Об’єкти та суб’єкти інвестиційної діяльності. Джерела фінансування інвестиційної діяльності

Інвестиційний процес - сфера економічної діяльності, що вклю­чає розроблення інвестиційної стратегії щодо інвестиційного сере­довища, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування і ке­рування інвестиційним портфелем, оцінювання ефективності ін­вестиційної діяльності.

Інвестиційна політика - частина економічної політики держа­ви, що визначає обсяг, структуру і напрям капіталовкладень, зрос­тання основного капіталу (основних фондів) і їх відновлення на основі найважливіших досягнень науки і техніки.

Інвестиційне середовище - сукупність правових, економічних та інституціональних умов, що визначають правила функціонуван­ня різних типів цінних паперів на ринку, умови їх купівлі і прода­жу, тенденції динаміки цін, а також особливості руху капіталів і зміни у сфері нерухомості.

Мета і завдання інвестиційної політики визначаються шляхом оцінювання всіх можливих джерел фінансових ресурсів для залу­чення інвестицій.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій грома­дян, юридичних осіб і держави, спрямовані на реалізацію інвести­цій.

Інвестиційний цикл — комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, зокрема науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектуван­ня, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні по­казники і режим окупності вкладень.

Послідовність повторюваних інвестиційних циклів визначається як інвестиційний процес.

Об’єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах госпо­дарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасника­ми) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори - це суб’єкти інвестиційної діяльності, що прийма­ють рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених май­нових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Інвестори можуть бути в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної дія­льності.

Права усіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні, і розміщення інвестицій у будь-які об’єкти є їх невід’ємним пра­вом, що охороняється законом.

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни і юридичні осо­би України, інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестор визначає мету, напрями й обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвести­ційної діяльності, в тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава й посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.

Фінансові ресурси являють собою грошові кошти, що перебу­вають в розпорядженні суб’єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об’єктів неви­робничої сфери та на споживання і створення резервів.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18.09.1991 р. інвестиційна діяльність може здійс­нюватися за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортиза­ційних відрахувань, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, грошових нагромаджень і заощаджень громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційних по­зик, банківських та бюджетних кредитів);

• залучених фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організа­цій, підприємств і громадян.

Джерела фінансування інвестицій доцільно поділяти на дві гру­пи: іноземні та внутрішні (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Класифікація джерел фінансування інвестицій

Вибираючи те чи інше джерело фінансування інвестиційних проектів, варто звертати увагу на їх особливості. Так, наприклад внутрішні (власні кошти), такі як амортизація і прибуток, мають такі переваги:

• простоту і швидкість залучення;

• високу віддачу за критерієм норми прибутковості інвести­ційного капіталу (відсотки і дивіденди не виплачуються);

• істотне зниження ризику неплатоспроможності та банкрутст­ва підприємства у разі їх використання;

• повне збереження важелів управління в компетенції заснов­ника підприємства.

Варто додати, що в складних економічних умовах України част­ка прибутку як джерела фінансування незначна, тому її найчастіше використовуюся для здійснення невеликих інвестицій (банківські депозити, цінні папери, інтелектуальні вкладення). Саме тому пос­тійно зростає економічна і податкова роль амортизаційних відраху­вань.

У практиці дедалі активніше використовують форми зовнішніх (позикових і залучених) коштів, незважаючи на наявність таких недоліків, як складність залучення та оформлення; значний термін залучення; втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв’язку з необхідністю сплачувати відсотки і дивіденди; підвище­ний ризик банкрутства з причини несвоєчасного погашення боргу; часткова втрата управлінських функцій.

Акціонування використовують для фінансування великих інвес­тиційних проектів з тривалими строками окупності витрат. При­вабливість такої форми фінансування полягає в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, а це дає можливість профінансувати нові підприємства, які не мають прибутку, амортизації, заставного майна для одержання бан­ківського кредиту.

Позикові кошти як джерело фінансування застосовують для фі­нансування інвестиційних проектів з високою нормою прибутко­вості (яка перевищує ставку позикового відсотка) і нетривалими строками окупності витрат. Основою позикового фінансування є інвестиційний кредит, що являє собою економічні відносини м іж кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестицій­них заходів на умовах повернення і, як правило, з виплатою відсот­ка. Ці відносини характеризуються переміщенням вартості (пози­кового капіталу) від кредитора до позичальника і навпаки.

Визначають такі форм и інвестиційного кредиту:

• банківські інвестиційні кредити;

• державний інвестиційний кредит;

• податковий інвестиційний кредит;

• міжнародний інвестиційний кредит;

• андерайтинг;

• лізинг (товарний інвестиційний кредит).

Банківський інвестиційний кредит — це основна форма інвестицій­ного кредиту, за якої грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими або іншими фінансово-кредитними установами на принципах платоспроможності, зворотності, цільового характеру використання, забезпеченості і терміновості.

Основними формами банківського інвестиційного кредиту є термінові кредити підприємцям, револьверні кредитні лінії і проектні кредити.

Термінові кредити підприємцям надаються для фінансування дов­гострокових і середньострокових інвестицій, таких як придбання устаткування, будівництво споруд строком більше одного року.

Револьверне кредитування або револьверна кредитна лінія дозво­ляє фірмі-боржнику позичити кошти в межах певного ліміту, погаша­ти всю суму запозичень або її частину і проводити в разі потреби по­вторне запозичення в межах терміну дії кредитної лінії. Як одна, з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроко­вою або видаватися на період від трьох до п’яти років. Така форма кредитування особливо часто використовується у випадках, коли клієнт не може точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування вирівнює коливання в межах інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість позичити додаткові сум и в період скорочення обсягу про­дажів і виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним и.

Розрізняють такі види кредитних ліній:

• поновлювальна («револьверна»), коли клієнт, використавши кошти і погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;

• не поновлювальна, коли після видачі коштів і погашення забо­ргованості у межах кредитної лінії відносини між позичальником і банком припиняються;

• «рамкова» кредитна лінія, що надається банком для оплати поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізу­ється протягом року або більш тривалого періоду;

• кредитна лінія «з повідомленням» клієнту про верхню межу кредитування, коли перевищення межі кредитування неприпустиме або за нього стягуються великі відсотки;

• «підтверджена», коли щоразу клієнт погоджує умови конкрет­ної сум и позики в межах кредитної лінії.

Проектні кредити (найбільш ризиковані кредити) надаються на фінансування поповнення основного капіталу, яке у майбутньому забезпечить надходження грошових потоків. Вони можуть надава­тися кількома банками, кількома кредиторами, якщо проекти ши­рокомасштабні і спектр ризиків за ним и великий.

Проектні кредити можуть надаватися: без права регресу на по­зичальника; з частковим регресом на позичальника; з повним рег­ресом на позичальника; на засадах консорціуму.

Регрес є правом кредитора ставити фінансові вимоги до по­зичальника. Це право унеможливлює припиненню інвестиційного проекту.

Міжнародний інвестиційний кредит - це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансу­вання інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні стро­ки і, як правило, з виплатою відсотка.

Одним із найперспективніших джерел інвестиційних ресурсів є інвестиційний податковий кредит.

Податковий інвестиційний кредит є відстроченням сплати податку на прибуток, наданою суб’єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення ін­вестиційних (інноваційних) програм з наступною компенсацією від­строчених сум у вигляді додаткових надходжень податку в результаті загального зростання прибутку.

Використання податкового кредиту має ряд переваг порівняно з іншими формами кредитування. Його впровадження не потребує додаткових кредитних ресурсів, оскільки в такому випадку ви­користовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, зокрема тієї її частини, яка має бути вирахувана у вигля­ді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту стимулюватиме підприємство підвищувати ефективність своєї діяльності й одержання прибутку.

Оренда — надання майна (землі) власником у тимчасове вико­ристання іншим юридичним або фізичним особам на договірних умовах та за відповідну плату.

Залежно від терміну, на який укладається договір оренди, роз­різняють три види орендних операцій:

• короткострокову оренду на термін до року- рейтинг',

• середньострокову оренду на термін від одного до трьох років - хайринг;

• довгострокову оренду на термін від трьох до двадцяти років - лізинг.

Сучасне розуміння лізингу передбачає майнові відносини, за яких одна організація (користувач)звертається до іншої (лізингової компа­нії) із проханням придбати необхідне устаткування і передати його їй у тимчасове користування (можна включати й опціон на покупку устаткування).

Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов'язаний з оренд­ним механізмом, але в діловому сенсі має більш широку, складну пот­рійну основу і містить у собі одночасно істотні властивості кредитної угоди, інвестиційної й орендної діяльності, що тісно сполучаться і взаємно проникають одна в одну, створюючи нову організаційно- правову форм у б із несу.

Отже, економічна сутність лізингу полягає в тому, що орендода­вець здійснює фінансування господарської діяльності орендаря. Це фінансування, за якого один суб’єкт (лізингодавець) одержує для ін­шого суб’єкта (орендаря) необхідне для його виробничої діяльності майно, і, зберігаючи право власності на це майно, передає його в ко­ристування для господарської експлуатації орендарю, одержуючи з нього орендні платежі. Передача майна в оренду - визначальна ос­новна роль лізингу, а допоміжну роль виконують відносини купівлі- продажу майна. Відносини купівлі-продажу передують передачі май­на в користування і в ряді випадків завершують весь комплекс відно­син, що укладаються за лізингом.

Розрізняють два основні види лізингу - оперативний та фінансо­вий.

Оперативний лізинг - угода, термін якої коротший за аморти­заційний період устаткування. Після завершення терміну дії угоди предмет договору може бути повернутий власнику або знову зданий в оренду.

Фінансовий лізинг - угода, яка передбачає виплату протягом періо­ду своєї дії сум, що покривають повну вартість амортизації устатку­вання або більшу її частину (наприклад, 60 %), а також прибуток орен­додавця. Після закінчення терміну дії такої угоди орендар може: повер­нути об'єкт оренди орендодавцю, укласти нову угоду на оренду цього устаткування, купити об'єкт лізингу за залишковою вартістю.

Традиційно учасникам и будь-якої лізингової угоди є три суб’єкти: лізингодавець. лізингоотримувач і продавець лізингового майна.

Комерційний банк може брати участь у лізинговому бізнесі прямо та опосередковано (через фінансування лізингової компанії). Якщо для фінансування лізингового проекту банківська установа бере участь у лізинговому бізнесі, то. як правило, створюється власна до­чірня лізингова компанія, і банк здійснює її кредитне обслуговування.

З економічного погляду лізинг подібний до кредиту, що надається на придбання устаткування. Придбаваючи реальні активи у кредит, покупець вносить у встановлений терм ін платежі для погашення бор­гу, при цьому продавець реальних активів для забезпечення повер­нення кредиту зберігає за собою право власності на об’єкт, який кре­дитується, до повного погашення.

Основу грошового потоку лізингової заборгованості ІСР скла­дають авансовий лізинговий платіж (гарантований депозит) Р і ре­гулярні лізингові платежі ЬСР(і) за використання обладнання. Роз­рахунок виконують за формулою

де і - середньорічна ставка позичкового відсотка на ринку капіталу (середня ставка відсотка за довгостроковим кредитом), виражена де­сятковим дробом, д_р - ставка податку з прибутку, виражена десятко­вим дробом.

Андерайтинг — це операція з надання коштів клієнтам для реалі­зації ними довгострокових широкомасштабних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються ним и. Найчастіше банкам надається право здійснювати операції андерайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних га­лузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т. ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку.

Андерайтинг надається зазвичай тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов’язань за раніше отриманими позиками, і тільки для єдиного виду цінних паперів - іменних промислових облігацій з плаваючою процентного ставкою, номінал яких залежить від динаміки ринкової вартості монетарного металу (наприклад, золота), забезпечених договором застави майна позичальника, що не є заставним забезпеченням іншого зобов’язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачено можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства.

Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора, вони надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.