Особливості використання прикметників у професійному мовленні

Використовуючи прикметники у професійному мовленні, слід пам’ятати:

1. Перевага надається прикметникам книжного походження: гарантійний, організаційний, регіональний, еквівалентний. Необхідно уникати прикметників із розмовної, емоційної лексики, стягнених та усічених форм, суфіксів збільшеності: роботящий – працьовитий, багатющий – дуже багатий, молодії – молоді, величезний – великий.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.: надто великий, менш вдалий. Характерно, що суплетивна форма синтетичного способу творення найвищого ступеня порівняння не набуває розмовного забарвлення, сприймається як книжна і є нормою офіційно-ділового стилю. Наприклад: великий – більший, найбільший; гарний – кращий, найкращий.

3. Порушенням норм є поєднання обох форм ступенювання: більш точніший (треба: точніший або більш точний), більш прийнятніший (треба: більш прийнятний або найприйнятніший).

4. Елементом просторіччя є поєднання слова самий з прикметниковими формами для вираження найвищого ступеня: самий близький, самий небезпечний, самий кращий, самий високий (треба: найближчий, найкращий, найнебезпечніший, найвищий).

5. У формах місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення –ому: на старім (правильно старому) обладнанні, на банківськім (банківському) рахунку, на попереднім (попередньому) засіданні, на нижнім (нижньому) ярусі.

6. У документах не використовуються присвійні прикметники, вони замінюються іменниками: директорові розпорядження – розпорядження директора; президентів підпис – підпис президента.

Нормативним є вживання присвійних прикметників у термінологічних словосполученнях та крилатих висловах: адамове яблуко, рентгенівський апарат, езопівська мова, сізіфова праця.

7. Не вживаються у документах прикметники, що походять від географічних назв: запорізькі депутати – депутати м. Запоріжжя,. Перший варіант має відтінок розмовності. Але усталеним є вживання таких прикметників, якщо вони входять у склад адміністративно-територіальних або географічних назв: Запорізька область, Бердянський район.

8. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполученні з числівниками два, три, чотири та прикметник останній з усіма числівниками, узгоджуються у Н. та З. відмінках множини й мають переважно у документах закінчення –і, а не –их: два нестандартні вироби, три оригінальні розробки, за останні сімдесят років, чотири великі контейнери.

Використання займенників у професійному мовленні

Займенник (рос. местоимение) – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх: ти, кожний, ніхто. Оскільки займенники не виражають конкретного значення, а виступають у ролі контекстуальних синонімів, вказуючи на особу чи предмет, тому слід обережно вводити їх в текст. Це особливо стосується займенників третьої особи він, вона, воно і вказівних займенників цей, ця, це. Може виникнути неясність, якщо ці займенники співвідносяться за родом і числом з кількома іменниками. Найчастіше помилка полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, якого слова стосується займенник, а це вносить у текст двозначність.

Більшість ділових паперів оформляється від імені установи, підприємства, організації. Проте, займенник ми в цій ситуації опускається. Документи, як правило, починаються дієсловами у першій особі множини: просимо…, надсилаємо…, повідомляємо… Особовий займенник ми використовується в документах для пом’якшення категоричності вимоги чи наказу. Паралельно вживається форма третьої особи: Дирекція просить…, завод повідомляє…, фірма надсилає…, дирекція повідомляє…, ректорат зобов’язує...

Для підкреслення поваги, ввічливості в усному й писемному професійному мовленні вживається займенник Ви (у заявах, запрошеннях, офіційних листах, приватних листах, адресованих старшій за віком особі): Прошу Вашого дозволу на поїздку…, Одержав Вашого листа. При займеннику Ви дієслово-присудок вживається у множині: Ви сказали, Ви повідомили.

Займенник Ви (Вам) (наприклад: Надсилаємо Вам для ознайомлення…) теж можна

уникати, що створить загальне враження строгої об’єктивності викладу, типової для ділового стилю: Надсилаємо для ознайомлення ....

Проте бувають ситуації, в яких наявність чи відсутність займенників Ви, Вас, Вам, Вами змінює спрямування й тональність висловлювання. Так, звороти типу пропоную з’явитись, прошу уточнити, вимагаю притягти до… виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовими займенниками Вам, Вас, Вами. Наприклад: Пропоную Вам з’явитись; Прошу Вас уточнити. Введення у текст особового займенника пом’якшує категоричність вимоги.

Якщо більшість документів оформляється офіційно від третьої особи і не містить займенника, то в особових документах чи при адресуванні певній особі вживається особовий займенник я (в автобіографіях, дорученнях, розписках).

Займенник я в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному (крім тих випадків, коли є відтінок автобіографічності) стилях замінюється авторським ми з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, а також, коли є потреба, пом’якшити категоричність висловленого ( ... у процесі дослідження ми дійшли таких висновків).

Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено – я запровадив, нами запропоновано – ми запропонували, вами доведено – ви довели.

Не рекомендується використовувати у документах вказівний займенник це при переліку. Наприклад, у такому контексті: Доповідачі говорили і про недоліки, і про досягнення. Це слід врахувати в подальшій роботі (з протоколу). Незрозуміло, що слід врахувати: позитивне, чи негативне?

Присвійний займенник свій не вживається у діловому документі, оскільки він, як правило, дублює вже наявне у тексті слово. Наприклад: Петренко В.П. не справився зі своїми обов’язками диспетчера.

Вживання присвійного займенника свій може, деколи, спричинити двозначність у тексті, наприклад: Представник митниці наказав депутатові віддати свій паспорт. У даному реченні займенник свій може стосуватися як іменника представник, так і іменника депутат. Тому, щоб внести ясність, речення слід змінити: Представник митниці наказав, щоб депутат віддав свій паспорт.

Займенники усякий (всякий), будь-який, кожний є близькими (синонімічними), але не тотожними за значенням.

Паралельні форми означального займенника кожний і кожен використовуються в усіх стилях мови, але в офіційно-діловому мовленні надається перевага формі кожний.

Займенник усякий (всякий) вживається переважно у розмовному мовленні та художньому стилі. Наприклад: У всякого своя доля і свій шлях широкий (Т.Шевченко).

Займенник будь-який вживається у публіцистичному і науковому стилях. Наприклад: Сучасний Київ можна порівняти з будь-якою європейською столицею.

Займенник будь-який дуже часто під впливом російської мови замінюється прикметником любий. Наприклад: Завтра ми надамо вам любу (треба будь-яку) інформацію з питань, що належать до нашої компетенції.

Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні перевагу слід надавати займеннику їхній, а не їх (від – вони): їх обладнання – їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції – надійшли їхні пропозиції, реалізовано їх продукцію – реалізовано їхню продукцію.

На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ – що: студент, який навчається…; юрист, який захищає…; контракт, що був підписаний…

Прикметник окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий (окремі підприємства, окремі студенти). Не можна забувати, що основне значення слова окремий – це «незалежний». Наприклад: Не виконали план окремі підприємства міста. Як зрозуміти цю фразу: деякі, певні чи самостійні, незалежні?

Неозначені займенники, зокрема ті, у яких є частки аби-, казна-, хтозна: абихто,

казна-хто, хтозна-що, абиякий вживається у розмовному мовленні. Займенники будь-хто, будь-який, будь-що зустрічаються у художньому і публіцистичному стилях.

Не вживаються у документах і архаїчні форми вказівних займенників: тая, тую, тії, цяя, ції, теє, такая, такеє та інші, що надають мові експресивного забарвлення: І там степи, і тут степи, та тут не такії (Т.Шевченко).

У документах вживаються тільки нормативні форми займенників: у чиїм – у чийому, мойого – мого, твойого – твого, сі – ці, цеї – цієї, сей – цей та ін. Перші приклади є розмовними, діалектними.