Тема 3.5 Організація трудових процесів і робочих місць

План

1 Основні завдання і напрямки організації праці

2 Трудові процеси та їх класифікація

3 Організація робочих місць

4 Організація праці трудових колективів

5 Нормування праці

1 Основні завдання і напрямки організації праці

Організація праці людей на будь-якому підприємстві є обов’язковою умовою ефективного його функціонування оскільки праця виступає третю (і найефективнішою) складовою процесу матеріального виробництва.

Організація праці – це певний порядок побудови й здійснення трудового процесу, завдяки якому забезпечується формування й функціонування системи ефективної взаємодії працівників із засобами виробництва та між собою з метою досягнення бажаних результатів.

Головні завдання організації праці:

- економічне: забезпечення економії живої праці;

- соціальне: створення умов для підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників;

- психофізіологічне: забезпечення техніки безпеки, охорони праці й економічної життєдіяльності;

- морально-психологічне: сприяння мотивації праці.

Узагальнені напрямки організації праці:

- Розчленування процесу праці за певними ознаками розробки і впровадження раціональних форм розподілу і кооперування праці.

- Раціональна організація праці й обслуговування робочих місць.

- Удосконалення організації підбору, підготовки і підвищення кваліфікації працівників.

- Вивчення й впровадження передових прийомів і методів праці.

- Удосконалення нормування праці.

- Посилення мотиваційних аспектів праці.

- Зміцнення виробничих дисциплін.

Організація праці на підприємстві конкретизується в організацію трудових процесів.

2 Трудові процеси та їх класифікація

Трудовий процес є також заздалегідь передбаченим порядком і способом сукупних дій працівників над предметом праці за допомогою технічних засобів праці з метою отримання якісного результату праці у вигляді готової продукції (послуги).

Трудовий процес – процес впливу живої праці на предмет праці за допомогою спеціальних технічних і технологічних засобів виробництва.

Трудовий процес – це організований процес прикладання працівниками розумових і фізичних зусиль із метою перетворення матеріальних ресурсів у корисні цінності та блага.

Трудовий процес складається:

• операції;

• комплексні прийоми;

• окремі прийоми;

• трудові дії;

• трудові рухи.

Трудова операція – частка трудового процесу, яку виконує робітник на робочому місці за допомогою наявних засобів виробництва.

Трудовий прийом – частка операції з певним цільовим призначенням сукупності дій робітника в межах конкретного робочого місця.

Трудова дія – елемент трудового прийому, необхідний для виконання однієї з його частин.

Трудовий рух – однократне переміщення рук, ніг, пальців, тулуба, очей.

Фіксажна точка – зовнішнє позначення відокремлення одного трудового руху від наступного.

Класифікація трудових процесів приведена у таблиці 3.5.1.

Таблиця 3.2 – Класифікація трудових процесів

Ознаки класифікації	Види процесів
Призначення та характер предмету і продукту праці	Основні і допоміжні, матеріально-енергетичні (трудові процеси основних і допоміжних робітників), інформаційні (трудові процеси керівників, спеціалістів, технічних виконавців).
Виконувані функції	Трудові процеси робітників, зайнятих виготовленням продукції в основних та допоміжних цехах; обслуговуванням робочих місць і устаткування в основному і допоміжному виробництвах. Трудові процеси працівників розумової праці, зокрема керівників, спеціалістів, технічних виконавців.
Рівень механізації і характер впливу на предмет праці	Річні. Машино-ручні. Машинні. Автоматизовані.
Ступінь повторюваності процесів	Повторюються. Не повторюються. Періодично повторюються. Різноманітні.

3 Організація робочих місць

Робоче місце – зона трудових дій робітника (групи) з необхідним технологічним устаткуванням, приладами, робочим інструментом, оснащенням, потрібним для якісного виконання виробничого завдання.

Робоче місце як первинна ланка виробництва, являє собою зону трудової діяльності працівників, що має всі необхідні для виробництва якісної продукції засоби.

Головні характеристики робочих місць:

• оснащення;

• плановість;

• технічна озброєність;

• організація;

• умови праці.

Оснащеність робочого місця від його спеціалізації, виду обробки предмета праці та характеру виробничого процесу, рівнем технічного розвитку, загального стану засобів виробництва, складності технології, організації та культури виробництва.

Плановість робочого місця повинна враховувати фізіологічні особливості людини й забезпечувати таку організацію трудового процесу, яка повністю виключала б зайві рухи та зайве напруження.

Технічна озброєність робочого місця включає в себе:

• основне технічне устаткування;

• предмети технологічного оснащення (інструменти, прилади);

• допоміжне устаткування та інвентар для розміщення і зберігання оброблюваних предметів праці;

• підйомні та транспортні засоби, прилади, що створюють сприятливу обстановку й безпеку праці;

• предмети для підтримання порядку та чистоти на робочому місці.

Організація робочого місця – це система заздалегідь розроблених заходів найбільш ефективного оснащення, технічного озброєння, плановості, обслуговування та створення сприятливих умов праці.

Під умовами праці мають на увазі сукупність факторів виробничого середовища, наявних на робочому місці, що впливають на працездатність робітника та взагалі на стан його здоров’я в процесі трудової діяльності.

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини та її здоров’я.

Вимоги до робочих місць:

• технологічні;

• організаційні;

• фізіологічні.

Технологічні – полягають у тому, що для ефективної праці робоче місце повинно бути оснащене певною технікою, яка відповідає застосованій технології.

Організаційні – полягають у необхідності раціонального суміщення предметів праці, засобів праці з робочою силою, тобто у забезпеченні:

• раціонального поділу всього необхідного обладнання відповідно до специфіки технологічного і трудового процесів;

• знаходження рішень для найбільш ефективного використання технічних засобів у виробничому і трудовому процесах;

• впровадження найбільш доцільного розподілу функцій з обслуговуванням робочих місць між безпосередніми виконавцями та допоміжними, обслуговуючими робітниками;

• своєчасного постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інструментів, тари, запасних частин і засобів для поточного ремонту;

• створення безпечних та здорових умов праці.

• Фізіологічні необхідні передбачати:

• найбільш зручне положення робітника при виконанні конкретної роботи;

• найбільш короткі та зручні зони рухів, найменш стомлених положень тулуба, рук, ніг, голови, очей, дотримання певної тривалості й частоти повторення певних рухів;

• найбільшу доцільність траєкторії рухів (такої, щоб мали місце найбільш економні з них і в той же час щоб досягалось необхідна амплітуда без зміни основної пози).

Атестація робочих місць – комплексна перевірка робочого місця на відповідність організаційно-технологічним і фізіологічним вимогам.

4 Організація праці трудових колективів

Під організацією праці трудових колективів розуміють організацію праці колективів цехів, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежить поділ і кооперація праці.

Процес поділу праці, який треба враховувати при нормуванні праці, являє собою відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей.

Поділ праці є відокремленням окремих робіт, розділенням діяльності людей у суспільній праці.

Форми суспільного поділу праці:

• загальний;

• частковий;

• одиночний.

Загальний – відокремлення різних видів трудової діяльності у суспільстві взагалі як поділ між виробничою та невиробничою сферами і між галузями в кожній з них (сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво, зв'язок, наука, культура та ін.).

Частковий – відокремлення різних видів трудової діяльності не лише за сферами, але й всередині них (диференціація на галузі сільського господарства, промисловості, будівництва та ін.).

Одиничний – відокремлення різних видів трудової діяльності на підприємствах та в їх підрозділах, закріплення кожного з них конкретними працівниками (робітниками, технічними виконавцями, керівниками за фахом та кваліфікацією).

Окремі види трудової діяльності поділяється за такими головними ознаками, як технологічна однорідність робіт та характер закріплених за працівником функцій. Найбільшого поширення набули такі види поділу праці:

• технологічний – за однорідними видами робіт, їх галузевими ознаками (гірники, металурги, хіміки, текстильники, швейники);

• функціональний – за характером участі окремих груп трудівників у виробництві продукції на підприємстві (керівники, спеціалісти, робітники, службовці);

• професійний – за вузькою спеціалізацією робітників у конкретному виробничому процесі цехів та дільниць (машиністи машин і устаткування, токарі, слюсарі, технологи, кравці);

• кваліфікаційні – за складністю робіт, які виконує трудівник, ступенем опанування професій.

Мета поділу праці полягає в необхідності встановлення правильних пропорцій у чисельності окремих груп робітників на підприємстві.

Поділ праці є основою формування:

• професій;

• спеціальностей.

Поділ праці призводить до появи часткової праці, а тому й часткового продукту праці. Поглиблення поділу праці, у свою чергу, викликає посилення зворотного процесу – тісного кооперування подрібнених елементів ц єдиний процес виробництва продукції, послуг.

Кооперування праці планомірна та спільна участь багатьох осіб у єдиному процесі праці, пов’язаному з виготовленням продукції, наданням послуг.

Кооперування праці зумовлене спеціалізацією виробництва, рівнем технічної досконалості устаткування, виробничих процесів, формою організації праці, технологічною та організаційною структурами підприємства.

Форми кооперування праці визначаються як технологічне кооперування праці, предметне та організаційне.

Технологічне кооперування праці випливає з необхідності об’єднання операцій з виготовлення продукції у технологічно єдиний процес на засадах послідовної інтеграції результатів праці кожної технологічно відокремленої ланки виробництва. Види технологічного кооперування:

• стадійне;

• продуктове;

• напівфабрикатне.

Предметне кооперування праці обумовлене попереднім предметним поділом праці. Види предметного кооперування праці:

• за технологічними стадіями;

• за виробничими установками, лініями та устаткуванням;

• за виробничими апаратами, механізмами та ін.

Організаційне кооперування праці виникає з необхідності синхронізації діяльності окремих ланок виробництва, утворених внаслідок поділу праці, забезпечення необхідних пропорцій виробництва та надання послуг у середині підприємства. Види організаційного кооперування:

• міжцехові;

• між дільничне;

• внутрішньодільничне;

• внутрішньобригадне.

Кооперування праці є основою:

• суміщення робіт і професій;

• розміщення зон обслуговування;

• створення виробничих бригад.

Суміщення робіт і професій – розуміють своєрідну форму організації праці. Коли робітник протягом робочої зміни виконує роботу за різними професіями тимчасово чи постійно.

Розширення зон обслуговування – є такою формою вдосконалення організації праці, коли робітник свідомо тимчасово чи постійно збільшує кількість обслуговуваних установок, апаратів, верстатів за межами встановленої йому норми.

Створення виробничих бригад:

1. Внутрішньо бригадне – може здійснюватися як у спеціалізованих, так і в комплексних бригадах.

2. Спеціалізовані бригади складаються з робітників різних професій, у тому числі різної кваліфікації. В них кооперування праці здійснюється на рівні поєднання одно змістової праці за рівним ступенем інтелектуальності, з різними пропорціями фізичної і розумової праці у різних членів бригади.

3. Комплексні бригади складаються з робітників різних професій, в тому числі різної кваліфікації.

5 Нормування праці

Нормування праці – це вид діяльності з організації та управління виробництвом,завданням якої є встановлення необхідних затрат і оцінки результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників та кількістю одиниць устаткування.

Об’єктом нормування паці може бути будь-яка суспільно необхідна корисна діяльність людини, як фізична, так і розумова, тобто трудовий процес в його конкретному і специфічному вигляді.

Головні завдання нормування праці:

- розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм, застосування яких забезпечує зниження норм, застосування яких забезпечує зниження трудомісткості виготовлюваних виробів, сприяє підвищенню продуктивності праці;

- організацію систематичного вивчення фактичних затрат робочого часу з метою запобігання й ліквідації будь-яких його втрат;

- створення належних організаційно-технічних умов для удосконалення трудових процесів і підвищення кваліфікації працівників;

- удосконалення нормативної бази для нормування праці, яке дає змогу застосовувати прогресивні трудові нормативи для нормування праці всіх категорій працівників;

- подальший розвиток теорії та удосконалення методики нормування праці.

- використання сучасної комп’ютерної техніки для розрахунку трудових нормативів і норм та виготовлення технологічної і нормативної документації.

Принципи нормування праці:

- принцип прогресивності;

- оптимальності;

- об’єктивності;

- динамічності;

- принцип науковості.

Література: [1, с.173-179], [7, с.146-172].

Питання для перевірки знань

1 У чому появляється суть організації праці на підприємстві?

2 Як співвідносяться поняття «організація праці» і «організація виробництва»?

3 Які основні напрямки організації праці?

4 Класифікація трудових процесів.

5 Які є форми кооперування праці на підприємств?

мОДУЛЬ 4