Леонід заіпкільняк. Методологія Історії

покоління" багато спільного з поетичними зразаками ("Поезія нової Історії: історичний дискурс французької Історіографії від Бродеяя до Шартьс", 1992) [179,280-2831.

"Нарративна філософія історії" в котрий раз поставила проблему суб'єктивності Історичного письменства- але у більш широкому культурному контексті. Продовжуючи традиції неоканпанства, вона відмовилася від розгляду питання про всесвітню Історію як історичний процес, обмежившись вивченням Історично-гшнавальної діяльності в контексті визначеного культурного обрію. У той же час світова Історіографічна практика продовжує обертатися у річищі більш широкого спектру традиційних методологічних проблем наукового пізнання: реконструкції — пояснення — представлення -Інтерпретації минулої дійсності.

4,Замість ешлога: кінець історії?

1989 року молодий американський вчений-політолог Френеіс Фукуяма опублікував у часописі "ТНе N(1110411] Іжгея" статтю із сенсаційним ".кнхіловком "Кінець історії¹?", яка викликала бурхливу полеміку науковців різних дисциплін. Через кілька роюв Фукуяма написав спеціальну монографію "Кінець історії і остання людина" (1992). в якій більш докладно подав обгрунтування своїх оригінальних поглядів.

Насамперед. Фукуяма проголосив необхідність повернення до універсальної Історії людства, котра здатна пояснити еволюцію і 'зміни, що мали і продовжують мати місце у розвитку світової людської спільноти. У сучасних умовах, підкреслює цей дослідник, всезагальність людської історії стає ще більш відчутною, аніж раніше. Тому намагання замкнутися у вузьких рамках індивідуалізму та суб'єктивізму і не зауважувати зворотнього впливу соціальних наслідків людської діяльності є нині неможливим.

"Кінець Історії" за Фукуямою зовсім не означає кінця людського співжиття і іїзагмин. Цей образний зворот вчений вживає слідом за Гегелем І Марксом для констатації факту завершення людством пошуків такої форми "соціальності, котра б відповідала "найглибшим і фундаментальним людським погребам" |І65„ ХП-ХШ]. Після тривалих блукань, яю супроводжувалися "кривавою боротьбою" І численними жертвами, у свідомості більшості населення Землі утвердилося переконання про єдино можливу раціональну форму суспільності — "ліберальну демократію". Тільки вона уможливлює дальший розвиток людства на глибинних засадах іуманності і співіснування індивідів у суспільстві та на Земній куш в цілому. Усі інші форми, яза людство в силу тих чи Інших історичних обставин в різний час змутнене було випробувати, виявилися недостатніми для мирного співіснування.

Фукуяма пропонує розглядати Історію суспільства з висоти двох фундаментальних і визначальних сторін його життя — економічної та свідомісної. З точки зору економіки ліберально-демократичні засади "вільного ринку" здобули повну переваг;' над усіма Іншими концепціями, незалежно від

Розділ 7. Теоретична історія другої" половини XX ст.

культурно-цивілізашйного рівня розвитку суспільства. Цей факт вчений пов'язує зі здобутками природничих наук, які досягай блискучих, хоча й соціальне неоднозначних, успіхів у розкритгі природних законів. Вони не тільки створиили нові технології, але й встановили "глобальний обрій" продуктивних можливостей усього світ}', який змушує усі країни здійснювати олнотипну економічну модернізацію господарства, і. як наслідок цього. — освіту 1 соціальну організацію.

З другого боку, людина представляє собою не 'тільки біологічну, але й духовну Істоту, нзділсіїу свідомістю. Тому, слідуючи за Гешіем. Фукунма виокремлює крім чисто біологічних потреб людини ще й розумово-психологічну потребу "самоствердження" (яка проявлялась у гюч;ттях "злоби", "встаду". гордості"). Ця потреба штовхана людей [ держави до кривавих конфліктів ■■■

внутрішніх І зовнішніх, аж доки самоствердження особистості пс було

визнане універсальною цінністю 1 не отримано закріплення у законі, який гарантував її права (французька і американська революції ХУШ ст.). З тою часу людство пройшло чималий шлях для того, щоб впевнитися, що "потреба самоствердження особистості" є головним двигуном історії. Вона включає в себе процес самоствердження релігійних, соціальних, етнічних та інших груп людей, нареппі особистості. їло провадить до встановлення держави "ліберальної демократії", яка законодавче забезпечує свободу їх суспільної діяльності в межах закону. Подібна тенденція переноситься також на міждержавні відносини.

Визнання більшістю освіченоїх) населення Землі того факту, що Історія представляє собою ланцюг безперервних спроб розв'язання внутрішньої людської "потреби самоствердження", означає., на думку Фукуями, "кінець людини" -—завершення пошуків моделі співіснування особистостей, гдалективів. груп, держав, цивілізацій. Такою універсальною моделлю є ліберальна демократія.

Незважаючи на гостру критику з усіх боків, Фукуяма залишається на оптимістичних позиціях стосовно всесвітньої Історії, яка все більш впевнено стає на шлях раціональної о розвитку, поза яким для людства не.має альтернативи.

Праці Ф.Фукуями відчутно послабили позиції нарративістів у сучасній теоретичній Історії, повернули погляди до універсальної Історії людства. Дальше дроблення історії на окремі ділянки, яке спостершається у "новій науковій Історії", "повій філософії історії", суперечить інтегральним цивішзацшним процесам, що відбуваються у сучасному світі. Не випадково й провідний у світі часопис теоретичної Історії ("Нізіогу апсі Тпеогу") спільно з різними фундаціями розпочав у 90-х. роках низку наукових форумів з проблем всесвітньої Історії. На першому з них у Всслеянському університеті у березні 1994 р. думки Істориків відносно можливості написання ! викладання всесвітньої історії значно розійшлися 1189, 1-9]. Були висловлені застереження, що будь-яка типологія суспільного розвитку, яка є неуникною при глобальній Історії, знизить рівень Інтелектуальної творчості Історика, змусить вдатися до відбору фактичного матеріалу, ігри якому буде втрачено частину "первинного" фактажу. Надалі багатьох західних істориків продовжують відлякувати