Потерпілий зобов'язаний

- прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а у випадку неможливості своєчасного прибуття завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;

- не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;

- не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.

Потерпілий, на відміну від підозрюваного (обвинуваченого), несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань або дачу завідомо неправдивих показань. Цим самим правове становище даного учасника кримінального процесу багато в чому відрізняється від правового становища підозрюваного (обвинуваченого). На цій підставі свідчення потерпілого несуть об'єктивний характер.

34. Свідоцький імунітет

Свідський імунітет передбачає, що особа має право відмовитись від дачі поазань у кримінальному провадження.

Свідком може бути будь-яка особа, якій стали відомі обставини, що підлягають з’ясуванню по кримінальній справі. КПК у ст.69 перераховує осіб, які не підлягають допиту як свідки, та тих, які мають право відмовитися даватй .показання як свідки:

- адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

- захисник підозрюваного, обвинуваченого, Підсудного, представник потерпілого, позивач, відповідач - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

- особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні чи психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

-  свідок, який відповідно до ст. 523 КПК дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;

- особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до’ст. 523 КПК дає прказання під псевдонімом, — щодо цих даних.

Відмовитися давати показання мають право: члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину. Крім того, не можуть бути допитані як свідки без їх згоди особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

35. Предмет і види показань підозрюваного (обвинуваченого)

Показання обвинуваченого - усне повідомлення особи, щодо якої обвинувальний акт переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 351 КПК про обставини, що підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в установленому законом порядку.

Процесуальне становище обвинуваченого як учасника кримінальної процесуальної діяльності має специфічну природу, оскільки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню. Для обвинуваченого передбачений не обов'язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність дачі ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.

Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це не можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не пов'язаний з обмовою невинуватої особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні правові наслідки для обвинуваченого.

Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути різним: повне чи часткове визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення або повне заперечення винуватості й окремих доказів. Але встановлення неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправдивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винуватість, не може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ, оскільки це суперечить засадам кримінального провадження, дотримання яких є обов'язковою умовою допустимості доказів.

Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом повідомлення даних, що стосуються фактів справи, а й за допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не мають фактичних даних про обставини вчинення кримінального правопорушення, доказового значення не мають.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так чи ні".

Визнання обвинуваченим своєї вини характеризується такими рисами:

- зізнання обвинуваченого є доказом;

- зізнання обвинуваченого мас істотне значення для повноти розслідування;

- зізнання обвинуваченого необхідно перевіряти і оцінювати поряд із іншими доказами;

- розслідування не повинно вестися тільки в напрямі отримання зізнання обвинуваченого.

Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути доказом, якщо він на підтвердження невинуватості повідомляє про конкретні факти, що усувають його причетність до вчинення кримінального правопорушення. Такі показання необхідно перевіряти і оцінювати сторонами обвинувачення та захисту в сукупності з іншими доказами.

Показання обвинуваченого стосовно інших осіб - це показання, в яких обвинувачений повідомляє про факти щодо інших осіб. Доказами можуть бути лише ті показання щодо інших осіб, в яких обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи невчинення того кримінального правопорушення, в якому обвинувачується сам.

Підозрюваний заінтересований у результатах провадження. Він не може нести відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання підозрюваного можуть бути отримані при допиті і тільки в добровільному порядку. Підозрюваному також необхідно роз'яснити положення ст. 63 Конституції України та 18 КПК. Прокурор, слідчий зобов'язані допитати підозрюваного, надати йому можливість викласти свої показання, здійснити своє право на захист.

Показання підозрюваного можуть містити не тільки дані про певні факти, але і їх пояснення. Предмет показань підозрюваного у чинному КПК не визначено. Очевидно, він визначається змістом того документа, винесення якого вводить підозрюваного в процес. Як у повідомленні про підозру, постанові про застосування як запобіжного заходу взяття під варту, так і у протоколі затримання повинна бути вказівка на кримінальне правопорушення, яке, як передбачається, вчинив підозрюваний. Тому змістом показань підозрюваного можуть бути дані про будь-які факти, пов'язані з цим кримінальним правопорушенням, а також факти щодо виявлення його слідів.

Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від змісту повідомлення про підозру, протоколу затримання і постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту. Ознайомившись із повідомленням про підозру, протоколом, постановою, підозрюваний іноді може і не дати розгорнутих показань. Причинами цього можуть бути невинуватість підозрюваного або його небажання давати показання. У будь-яких випадках прокурор, слідчий чи особа змушені більш конкретно, ніж це висвітлено у протоколі, постанові, повідомленні, довести до відома підозрюваного про підстави підозри, про наявність окремих, а інколи і всіх доказів, які є в матеріалах кримінального провадження.

Показання підозрюваного - доказ, який підлягає перевірці нарівні з іншими доказами у справі. При оцінюванні показань підозрюваного необхідно враховувати психічний стан особи в момент її затримання чи взяття під варту.

Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповними знаннями про кримінальне правопорушення і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримінальному провадженні - це письмове твердження прокурора, слідчого обгрунтоване достатніми доказами про можливу причетність особи до вчинення кримінального правопорушення (ст. 277 КПК).