2. Предмет і завдання порівняльної педагогіки.

Порівняльна педагогіка перетворилась в самостійну науку. її назва використовується в педагогічному лексиконі багатьох країн. Науковців, які займаються вивченням проблем порівняльної педагогіки, прийнято називати компаративістами.

Як кожна наука, порівняльна педагогіка має особливі (тільки для неї характерні) три характеристики: об’єкт .предмет .функції(завдання)

Учені вважають, що об’єктом будь-якої науки є цілісна система чи широке багатогранне явище, на яке спрямоване дослідження.

Об’єктом порівняльної педагогіки є стан і основні тенденції розвиткку освіти в сучасному світі.

Предмет науки - це ті аспекти, елементи об’єкту, які підлягають безпосередньому вивченню.

Хоча порівняльна педагогіка, як наука, існує майже 200 років, все ж універсального визначення предмету прівняльної педагогіки не існує. Розглянемо основні підходи:

Прізвища вчених, що дотримуються такої точки зору	Сутність поглядів на предмет порівняльної педагогіки.	Представники комплексного підходу до визначення предмету порівняльної педагогіки
Д. Бірідей, Л. Кендл (США), Ф. Хількер (ФРН)	Визначення спільних рис, подібності і відмінності між національними системами освіти	Д. Вілсон (Канада), Хенк ван Даел (Франція), Г. Хіллінг (Німеччина), Т.Хусен (Швеція), Б. Вульфсон, 3. Малькова, А. Джуринський (Росія) і ін.
Жюльєн (Франція), М. Седлер (Англія)	Порівняльна оцінка різних зарубіжних шкільних систем з метою використання позитивного досвіду для удосконалення власної національної системи освіти
Н. Хенс (Англія). Ф, Шнейдер (ФРН)	Вивчення найважливіших факторів, які зумовлюють розвиток і особливості системи освіти
Б. Холмз (Англія), П. Росселло (Швейцарія)	Вивчення і прогнозування освіти в регіонах і окремих країнах

Комплекснийлідхід до сутності предмету порівняльноІ педагогіки, а отже і сутності цій науки найповніше сформулював французький вчений Х.В. Даел в книзі «Освітня компаративістика»:

«Порівняльна педагогіка-це: а) міждисциплінарна складова педагогічної науки; б) яка вивчає педагогічні явища і факти; в) у взаємозв’язку із соціальним, політичним, економічним і культурним контекстом; г) у їх порівнянні з принципами подібності і відмінності в двох чи більше регіонах, континентах або ж загалом у світовому вимірі; д) з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів (фактів) найцінніших і найкорисніших для цієї системи; е) з метою її вдосконалення».

Наведене визначення Даел конкретизує наступним чином:

а) Порівняльна педагогіка - це складова педагогічної науки нарівні з теорією, історією педагогіки, економікою, соціологією освіти, психологією тощо. Вона є міждисциплінарною, оскільки часто використовує дані та методологію таких наук як історія, шкільне законодавство, статистика, демографія, планування освіти;

б) Порівняльна педагогіка вивчає політичні відмінності як фактори формування законодавчої бази освіти, а також адміністративні та фінансові основи здійснення освітньо-професійної підготовки: структуру освітніх систем (рівні, напрями, секції у їх взаємовідношенні, дипломи, вчені ступені та звання); педагогічні цілі, результати, перспективи, методи, технології, підручники, дидакгичні матеріали; учасників навчального процесу (учні, вчителі, професори, директори шкіл, інспектори, інструктори, батьки); шкільні режими, розклад занять, канікулярні періоди;

в) Порівняльна педагогіка вивчає педагогічні явища за принципом їх обумовленості. Так проблему навчання жіночої половини населення необхідно розглядати у взаємозв'язку з релігійними, соціальними та економічними передумовами. Компаративісти часто погребують звертання до шкільної демографії, соціології, економіки освіти;

г) Порівняльна педагогіка вивчає педагогічні явища у кількох провінціях, країнах, великих і малих регіонах як у географічному, так і в геополітичному розумінні, наприклад арабські країни, Латинська Америка, і навіть у світовому масштабі. Таке порівняння здійснюється з метою виявлення подібного і відмінного, усвідомлення переваг і недоліків, досконалості і недосконалості, а також, причин їх виникнення;

д) Порівняльне педагогічне дослідження може мати найрізноманітніші цілі. Досліджуються питання учнівських стипендій, кредитування освіти в деяких країнах, результати політики сприяння освіті дітей з непривілейованих сімей тощо;

е) Вчені внаслідок порівняльного педагогічного дослідження прагнуть збагнути природу педагогічних явищ і фактів з метою їх удосконалення, а також передбачити небажані побічні наслідки здійснюваних педагогічних новацій А законів.

Функції (завдання) порівняльної педагогіки.

• інформаційно-оціночна. Вивчення особливостей національних систем освіти, згідно комплексного підходу та розробка науково-обгрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості та ефективності освіти в країні, регіоні, у глобальному масштабі;

• теоретична. Виявлення закономірностей і тенденцій розвитку освіти в глобальному масштабі та специфічних проявів в різних країнах;

уніфікаційна (прагматична). Цілеспрямована робота з уніфікації і впорядкуванню педагогічної термінології різних країн, що дасть можливість здійснити міжнародне порівняння на більш високому методологічному рівні;

• прогностична. Порівняльна педагогіка має і особливе практичне значення в періоди інтенсивного реформування національної освіти. Педагоги-компаративісти, виступаючи в ролі експертів, здатні співвіднести зарубіжний досвід з вітчизняними проблемами і тим самим внести посильний вклад в пошуки їх адекватних рішень.

5- Методи дослідження порівняльної педагогіки. Основні підходи до опису матеріалу порівняльно? педагогіки.

Тільки комплексне дослідження педагогічних явищ у взаємозв’язках і взаємодіях може створити загальну достовірну картину як національної так і глобальної системи освіти.Методи дослідження, якими користується порівняльна педагогіка різноманітні і доповнюють один одного Емпіричні:

1. Описово-споглядальний. Метод безпосереднього спостереження і опису педагогічних фактів Основні вимоги до методу: точності і об’єктивності опису. Це досягається з допомогою:

- віднаходження типових (а не одиничних) фактів;

З

• лінгвістична обізнаність спостерігача;

• професійна підготовленість спостерігача.

21 Анкетування, опитування.

Буває двох видів: індивідуальне (опитуваня респондентів, які знають зарубіжні системи освіти, експертів) та масове («поштове опитування», яке часто використовують міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО). Вимоги до масового опитування:

• тематичність опитування;

орієнтація на регіональні і національні особливості;

• широкий загал респондентів (педагогічні працівники, школярів, студентів, батьків, тих, хто

займається питаннями освіти);

• використання стандартизованих запитань.

3. Вивчення освітньої документації.

Перелік документації, яка може надати інформацію для порівняльної педагогікиб

• матеріали і документи міжнародних організацій;

• міжнародні двосторонні та багатосторонні договори (наприклад Сорбонська (1998) і

Болонська (1999) декларації);

законодавчі акти окремих країн, урядові постанови (їх зміст не завжди відповідає дійсності);

шкільна документація (навчальні плани і програми, підручники, розклади занять, результати навчальної роботи учнів і студентів тощо).

3. Статистичний. Це числові дані про різні педагогічні явища і поняття. Статистика поділяється на. національну (інформацію збирають міністерства освіти або урядові підрозділи) і міжнародну (міжнародні організації - ЮНЕСКО, ЮШСЕФ, Світовий банк, Організація Економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та ін.). Національна статистика найбільші традиції має в США, Франції, Японії. Міжнародна в ЮНЕСКО, що виражено в наступному:

1950 рік утворено відділ статистики ЮНЕСКО;

• 1963 рік - початок видання «Статистичного щорічника».

1969 рік - об’єднання з МБО;

1999 рік - створено інститут статистики ЮНЕСКО

Ступінь об’активності статистичного методу значний. Але із-за того, що в світі не існує однозначного тестування одних тих же педагогічних понять (наприклад: неграмотність, вища освіта, державна і приватна освіта тощо) в цифрах вимірюються різні явища.

51 історичний метод. Вивченню будь-яких педагогічних явищ передує, як правило, вивчення історичних коренів цих явищ. Історичний метод допомагає глибоко зрозуміти сучасне через минуле. Деякі компаративісти вважають, що порівняльна педагогіка - це продовження історії педагогіки в сучасності.

Теоретичні:

11 Аналітичні метоли. Найчастіше в компаратиівстиці застосовуються такі методи, як: аналіз, синтез, узагальнення і ін. Аналітичні методи на основі конкретних фактів дають можливість виявляти причини, походження, функції освітніх національних і глобальних освітніх систем.

2. Матричний метод. Розміщення матеріалу, який аналізується в таблицях (на зразок тих, які пропонував Жульєн).

3. Метод порівняння. Це найвагоміший метод порівняльної педагогіки. Він передбачає співставлення кількісних і якісних даних, педагогічних явищ, фактів. Вимоги до успішного здійснення порівняльно-педагогічного дослідження:

• виявлення спільних, типових і відмінних рис національних і регіональних педагогічних

систем;

• визначення необхідних показників порівняння (так званих точок порівняння). Підібрати їх для цілого ряду країн, які порівнюються буває складно, оскільки національні системи мають значну кількість відмінностей.

У порівняльній педагогіці використовуються декілька способів опису зібраного з допомогою різних методів матеріалу. Це такі, як:

• географічно-країнознавчий. Опис систем освіти кожної з країн здійснюється почергово (особливо широко він використовується в зарубіжній педагогіці).

• порівняльно-описовий. Країни описуються попарно і порівнюються при цьому. Як правило порівняння здійснються з вітчизняною системою.

О порівняльно-проблемний. Опис і порівняння здійснюється на основі обраною теми чи

проблеми, яка стосується груп країн.