2. Поява загальноосвітніх шкіл (елементарної грамоти).

Поява писемності зумовила появу шкіл. В 3 тис. до н е. виникають школи в Стародавньому Сході, в таких країнах, як: Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай. Це переважно були школи, які навчали грамоті синів знаті, жреців, писарів, службовців (письмо, читання, обрахунки, астрономічні знання). Навчання було тривалим і важким тому, що:

• складна процедура письма (ієрогліфічна, силабічна), спосіб написання і обрахунків;

• матеріали і засоби для письма утруднювали написання текстів (глина, віск, стиль);

• передавав знання тільки учитель, який користувався особливою повагою, бо знав знаки (письмо) „дароване богами”.

Поява шкіл сприяла розширенню кола грамотних людей. Особливу роль в розвитку світської масової освіти для вільних громадян відіграли школи Давньої Греції та Риму і залежних від нього провінцій Європа (старий світ), після вкорінення християнства, стала колискою розповсюдження сучасної шкільної освіти майже в усьому світі:

2. Поява вищих шкіл (та професійної підготовки)

Традиції вищої освіти започатковані арабськими країнами з 9 ст. і європейськими країнами з 11 століття у зв’язку з розвитком міст і торгівлі між країнами. Кількість університетів і інших типів вищої освіти постійно зростає.

2. Державний характер освіти

Розвиток ремесел і торгівлі в Західній Європі та італійське Відродження (13-14 ст.) привели до появи світської освіти:

У 17 ст. виникають перші державні школи. Які з часом розповсюджуються по всій Європі і світу. В ( 19-поч. 20 сг. остаточно формуються державні національні системи освіти і апарат державного управління ними:

2. Законодавче закріплення і реалізація обов'язкової початково? освіти

До 18-19 ст. в розвинутих країнах сформувалась ідея обов’язковості елементарної освіти для всіх представників населення. Причини, що спонукали до такої ідеї.

• Мануфактурне виробництво вимагало елементарного навчання робітників (прийняття едиктів у Франції з 1566 до 1698 рр., німецьких землях уставів від 1557 до 1717 рр.)

• Промислова революція 17-19 ст.

• Розгортання промислової і сільськогосподарської конкуренції між країнами.

• Демократизація суспільств. Розширення виборчих прав вимагало грамотності виборців.

• Формування громадської думки відносно обов’язкової елементарної освіти. 18 століття в Європі було назване століттям Просвітництва. В цей час Дідро писав: „Зробити народ освіченим, значить цивілізувати його, погасити знання в народі - значить вернути його в первісний стан варварства”. Бабеф: „Освіта є загальною потребою. Суспільство повинно всіляко сприяти прогресу суспільного розуму і зробити освіту доступною для всіх громадян”.

• Проповідниками ідей освіченості і культури були видатні мислителі, церковні діячі. В 16ст. ідеолог протестантизму Мартін Лютер пропонував властям, щоб в містах, містечках і селах були влаштовані школи для навчання грамоти всього населення, щоб кожен самостійно міг читати Біблію (в лютеранській Швеції це було реалізовано за законом 1686 р.)

• Одержавлення системи освіти.

У розвинутих країнах приймаються закони про обов’язкове початкове навчання:

Фактично до середини 20-го ст. розвинуті країни стали країнами суцільної грамотності (показник якої увійшов до соціальних стандартів суспільства).