- •Нуклеопротеїни
- •Дезоксирибонуклеопротеїни
- •Рибонуклеопротеїни
- •Травлення нуклеопротеїнів
- •Біосинтез пуринових нуклеотидів Біосинтез пуринових нуклеотидів de novo
- •Регуляція синтезу пуринових нуклеотидів
- •Біосинтез пуринових нуклеотидів із азотистих основ
- •Катаболізм пуринових нуклеотидів
- •Подагра
- •Короткі історичні відомості
- •У крові та сечі
- •Клініка та діагностика подагри
- •Лікування та профілактика подагри й гіперурикемії
- •Синдром леш-ніхана
- •Діагностичні критерії
- •Клінічні ознаки
- •Біосинтез піримідинових нуклеотидів
- •Реакції біосинтезу піримідинових нуклеотидів
- •Утворення умф
- •Утворення удф, утф та цтф
- •Регуляція синтезу піримідинових нуклеотидів
- •Катаболізм піримідинових нуклеотидів
- •Біосинтез дезоксирибонуклеотидів
- •Механізм перетворення рибонуклеотидів на дезоксирибонуклеотиди
- •Утворення дАтф, дГтф та дУтф
- •Утворення тимідилових нуклеотидів
- •Хімічна структура подвійної спіралі днк.
- •Будова хроматину.
- •Особливості будови рнк
- •Біосинтез нуклеїнових кислот
Утворення дАтф, дГтф та дУтф
За розглянутим механізмом іде утворення пуринових дезоксирибонуклеотидів:
АДФ → дАДФ
ГДФ → дГДФ
та піримідинового дезоксирибонуклеотиду дУДФ:
УДФ → дУДФ
дНДФ, які утворилися в цих реакціях, перетворюються на відповідні дНТФ (попередники в біосинтезі ДНК) в реакціях, що каталізуютьсянуклеозиддифосфокіназами:
дАДФ + АТФ → дАТФ,
дГДФ + АТФ → дГТФ,
дУДФ + АТФ → дУТФ.
Але до складу ДНК входить не уридиловий нуклеотид, а тимідиловий.
Утворення тимідилових нуклеотидів
Біосинтез тимідилових нуклеотидів, що також містять 2'-дезоксирибозу, починається з тимідилату (тимідин-5'-монофосфату, дТМФ, ТМФ). Безпосереднім попередником дТМФ є дезоксиуридин-5'-монофосфат (дУМФ), який утворюється з дезоксиуридин-5'-дифосфату (дУДФ) внаслідок його дефосфорилювання:
Перетворення дУМФ на дТМФ — заключний крок в утворенні нуклеотиду, що потрібний для біосинтезу ДНК — відбувається шляхом метилювання дУМФ у такій реакції:
Процес каталізується ферментом тимідилатсинтазою, коферментом якої є N5,N10-метилен-Н4-фолат, що в результаті реакції окислюється до дигідрофолату. Подальше функціонування фолату як коферменту вимагає регенерації тетрагідрофолату в реакції, що каталізується дигідрофолатредуктазою:
Н2-фолат + НАДФН + Н+ → Н4-фолат + НАДФ+.
Утворення тимідилових нуклеозидди- і трифосфатів – дТДФ (ТДФ), дТТФ (ТТФ) відбувається за рахунок їх фосфорилювання АТФ у кіназних реакціях:
дТМФ + АТФ → дТДФ + АДФ,
дТДФ + АТФ → дТТФ + АДФ.
Регуляція синтезу дезоксирибонуклеотидів здійснюється на рівні ферменту рибонуклеотидредуктази, активність якої стимулюють АТФ, дТТФ і дГТФ, гальмує дАТФ. Регуляторні механізми забезпечують біосинтез дезоксирибонуклеотидів у потрібних співвідношеннях для синтезу ДНК. Велика кількість дезоксирибонуклеотидів синтезується при розмноженні клітин, а в стані спокою процес сповільнюється. Ряд структурних аналогів піримідинів і пуринів, а також фолієвої кислоти є інгібіторами синтезу дезоксирибонуклеотидів. Тим самим вони блокують реплікацію ДНК і поділ клітин.
Великою швидкістю проліферації вирізняються ракові клітини, тому інгібітори синтезу нуклеотидів використовуються у хіміотерапії злоякісних пухлин. Зокрема, протипухлинну дію проявляють 5-фторурацил і 5-фтордезоксиуридин – інгібітори тимідилатсинтетази; структурні аналоги фолієвої кислоти аміноптерин і метотрексат – інгібітори дигідрофолатредуктази.
Дезоксирибонуклеї́нова кислота́ (ДНК) — один із двох типів природних нуклеїнових кислот, який забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів. Основна роль ДНК в клітинах — довготривале зберігання інформації про структуруРНК і білків.
Біологічні функції ДНК |
|
Збереження спадкової інформації.
|
Кількість ДНК у соматичних та статевихклітинах організму людини є сталоювеличиною, яку ці клітини отримують упроцесах запліднення батьківських гамет таподальшого поділу зиготи. |
2. Передавання генетичної інформації нащадкам. |
Подвоєння молекул ДНК у процесі реплікаціїта передавання нащадкам копійматеринських молекул є основоюконсерватизму спадковості, збереженняпротягом багатьох поколінь основнихбіологічних ознак виду. |
3. Реалізація генетичної інформації. |
Ця біологічна функція здійснюється зарахунок передачі закодованої в ДНКінформації молекулам інформаційних(матричних) РНК (транскрипції) таподальшої розшифровки цієї інформації присинтезі білків (трансляції). |
Сукупність зазначених біологічних функцій ДНК та механізмів їх реалізації отримала назву — центральна догма молекулярної біології (Ф.Крік) |
|
У клітинах еукаріотів (наприклад, тварин, рослин або грибів) ДНК знаходиться в ядрі клітини в складі хромосом, а також в деяких клітинних органелах(мітохондріях і пластидах). У клітинах прокаріотів (бактерій і архей) кільцева або лінійна молекула ДНК, так званий нуклеоїд, знаходиться в цитоплазмі і прикріплена зсередини до клітинної мембрани. У них і у нижчих еукаріот (наприклад дріжджів) зустрічаються також невеликі автономні кільцеві молекули ДНК, так звані плазміди. Крім того, одно- або дволанцюжкові молекули ДНК можуть утворювати геном ДНК-вірусів.
З хімічної точки зору, ДНК — це довга полімерна молекула, що складається з послідовності блоків — нуклеотидів. Кожний нуклеотид складається з азотистоїоснови, цукру (дезоксирибози) і фосфатної групи (або гомологічної арсеноїдної). Зв'язки між нуклеотидами в ланцюжку утворюються за рахунок дезоксирибози іфосфатної групи. У переважній більшості випадків (окрім деяких вірусів, що містять одноланцюжкові ДНК) макромолекула ДНК складається з двох ланцюжків,орієнтованих азотистими основами один проти одного. Ця дволанцюжкова молекула утворює спіраль. В цілому структура молекули ДНК отримала назву «подвійноїспіралі».
У ДНК зустрічається чотири види азотистих основ (аденін, гуанін, тимін і цитозин) (виняток становлять випадки пізніших модифікацій нуклеотидів, наприкладметилювання). Азотисті основи одного з ланцюжків сполучені з азотистими основами іншого ланцюжка водневими зв'язками згідно з принципом комплементарності:аденін з'єднується тільки з тиміном, гуанін — тільки з цитозином. Послідовність нуклеотидів дозволяє «кодувати» інформацію про різні типи РНК, найважливішимиз яких є інформаційні, або матричні (мРНК), рибосомальні (рРНК) і транспортні (тРНК). Всі ці типи РНК синтезуються на матриці ДНК (тобто за рахунок копіюванняпослідовності ДНК у послідовність макромолекули, що синтезується) у процесі транскрипції і беруть участь у біосинтезі білків (процесах сплайсингу і трансляції).Крім кодуючих послідовностей, ДНК клітини містить послідовності, що виконують регуляторні і структурні функції. Ділянки кодуючої послідовності разом ізрегуляторними ділянками називаються генами.
Основи, що входять до складу нуклеотидів, розділяють на дві групи
|
|
Пуринові основи нуклеїнових кислот |
Піримідинові основи нуклеїнових кислот |
аденін [A] і гуанін [G], утворені сполученимип'яти- і шестичленним гетероциклами |
урацил [У], цитозин [C] і тимін [T] —утворені одним шестичленним гетероциклом |
Як виняток, наприклад, у бактеріофага PBS1, в ДНК зустрічається п'ятий тип основ — урацил (U), піримідинова основа, що зазвичай входить до складу РНКзамість тиміну і відрізняється від тиміну відсутністю метильної групи на кільці. Слід зазначити, що тимін і урацил не так строго приурочені до ДНК і РНКвідповідно, як це вважалося раніше. Так, після синтезу деяких молекул РНК значне число урацилів у цих молекулах метилюєтся за допомогою спеціальнихферментів, перетворюючись на тимін. Це відбувається в транспортних і рибосомних РНК.
Нуклеотиди — трикомпонентні сполуки, які побудовані з азотистої основи пуринового чи піримідинового ряду, залишків пентоз (рибози або дезоксирибози) та фосфату.
Нуклеозиди складаються з азотистої основи і пентози
|
нуклеозиди є N-глікозидами рибози або дезоксирибози та відповідної азотистої основи |
|
