;

8. Мережний графік повинен кодуватися так, щоб стрілка (робота) виходила з події, закодованої меншим числовим значенням і входила в подію з більшим числовим значенням;

9. Декілька робіт здійснюється послідовно:

а

б

в

г

а

б

в

г

Рисунок 4.4 – Послідовне виконання робіт

10. Наступна робота здійснюється після виконання декількох робіт (а,б,в).

а

г

а

б

б

в

в

г

Рисунок 4.5 – Взаємозалежність попередніх і наступних робіт

11. Мережний графік можна починати будувати з будь-якої точки – з початку, з кінця – якщо чітко, доступно представлені логіка і технологія виробничих процесів;

12. Необхідно уникати перетинання стрілок, якщо навіть для нього потрібно змінити структуру мережного графіка.

Засоби представлення мережного графіка можуть бути графічними, табличними та матричними.

Таблиця 4.2 – Табличне представлення графіка

Код роботи	Робота, що передує даній	Дана робота	Наступна робота
1-2 (1-3	-	Б	ВД
1-3 1-2)	-	А	Г
2-3	Б	В	Г
2-5	А,В	Г	ЕЄ
3-4	Б	Д	Ж
4-5	Г	Е	Ж
4-6	Г	Є	-
5-6	Д,Е	Ж	-

Таблиця 4.3 – Матричне представлення мережного графіка

і/J		Кінцеві події
		1	2	3	4	5	6
Попередні події	1		х	х
	2			х		х
	3				х
	4					х	х
	5						х

Література: [10, с.471-477,478-480,480-483], [11, с.269-272].

Питання для перевірки знань

1 У чому полягає суть та значення процесу планування нової та оновленої продукції?

2 Що в себе включає план підготовки виробництва?

3 У чому полягає зміст стадій підготовки виробництва?

4 На основі яких узагальнюючих показників визначається економічна ефективність впровадження нововведень на підприємстві?

5 Що таке технологічна собівартість та критична програма?

6 Що передбачає об’ємно-календарне планування виробництва нової продукції?

7 Мережні методи планування.

Список літератури

1 Бондар Н.М. Економіка підприємства. Навч. посібник. К.: «А.С.К», 2004. – 400с.

2 Зінь Е.А., Турченко М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 320с.

3 Егупов Ю.А. Організація виробництва на промисловому підприємстві. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 488с.

4 Макаровський Т,П., Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2003. – 304с.

5 Оберемчук В.Р. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 128с.

6 Пасічник В.Г., Акіміна О.В. Планування діяльності підприємства. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256с.

7 Петрович Й.М., Захарчин Г.М., Буняк С.О. Організація виробництва: Практикум – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336с.

8 Плоткін Я.Д., Янушкевич О.К. Організація і планування виробництва на машинобудів-ному підприємстві. Навч. видання. – Львів. Світ, 1996. – 352с.

9 Салига С.Я., Желябін В.О., Бойко О.В., Дідовець О.В.. Салига К.С. Економіка та підприємництво. Практикум. Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2007. – 752с.

10 Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О. Організація і планування на підприємствах. Навчальний посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 528с.

11 Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навчальний посібник. – К.: «Каравела», 2003. – 432с.

74