2. Законодавче закріплення і реалізація обов‘ язкової загальної середньої освіти

Після другої світової війни, внаслідок технічної революції виникає потреба в підвищенні рівня освіченості. Так званий „освітній вибух” (піднесення вікового і якісного рівня освіти) розпочався в II—ій половині 20 століття запровадженням обов'язкової безкоштовної середньої освіти (неповної і повної):

2. Професійна підготовка учителів

Ідея створення окремих закладів для підготовки вчителів виникла в 17 столітті.

Отже, всі ці історико-культурні, освітні фактори значною мірою впливають на формування освітньої системи кожної країни.

'

9. Соціально-економічні, інформаційні та політичні фактори розвитку освіти зарубіжних

країн.

Соціально-економічні, інформаційні показники та політичні характеристики країни визначають її освітній потенціал. До соціально-економічних показників належать:

1. ресурсний потенціал країни;

2. тип суспільства;

3. соціальна стратифікація.

До ресурсних характеристик кожної країни, які є важливими для порівняльної педагогіки відносяться демографічні показники.

-Природний приріст населення, народжуваність. За даними ЮШСЕФ природній приріст населення в світі щорічно становить 1,5%. У різних регіонах (країнах) ця ситуація виглядає по-різному: високо-розвинуті - 0,6%; середньо-розвинуті - 1,7%; найбідніші країни - 2,6.

Відповідно і кількість дітей до 18 років, яких в світі нараховується приблизно 2 млрд. 200 млн., в найрозвинутіших країнах становить 190 млн., а в країнах Азії та Африки понад 1 млрд. Охоплення навчанням усіх дітей шкільного віку в цих регіонах є проблематичним.

• Кількість людей поважного віку. У результаті збільшення тривалості життя частка тих, кому понад 65 років постійно збільшується

Це породжує необхідність і проблеми забезпечення освіти людей «третього віку».

Важливою соціально-економічною характеристикою с приналежність країни до певного типу суспільства. Переважно їх виділяють три типи: до індустріальне (аграрне) - близько З.млрл. населення; індустріальне - близько 2 млрд. населення; постіндустріальне (інформаційне) - близько 1 млрд. населення.

Безумовно, що освітні потреби суспільства зумовлюються його типом. Найбільше спрямоване на освіченість постіндустріальне суспільство (Денісл Белл) Постіндустріальне суспільство — це суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.

Одночасно новітні технології постіндустріального суспільства постійно створюють нові ризики від яких дуже важко вберегтись природі і людству: ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди та відходи виробництва тощо. Це породжує моральну відповідальність науки і технічних винаходів.

Важливим соціальним показником розвитку країни є соціальна стратифікація - розподіл людей на прошарки (класи). За показниками 4-х критеріїв (шкал) - прибуток, влада, освіта, престижність заняття, все населення поділяється на 3 основні страти: багаті, бідні (малозабезпечені), заможні (середній клас).

Основну частку населення у постіндустріальних країнах (55-80%) становить середній клас

Таким чином, приналежність до середнього класу зумовлюється рівнем отриманої освіти і професії.

Про соціально-економічний рівень суспільства свідчить наявність бідного населення. Бідність є проявом соціальної нерівності. Існує 2 її різновиди:

1. Абсолютна бідність - такий стан, при якому індивід на свій прибуток не здатен задовольнити навіть базові потреби або здатен задовольняти тільки мінімальні погреби, що забезпечують біологічне виживання. Бідні батьки не здатні:

забезпечити дітям нормальне харчування вдома і в школі; постійно, в міру зростання дітей, купувати їм одежу; забезпечити нормальні умови для навчання дітей.

Абсолютна бідність, як правило, притаманна доіндустріальним суспільствам. За цим показником найбільше бідних людей в Південній Азії (47%) і Африці (36%).

2. Відносна бідність має соціальний характер, вона може виявлятись при порівнянні життя з іншими. Відносна бідність притаманна для всіх типів суспільств. Вона визначається різними національними показниками і методиками. У світовій статистиці, для розвинутих країн застосовується показник відносної бідності - це 14,4 дол в день (часто це не співпадаає з національними показниками):

Загалом статусна ієрархія зумовлює рівень освіта, культури та ціннісних орієнтацій суспільства.

Важливим показником розвитку суспільства є його інформаційне забезпечення. Вчені вважають, що нині людство переживає четверту інформаційну революцію.

1. - виникнення письма і збереження знань для наступних поколінь

2. - винахід книгодрукування, що дало змогу широко розповсюджувати знання

3. - поява телеграфу, телефону, радіо, телебачення, що дало змогу оперативно і на віддалі інформувати

4. - винахід комп’ютера. Прогрес в нагромадженні, зберіганні, обробці і використанні інформації.

Велике значення для інформатизації, освіти, соціальної комунікації, ділових контактів і проведення

дозвілля має Інтернет (Світова павутина), яка почала активно розвиватись з 1991 року. Інтернет є «глобальним культурним феноменом» (Б. Гейтс), який постійно збільшує обсяги та різноманітність доступної індивіду інформації, незалежно від місця перебування. Зараз в світі нараховується І млрд. 463 млн. користувачів Інтернету (22 % населення світу). В постіндустріальних країнах темпи інтернетизації дуже високі, Інтернетом тут користуються від 60 до 90% населення (США, Великобританія, Канада, Норвегія, Австралія, Японія і ін ).

Розвиток освітньої системи зумовлений і політичними факторами:

1. форма державного правління (республіканська 150, монархія - 40);

2. характер державного управління (демократичний, авторитарний, тоталітарний, перехідний);

3. форми державного устрою.

Важливою характеристикою країни є приналежність П до авторитетних міжурядових організацій.

Таким чином, на функціонування освітньої системи кожної країни, впливають всі перераховані вище соціально-економічні, інформаційні і політичні фактори.

М 10. Взаємозв’язок релігії і освіти.

Релігія, яка охоплює майже всі сфери людського життя, виконує і просвітницьку функцію Вона полягає в наступному: поширення знань про історію; підготовка кадрів духовенства; здійснення релігійної освіти віруючих; викладання релігій в загальноосвітніх закладах; утримання загальноосвітніх і вищих навчальних закладів; релігійне виховання; місіонерська діяльність.

Всі світові і національні релігії мають безпосередній вплив на становлення і розвиток освітніх систем тих країн, в я£их вони домінують. Особливо це стосується світових релігій: буддизм; християнство; іслам.

Буддизм.

Особливості буддійської педагогіки (остаточно сформувалась в 6 ст. н е.):

1. «Вчення Будди можна зрозуміти спостерігаючи за власним розумом і заглянувши в своє сеоце». Здійснюється це з допомогою дхьяни (споглядання);

2. «Учитель не вчить, а вказує на шлях, яким повинен йти учень до відкриття». «Учитель має опуститись до незнання учня і піднятись разом з ним до знання». «Учитель розвиває в учня гідність», «Учитель - благий друг»;

3. Духовний наставник монастирського освітнього центру був учня зразком моральної досконалості, особою до якої той відчував почуття патріархальної любові і пошани;

4. Основні методи, які застосовуються в навчанні - коментування і слухання священних текстів, метод питань і відповідей (шлях до інтуїтивного розуміння істини), парадокси, загадки, мовчазне споглядання;

5. У вихованні суровий аскетизм - харчування двічі на день, мінімум предметів побуту, щоденні молитви і жертвопринесення.

Представники буддійської релігії переконані, що освіта в буддійських школах особиста справа кожного і особливо сім'ї.

Християнство.

У 19 - поч. 20 ст. в більшості країн Європи і Америки були прийняті закони про відокремлення школи від церкви, секуляризація школи.

Особливості співвідношення християнської віри та освіти в сучасному світі:

1. У більшості країн світу дозволено (конституціями - Італія, Іспанія, Німеччина, Польща, Канада, Бразилія, Колумбія і ін., нормативними актами) створювати конфесійні освітні заклади, які мають статус приватних (католицькі, протестантські, православні, єзуїтські, бенедиктинські тощо) і підконтрольні тій чи іншій церкві. Ці заклади різного рівня: дошкільні, загальноосвітні, вищі.

2. Існує декілька варіантів відносин між властями і діючими конфесійними школами. 1) Невтручання в справи конфесійних шкіл. 2) Укладання контрактів (Франція, Іспанія). 3) Мають права публічних (державних) шкіл (Австрія).

3. Особливий вплив на освіту має католицизм. Апостольська столиця (Ватикан) укладає договори (конкордати) з державами, якими обумовлює ставлення держави до католицьких шкіл (Німеччина, Італія, Словаччина, Австрія, Польща, Чехія, Іспанія, Португалія і ін.) та релігійної освіти і виховання. Часто католицькі шкодо отримують статус публічних, що надає їм не лише привілеї (плата учителям, забезпечення підручниками), а зобов’язання навчати дітей різних віросповідань.

4. Здійснення релігійного навчання в державних школах. У більшості країн (крім Франції, Японії, Швейцарії, США і ін.) викладаються навчальні предмети релігійного змісту: релігія, християнська етика, релігійне навчання, релігійні рухи тощо. «Релігія викладається в загальноосвітніх школах як повноправний предмет» (Конституція ФРН, ст. 7, п. 3) Навіть у зовсім світських державах учнів обов’язково знайомлять з релігіями на суспільствознавчих навчальних предметах. До 12-14 років питання вивчення релігії в школі (або вибір факультативних навчальних курсів) вирішують батьки, а далі учень сам рішає чи вивчати йому цей предмет. Зміст навчальних предметів погоджується з представниками церков.

5. Підготовка викладачів релігії здійснюється в державних навчальних закладах. Викладають предмет фахівці історії, суспільствознавчих наук, громадянської освіти, можуть і духовні особи. Іноді необхідна рекомендація церкви для викладання (ставляться вимоги до відповідності церковним принципам).

6. У більшості країн оцінка за релігієзнавство або не виставляється, або не заноситься до атестату. Але існують і варіанти, коли цей предмет не виділяють з поміж інших.

7. Релігійне виховання пов’язане з врахуванням релігійних почуттів і переконань учнів і їх батьків. Особливу роль відіграє ставлення до релігійної символіки в освітніх закладах. Часто використання в школах розп’ять, хрестів заборонено (законами Франції, Швейцарії, ФРН і ін ), у деяких країнах навіть в одежі учнів забороняється релігійна атрибутика і символіка (Франція, Швейцарія). Особливе ставлення до молитов. Переважно вони повинні мати добровільний характер. У Великобританії релігійне виховання відбувається у вигляді щоденного обоввязкового акту богослужінь для всіх учнів (за згодою батьків). Прагнення протиставити традиційне християнське віровчення харизматичним церквам, які намагаються впливати на школярів (особливо з слабкою психікою).

Іслам.

Особливості співвідношення мусульманської віри та освіти:

• Починаючи з 7 ст. масове розповсюдження освіти у мусульманському світі.

• В епоху середньовіччя вища освіта арабів була еталоном для Європи. У вищих ісламських школах навчались християни та іудеї, які ставали потім вченими, політичними і релігійними діячами. Через арабів в Європу проник арістотелізм.

• Авторами підручників для медресе були мислителі: Біруні (математика, астрономія, географія), ібн Рушд (медицина), Авіценна (математика, медицина).

• Європейські університети створювались за зразком арабських навчальних закладів.

• З часом освіта арабів перетворилась в догматичну і закостенілу. Власне і в наш час навчання в мектебах невеликих поселень і сіл майже нічим не відрізняється від середньовічного (лише можливістю дівчаток здобувати початкову освіту). Вивчення ісламу і релігійних звичаїв відбувається в усіх ланках загальноосвітньої школи мусульманських країн.

• Обмеженою залишається середня і вища жіноча освіта, особливо в радикальних ісламських країнах. Коли при владі в Афганістані був Талібан, освіта для жінок взагалі була заборонена. Вища освіта бурхливо розвивається в багатих арабських країнах, які мають нафтодолари.

Загалом необхідно зазначити, що між релігією і освітою залишається тісний взаємозв’язок:

У буддійських і мусульманських країнах цей взаємозв’язок заохочується як в навчанні, так і у вихованні, що дозволяє розширювати коло віруючих і зміцнювати релігійну общину;

У більшості християнських країн викладання релігії та релігійне виховання посідає значне місце. Це пов’язане з тим, що зміст морально-релігійного виховання в сучасному світі орієнтований не лише на служіння Богові, але і суспільству Церква бере активну участь в організації позаурочної роботи та соціального виховання школярів.

Важлива роль у релігійному вихованні відводиться родині. 25 лютого 1981 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію згідно якої релігійне виховання дітей повинні здійснювати батьки відповідно до власних релігійних переконань.