Леонід Зашкільняк. Методологія історії

філософські, релігійні, наукові, естетичні та інші погляди з психологією, емоціями, звичками, традиціями; том>' реакція кожної особистості не піддасться виключно логічному осмисленню. На відміну від неоканпанщв, Февр вважав можливим досліджувати нераціональні чинники, застосовуючи до цього методи психології та етнології (зокрема, здобутки французького етолога Л.Леві-Бртля — автора відомої пратті "Первісне мислення". 1922). На думку історика, ментальність формується як "матриця культури, традицій, мови, способу життя, релігії, а виявляється у реакціях І повелиш людини і групи". Усі ш складові піддаються вивченню з допомогою методів суміжних з Історією наук про людину, які дозволяють "витягати" приховану в джерелах Інформацію 1137. 520-521].

Маючи на увазі отримати синтетичне уявлення про історичну людину, Февр підкреслює том принцип методології Школи, який отримав докладне висвітлення у працях її т.зв. "другого покоління". Це був принцип "тотальності" — всебічного висвітлення життя людей па даному просторі і в даний час. Люди у суспільному бутті розглядаються як би з різних точок зору. Не політична чи економічна І т.д. Історія, а людське життя у всіх його вимірах - політичному, економічному, духовному, побутовому тощо. Така історія покликана дати '"об'ємну" картину життя соціуму на багатьох його рівнях.

Пропонований теоретиками Школи історичний опис (дискурс), змальовував історію, як зміну Історичних картин світу, був спробою нав'язати діалог з людьми минулого, побачити Історичну дійсність їхніми очима. У теоретичних постулатах Февра явно проглядав образ майбутньої "аптрополощуючої Історії".

3.Філософія історії у XX столітті

Під впливом успіхів конкретних природничих та суспільних наук, теоретичних здобутків осмислення проблем наукового пізнання в цілому відбулися серйозні зміни у філософському вимірі історії. Якщо у XIX ст. філософію історії розуміли, як вчення про сутність і зміст Історичного процесу, то у XX ст. від такого визначення більшість вчених відмовилась. На зміну телеологічним підходам до історії, котрі були визнані спекулятивними, приходить "критична філософія історії", завдання якої лежить в іншій площині, а саме — дослідженні процесу пізнання історії і формування історичних уявлень і знань [85. 11-15].

Проте, ряд вчених не відмовилися також від спроб запліднити філософію історії новим телеологічним змістом, який би враховував обставини нового часу. Тому філософська Історія у XX ст. представлена кількома поважними доктринами, на головних з яких ми зупинимося далі.

3.1.Абсолютний Історизм б.Кроче

Італійський історик, філософ І політик Бенедегто Кроче (1866-1952) залишив помітний слід у європейській культурі та науці. Розпочавши свого

Розділ 6. Істерична думки першої половини XX ст.

наукову кар'єру як історик й прихильник марксизму, Кроче незабаром розчарувався у ньому І звернувся до більш докладного вивчення пізнавальних засад Історії, її філософського осмислення. Його погляди формувалися у атмосфері дискусій навколо гносеологічних питань історії зламу двох століть. Марксистська зосередженість на об'єктивному світі не задовольняла допитливого молодого вченого, більш близькими йому були нео канті антські міркування стосовно індивідуального характеру освоєння світу. Ллє й крайній індивідуалізм теж видавався недостатнім — слід було знайти ланку, котра б органічно з'єднала Індивідуальне і загальне у історії.

1893 р. Кроче написав першу теоретичну працю "Історія, віднесена до концепції мистецтва", яка окреслила напрям Його теоретизування. Учений порівнював історичне пізннання з мистецьким, виразно Індивідуальним, описовим та інтуїтивним. Він не ототожнював історії з мистецтвом, розрізняючи способи представлення образів: митець описує можливе бачення минулого, в той час як опис Історика повинен відбивати певну реальність. Тим не менше, за рахунок переважання у міркуваннях Історика Індивідуальної о сприйняття історія зближусться з мистецтвом.

Такий суб'єктивістичний підхід, який до того ж зазнав серйозної критики з боку Інших дослідників, не задовоіьняв й самого Кроче. Від початку XX ст. він активно розробляв філософські аспекти історичного пізнання. Свої роздуми він публікував у вигляді томів під спільною назвою "Філософія Духу", котрі почали з'являтися друком від 1902 р. і послідовно розкривали способи пізнання дійсності людиною. Четверта частина цього видання під назвою Теорія та Історія Історіографії" (19І5) містила вже окреслену філософію Історії Кроче, котру вІЇЇ сам назвав "абсолютним Історизмом".

У тлумаченні Кроче, для розуміння людини 1 суспільства слід визнати Існування 1^/ху. який представляє собою універсальну свідомість. Він є тим містком, який з'єднує індивідуальне 1 загальне. Поєднання універсального та Індивідуального відбувається у поняттях і судженнях, яю є результатом Історичного пізнання людства; у такому розумінні і Дух (свідомість), і індивідуальний розум є виключно Історичними. Уся Історія Е Історією Духу І намагань людей пізнати його.

У Кроче хід історії є поступальним і проявляє себе у чотирьох взаємозв'язаних формах свідомості (духу) — уяві, розумові, економічній та етичній волі. Кожна форма свідомості розкривається у взаємодії двох протилежних начал: уява — красоті І бридкості, розум — істині і помилковості, економічна воля — користі і шкот, етична воля — добрі і злі. За таких умов, зміст Історії зводиться до морального вдосконалення Індивідуальної свідомості і, як наслідок, стичного розвитку особистості. Прагнення до свободи, добра, корисності, Істини І красоти відповідає універсальному призначенню людського духу, який розкривається через Індивідуальне самопізнання. Уся індивідуальна та універсальна свідомість представляються цілком історичними. "Наша Історія,- підсумовував Італієць,- є Історією нашого духу, а історія людського духу є історією світу... Усяка людська думка історична, будь-яке судження про факт є завжди Історичним судженням, а усякий факт є Ісюричним фактом" [16, 74].

'