5.3. Ведення оборони ротою. Особливості організації та ведення оборони в особливих умовах

Перед переходом противника в атаку він буде завдавати вогневі удари, удари авіації, застосовувати вогонь артилерії по підрозділах десанту, які обороняються.

З початком вогневої підготовки весь особовий склад укривається, а командир роти і спостерігач ведуть спостереження з метою одночасного виявлення переходу противника в атаку.

З переходом противника в атаку командир роти подає команду взводам на відкриття вогню з метою знищення, у першу чергу, танків і інших броньованих машин противника. Вогонь відкривається з підходом противника на дійсну дальність стрільби.

У міру наближення противника до переднього краю вогонь доводиться до найвищої напруги. При цьому особовий склад роти, у першу чергу, знищує танки та інші броньовані машини противника, а потім вогнем з кулеметів і автоматів відсікає піхоту від танків і знищує її.

Противник, який ввірвався в опорний пункт роти, знищується в упор, гранатами та у рукопашному бою.

У випадку обходу противником опорного пункту рота переходить до кругової оборони і міцно утримує зайняті позиції, знищуючи противника з усіх видів зброї, чи діє за вказівкою командира роти.

Якщо атака противника перед фронтом роти відбита, вогонь переноситься по противнику, який атакує сусідні підрозділи, при цьому командир роти частину вогневих засобів залишає для знищення противника, який заліг або відходить перед фронтом роти.

Після відбиття атаки командир роти відновлює систему вогню та зруйновані фортифікаційні спорудження, поповнює боєприпаси, при необхідності, з дозволу командира батальйону проводить зміну бойових машин і вогневих засобів. Пораненим надається медична допомога, а важкопоранені виносяться на пункт збору поранених роти. Про результати бою, трофеї і втрати командир роти доповідає командиру батальйону.

При одержанні наказу на відхід командир роти вказує командирам взводів і доданим вогневим засобам напрямок і порядок відходу та сигнал відходу.

Рота відходить на вказаний рубіж всім складом одночасно чи по взводах (групами, по одному), послідовно займаючи позиції для оборони.

Відрив від противника повинен здійснюватися раптово, у момент ослаблення його вогню чи з використанням вогню своєї артилерії, ударів авіації та димів.

Бойові машини вогнем з-за укриття забезпечують відхід від своїх підрозділів, які відходять на вказаний рубіж у встановленому порядку. Відірвавшись від противника, командир роти розміщає особовий склад у бойових машинах і в колоні стрімко висувається у вказаному напрямку.

Під особливими умовами слід розуміти умови переходу до оборони, коли один або декілька елементів обстановки в сукупності чинять вирішальний вплив на роботу командирів і дії підрозділів. Такими елементами обстановки можуть бути ніч (у тому числі і полярна), характер місцевості (гори, пустеля), переважання однорідних місцевих предметів (ліс, населені пункти), пора року.

Успіх роботи командирів з організації оборони і дій підрозділів залежить від правильного обліку конкретних особливостей обстановки, уміння повною мірою використовувати сприятливі та ослабити негативні впливи цих особливостей.

Особливості організації оборони вночі

Ніч різко знижує умови спостереження, можливості ведення прицільного вогню без використання приладів нічного бачення і освітлення місцевості, є природним часом доби для відпочинку людського організму; нічні температури повітря, як правило, нижче денних. Фізіологічні особливості зору людини унеможливлюють розпізнавання елементів обстановки за кольором, у тому числі і при використанні приладів нічного бачення; ярко пофарбовані і добре помітні при денному освітленні деталі обстановки вночі спостерігаються в чорно-білому зображенні, призначені вдень орієнтири стають погано помітні і не спостережувані на тлі місцевості. Вночі спотворюється уявлення про відстань до предметів, оскільки світліші і підсвічені предмети, джерела світла, спалахи пострілів і розривів здаються ближчими, ніж насправді.

У той же час ніч приховує дії підрозділів, дозволяє потайно проводити маневр підрозділами і вогневими засобами, роботи з інженерного забезпечення; вночі покращується чутність.

При організації оборони вночі необхідно наслідувати наступні рекомендації.

Для вказівки напрямку висування в опорні пункти (на вогневі позиції) і напрямки вогню використовувати навігаційні прилади бойових машин, компаси, магнітні азимути, добре помітні вночі орієнтири і місцеві предмети, вказані на карті. При використанні навігаційних приладів і компасів підрозділам вказуються азимут руху і відстань, яку треба пройти. При вказівці напрямку по лінії місцевості необхідно вказати вибрану лінію, точку відліку і відстань, яку необхідно пройти по цій лінії. Як орієнтири необхідно вибирати місцеві предмети, добре видимі на тлі неба.

Велику частину вогневих засобів в темний час необхідно висувати ближче до переднього краю або в проміжки між підрозділами з метою виключити або максимально скоротити необхідність ведення вогню через голови своїх військ; вогневі засоби розміщувати в нижчих місцях, щоб цілі противника розрізнялися на тлі неба.

Спостереження доповнювати підслуховуванням. Пости підслуховування можуть виноситися за передній край і на фланги опорних пунктів. До складу поста підслуховування, винесеного за межі опорного пункту, призначати не менше двох чоловік.

Режим роботи засобів нічного бачення встановлюється командиром роти з урахуванням забезпечення безперервного спостереження за противником і економії джерел живлення. До складу чергових вогневих засобів призначаються, як правило, вогневі засоби, оснащені нічними прицілами. Напрямки переміщення (маневру) підрозділів, вогневих засобів і окремих військовослужбовців мають бути більш прямолінійними, ніж вдень. Про пересування, пов'язані з виходом за межі опорних пунктів, необхідно сповіщати сусідів.

Для розпізнання своїх військовослужбовців і бойових машин вночі, особливо підрозділів, висланих в розвідку, для проведення засідок за переднім краєм (бойової охорони), спостерігачів, розрахунків чергових вогневих засобів на позиціях поза межами опорних пунктів можуть встановлюватися відмітні знаки у вигляді білих пов'язок на рукаві або головному уборі військовослужбовців, білих смуг на певному місці бойових машин. Практикою війни і повсякденним бойовим навчанням військ в мирний час доведено, що подібні відмітні знаки добре видно вночі в середніх умовах видимості на відстані 15-20 м. Відпочинок особового складу, якщо дозволяє обстановка, організовується позмінно безпосередньо на позиціях (при зброї) з розрахунку не більш за одну третину особового складу одночасно.

Підготовка зброї до стрільби вночі організовується і проводиться завчасно у світлий час доби.

Особливості організації оборони в місті

Особливостями міста, що позитивно впливають на організацію і ведення оборонного бою, є наявність міцних цегляних і залізобетонних будівель, що забезпечують укриття особового складу і бойової техніки від спостереження і вогню противника і проведення потайного маневру підрозділами і вогневими засобами; багатоповерхові будівлі дозволяють створювати багатоярусний вогонь на підступах до оборони; значно знижується ефективність застосування противником танків, самохідних установок, бронетранспортерів; проведення атак можливе головним чином уздовж вулиць. При проведенні атак танки та інші броньовані машини будуть обмежені в маневрі, вимушені будуть діяти невеликими групами, прямолінійно, матимуть обмежені можливості для ураження вогневих засобів, що обороняються, розташованих на верхніх поверхах; знижуються можливості противника із застосування артилерії для стрільби із закритих позицій і використання вертольотів вогневої підтримки через небезпеку ураження своїх військ; розвинена мережа міських підземних комунікацій дозволяє тим, що обороняються, проводити маневр невеликими підрозділами з метою виходу на фланги і в тил противника, що наступає, для проведення раптових контратак, знищення пунктів управління та артилерії противника, ураження танків в початкових положеннях для атаки.

У той же час оборона в місті має і ряд негативних явищ, які необхідно враховувати при організації і веденні бою. Основними з них є: обмежене застосування ПТУР для ураження танків і інших важливих цілей противника на великі дальності; можливість потайного накопичення противника на початкових рубежах і раптовий перехід в атаку з близьких відстаней, можливість просочування дрібних груп противника в тил і на фланги тих, що обороняються, через проломи в будівлях і по підземних комунікаціях; можливість виникнення пожеж і застою отруйних речовин в будівлях і підвалах, у тому числі і чадного газу, можливість утворення завалів. Крім того, цегляні і залізобетонні будівлі, залізні дахи будівель негативно впливають на роботу засобів радіозв'язку і засобів радіотехнічної розвідки.

Батальйонний район оборони в місті включає один або декілька кварталів, опорний пункт роти – один квартал або декілька будівель, опорний пункт взводу – одну-дві будівлі. Відділення може обороняти будівлю або поверх будівлі.

Бойовий порядок роти будується в один ешелон з виділенням резерву. Основу опорних пунктів рот (взводів) складають особливо міцні кутові будівлі з підвалами, забезпечуючи спостереження та обстріл підступів до них, а також кругову оборону.

Система вогню повинна забезпечити ураження противника на рубежах його накопичення і переходу в атаку, завдання рішучого ураження перед переднім краєм, знищення груп противника, що увірвалися в будівлі, що оборонялися, блокування будівель, захоплених противником, підготовку і проведення контратак.

Додана роті артилерія використовується головним чином для стрільби прямою наводкою; управління її вогнем децентралізується.

Площі, вулиці, сквери і парки, прохідні двори повинні прострілюватися перехресним вогнем протитанкових засобів на можливо велику глибину; маневр протитанковими засобами повинен забезпечити зосередження вогню в найкоротші терміни на вирішальному напрямку. Позиції бойових машин, самохідно-артилерійських установок, використовуваних для стрільби прямою наводкою, вибираються за кам'яними огорожами та огорожами на перших поверхах і в напівпідвалах міцних будівель, у дворах, скверах і інших зручних місцях, що забезпечують швидкий і потайний перехід з однієї вогневої позиції на іншу. Вогневі позиції ручних і станкових протитанкових гранатометів можуть вибиратися на верхніх поверхах і горищах будівель з урахуванням можливості швидкої зміни вогневої позиції.

Вогонь стрілецької зброї має бути багатоярусним, для чого вогневі позиції кулеметів і місця стрільців вибираються як на нижніх, так і на верхніх поверхах (горищах) будівель. Зосереджений вогонь стрілецької зброї підрозділів готується по виходах з будівель, зайнятих противником, виходах з тунелів метро, проходах між міцними будівлями у напрямку вірогідних атак піхоти противника і на ближніх підступах до будівель, що обороняються. Вогневі (стартові) позиції доданих зенітних засобів розташовуються в скверах, великих дворах і інших місцях, що забезпечують зручність ведення вогню по повітряних цілях. Зенітні артилерійські засоби готуються для ведення вогню по наземних цілях. Позиції стрільців-зенітників вибираються на горищах і дахах високих будівель.

Командно-спостережні пункти командира батальйону і рот розміщуються в міцних будівлях, що забезпечують спостереження за діями противника і своїх військ на напрямку зосередження основних зусиль тих, що обороняються. Радіостанції командирів підрозділів можуть розміщуватися на верхніх поверхах (горищах будівель) і з’єднуватися з КНП дротовим зв’язком;

КНП командира взводу розміщується безпосередньо в опорному пункті взводу. Для управління підрозділами та окремими вогневими засобами можуть бути використані лінії міської телефонної мережі, що збереглися в робочому стані.

Інженерне обладнання полягає в пристосуванні будівель до оборони, улаштуванні завалів і руйнувань, установці мінно-вибухових загороджень. Вікна і двері, що виходять з будівель у бік противника, закладаються цеглою, мішками із землею; у них проробляються бійниці. У міжповерхових перекриттях, а в секційних будівлях між секціями проробляються проломи для сполучення між підрозділами та окремими вогневими засобами. В підвалах міцних будівель влаштовуються укриття, там же розміщуються пункти збору поранених і тилові підрозділи. Будівлі і споруди, що не мають оборонного значення і заважають огляду та обстрілу, руйнуються (спалюються). Виходи з підземних міських комунікаційних споруд, не використовувані нашими військами, завалюються і беруться під спостереження. При проведенні протипожежних заходів будівлі і споруди очищаються від легкозаймистих речовин, створюються запаси води. М’які меблі і домашнє начиння (ватні і пухові матраци і ковдри, килими, перини, дивани) є хорошими захисними матеріалами від вогню стрілецької зброї та осколків снарядів противника і мають відмінні звукопоглинальні властивості. Ці предмети домашнього вжитку можуть використовуватися для улаштування бійниць, уловлювання куль і осколків в приміщеннях з не обштукатуреними стінами і для поглинання звуку пострілів. Проте слід враховувати, що ці матеріали легко запалюються.

Мінно-вибухові загородження встановлюються в проходах між будівлями і на підступах до них, осколкові міни спрямованої дії – уздовж стін будівель, у під’їздах будинків, у тунелях міських підземних комунікацій.

При підготовці до бойових дій в місті підрозділи забезпечуються підвищеним запасом боєприпасів до стрілецької зброї, і особливо ручними гранатами. Крім того командирам підрозділів видається план міста, а при необхідності і детальні плани окремих будівель і об'єктів.

Особливості організації оборони в горах

Гірська місцевість складається з окремих роз’єднаних і відособлених одне від одної ділянок місцевості, сполучення між якими можливо тільки по окремих напрямках, тому оборона в горах будуватиметься окремими опорними пунктами рот і взводів.

Наступ противника можливий по долинах, уздовж хребтів гір, уздовж доріг і на інших доступних напрямках. Опорні пункти тих, що обороняються, повинні перехоплювати усі можливі напрямки наступу противника, на них рішуче масується вогонь усіх засобів. Ділянки місцевості і напрямку, де наступ противника малоймовірний, або доступні тільки для дій дрібних піших груп, включаються в додаткові сектори обстрілу або прикриваються вогнем окремих, спеціально виділених засобів, а також загородженнями.

Дорожня мережа в горах розвинена, як правило, слабо. Для гірських доріг характерні круті спуски і підйоми, повороти; на них є велика кількість легко уразливих дорожніх споруд – мостів, віадуків, карнизів, підпірних стін, тунелів; дороги до перевалів прокладені у вигляді серпантину. Частина місцевих доріг і стежок важкодоступна, а іноді недоступна для руху великогабаритної бойової і транспортної техніки – танків, бойових машин, бронетранспортерів, тягачів з причепами. Частина доріг допускає тільки односторонній рух.

Опорні пункти підрозділів, що обороняються, повинні надійно перекривати дороги і стежки, а система вогню – забезпечувати знищення танків, що наступають уздовж доріг і стежок, бронетранспортерів і живої сили противника.

Найбільш щільним вогнем прикриваються дорожні споруди, виходи з тунелів, приховані повороти, пологі підйоми і спуски. По цих місцях готується зосереджений вогонь усіх видів зброї. Руйнування дорожніх споруд виробляється за наказом старшого командира.

Зміна погоди в горах відбувається дуже швидко; у дощ гірські струмки і річки швидко наповнюються водою і стають недоступними для переправи убрід, в короткі терміни значні ділянки в долинах річок і струмків можуть виявитися затопленими;

після сходу води напрямок основного русла може змінитися, а сама долина виявитися захаращеною каменями, стволами дерев і іншими наносними матеріалами.

Опорні пункти, позиції відділень і вогневі позиції вогневих засобів вибираються вище за рівні можливого підйому води; система вогню уточнюється з різкою зміною погоди і фактичним станом водного режиму.

Добові коливання температури в теплу пору року можуть бути значними, тому підрозділи в горах повинні забезпечуватися теплим обмундируванням, утеплювачами для двигунів машин, незамерзаючими рідинами, що охолоджують.

Розрідженість повітря на висотах більше 1000 м призводить до швидкого стомлення особового складу і появи гірської хвороби; потужність двигунів машин падає через нестачу кисню. Враховуючи ці чинники, командири підрозділів повинні періодично надавати відпочинок особовому складу, вносити корективи до розрахункових швидкостей руху підрозділів при їх пересуваннях, у вантажопідіймальність і прохідність бойової і транспортної техніки. Ці чинники необхідно враховувати і при визначенні можливостей противника.

Кам'янистий ґрунт викликає підвищений знос ходової частини гусеничних і колісних машин; круті спуски, підйоми і повороти підвищують знос гальмівних пристроїв. Командири підрозділів повинні частіше контролювати стан гусеничних стрічок, колісних покришок, гальмівних систем, створювати запаси запасних частин і матеріалів в підрозділах. Висока прозорість атмосфери в горах, різка пересіченість рельєфу спотворюють в горах уявлення про відстані – місцеві предмети і цілі здаються ближче, ніж насправді. При організації системи вогню окомірні дані необхідно перевіряти ще раз за допомогою карти, оптичних і інших приладів, а також, якщо це допускається обстановкою, практичною пристрілкою.

При виборі опорних пунктів і позицій підрозділів, організації системи вогню необхідно враховувати місця можливих каменепадів і сходу снігової лавини. При необхідності розмістити підрозділи і вогневі засоби на загрозливих каменепадами і сніговою лавиною ділянках останні можуть обрушуватися завчасно до зайняття їх підрозділами. При проведенні інженерного обладнання опорних пунктів і позицій можуть влаштовуватися штучні каменепади для поразки противника.

Шар рослинного ґрунту в горах тонкий, а скельні ґрунти утрудняють відривання окопів і збільшують ступінь ураження особового складу осколками каменів при розривах снарядів (мін) і рикошетах куль. Тому для вогневих позицій бойових машин і інших великогабаритних вогневих засобів вибираються, як правило, природні укриття, нерівності, печери і гроти, а також влаштовуються окопи насипного типу з валунів і каменів. Вогневі позиції кулеметів, гранатометів, місця для стрільців вибираються в тріщинах, за валунами або влаштовуються окопи насипного типу. Для зменшення можливості ураження осколками каменів бруствери покриваються шаром ґрунту. За наявності місцевого будівельного матеріалу окопи можуть влаштовуватися з кошиків або мішків, наповнених землею і щебенем.

Позиції зенітних засобів вибираються на командних висотах, контролюючих найбільш вірогідні напрямки нальоту авіації противника.

Командно-спостережні пункти розміщуються на висотах і схилах, що забезпечують спостереження за противником на найбільш вірогідних напрямах атак його головних сил, а також за діями своїх підрозділів на головному напрямку.

Гори перешкоджають поширенню радіохвиль УКВ діапазону, тому при визначенні місць КНП підлеглих і взаємодіючих підрозділів і засобів зв'язку необхідно розташовувати їх на місцях, що забезпечують пряму видимість цих точок, або організувати радіозв'язок за допомогою ретрансляції.

Рота може переходити до оборони в горах з метою утримання командних висот, перевалів, вузлів доріг, невеликих гірських проходів, переходів через ущелини, переправ через гірські річки.

Бойовий порядок роти залежно від бойового завдання і характеру місцевості може будуватися в один ешелон з виділенням резерву, в два ешелони, а іноді може мати і глибшу побудову, коли підрозділи, наприклад, при обороні ущелини (каньйону), розташовуватимуться один за іншим. При визначенні бойового порядку командир роти зобов'язаний передбачити надійне прикриття флангів опорних пунктів і заборонити обхід їх противником.

Усі опорні пункти готуються до кругової оборони.

Для знищення загонів, що обходять, противника, і підрозділів високомобільних десантних військ виділяються резерви або використовується другий ешелон роти, а також підрозділи з не атакованих противником ділянок.

Управління артилерією, як правило, децентралізується, велика частина її повзводно і погарматно додається парашутно-десантним (аеромобільно-десантним) ротам і взводам для ведення вогню прямою наводкою.

Зосереджений вогонь декількох засобів прямою наводкою може застосовуватися для руйнування дорожніх споруд в розташуванні противника або обрушення крутих схилів і створення завалів на поворотах доріг.

Особливості організації оборони в лісі

Оборона в лісі може вестися з метою утримання захопленого важливого об’єкта в глибині лісу, заборони підходу резервів противника до фронту або відведення його військ з фронту через ліс.

Наступ противника в лісі можливий уздовж доріг, узлісь, по великих полянах, просіках і інших доступних напрямках. Оборона підрозділів повітряного десанту будується окремими опорними пунктами рот і взводів, що перехоплюють найбільш вірогідні напрямки наступу противника. Основні зусилля тих, що обороняються, зосереджуються на утриманні узлісь, входів у них доріг, вузлів доріг і перехресть просік в глибині лісу, міжозерних дефіле, природних і штучних переправ через лісові річки, проходів через болота. Розташування опорних пунктів, позицій відділень і вогневих позицій вогневих засобів, що обороняються, повинно забезпечувати втягування противника у вогневі мішки, забороняти йому розгортання в бойовий порядок і маневр силами і засобами, не допускати обходу опорних пунктів і позицій, що обороняються по інших напрямках.

Бойовий порядок роти може бути в один або два ешелони. В один ешелон бойовий порядок будується при обороні на широкому фронті або у разі, коли ліс рідкісний і допускає дії танкових і мотопіхотних підрозділів поза дорогами, а також в неглибокому лісі. Двоешелонна побудова бойового порядку доцільна при обороні глибокого і густого лісу з одним-двома доступними для дій танків і мотопіхоти напрямками або якщо ліс має декілька (два і більше) входів, що сходяться в глибині.

Опорні пункти рот (взводів) першого ешелону вибираються у виступах узлісся, що забезпечують ведення флангового і перехресного вогню уздовж узлісся і в місцях входу в ліс. Передній край виноситься за узлісся, якщо місцевість перед узліссям має хороші маскувальні і захисні властивості (кущі, дрібнолісся, складки місцевості), або вибирається в 50 – 100 м в глибині лісу, в останньому випадку перед узліссям і безпосередньо на галявині розміщуються спостерігачі, чергові вогневі засоби або бойова охорона. Опорні пункти другого ешелону батальйону (роти) вибираються в районі лісових полян, перехресть доріг і просік, по берегах лісових річок і болот. Глибина батальйонного району оборони та опорних пунктів рот може бути значно більшою, ніж в звичайних умовах, і визначається вигідними для оборони природними рубежами в глибині лісу.

Взводи (відділення) в бойовому порядку роти (взводу) можуть розташовуватися в лінію, кутом вперед або назад, уступом залежно від рельєфу місцевості, конфігурації узлісся, взаємного розташування ділянок місцевості, зручних для організації оборони. При обороні окремого напрямку в лісі, що унеможливлює обходів противника, опорні пункти (позиції відділень у взводі) взводів можуть розташовуватися послідовно один за іншим.

Проміжки між опорними пунктами рот і взводів можуть бути більше, ніж в звичайних умовах; вони повинні знаходитися під постійним спостереженням, прикриватися вогнем виділених засобів, в них організовуються патрулювання і засідки, влаштовуються мінно-вибухові та інші загородження.

Система вогню організовується для знищення противника, що наступає, головним чином фланговим, перехресним і кинджальним вогнем на напрямках вірогідного наступу. Вона повинна забезпечувати завдання втрат противнику на підступах до переднього краю, заборонити спроби обходів позицій, що обороняються, рішуче знищення противника, що вклинився в оборону, а також проведення контратак.

Артилерія повзводно додається парашутно-десантним (аеромобільно-десантним) ротам і взводам; управління вогнем артилерії зазвичай децентралізується.

Вогневі позиції бойових машин, самохідно-артилерійських установок і інших вогневих засобів вибираються на узліссі, вигинах лісових доріг, перехрестях просік у місцях, що забезпечують ураження противника на максимальну дальність стрільби. Для кожної бойової машини, установки призначається декілька вогневих позицій, пов'язаних між собою дорогою (просікою) для швидкого переходу з однієї вогневої позиції на іншу. Вогонь бойових машин і доданої артилерії в першу чергу використовується для знищення танків, бронетранспортерів, бойових машин піхоти та інших броньованих цілей противника.

Для боротьби з танками, БТР, САУ, БМП противника при обороні в лісі дуже ефективні ручні протитанкові гранатомети (у тому числі й одноразового використання) і ручні протитанкові гранати.

Невеликі групи солдатів (до відділення), озброєні ручними протитанковими гранатометами і ручними протитанковими гранатами, можуть успішно діяти як протитанкові засідки на флангах і в проміжках між опорними пунктами.

Вогонь артилерії із закритих вогневих позицій використовується для постановки загороджувального вогню на узліссі, полянах, перехрестях доріг і просік, а також для пригнічення артилерії противника. Вогонь стрілецької зброї використовується для знищення живої сили, відкрито розташованих вогневих засобів противника і прикриття вогневих позицій бойових машин, САО і артилерійських засобів.

Зосереджений вогонь готується по узліссях, перехрестях доріг і просік, де найбільш вірогідне скупчення противника.

При підготовці до оборони в першу чергу здійснюється розчищення секторів обстрілу. Кущі і нижні суччя дерев вирубуються на висоту лінії вогню основної маси вогневих засобів (близько 1 м), що забезпечує ведення прицільного вогню таким, що обороняється і маскує їх від спостереження противником.

На сухих ділянках окопи відриваються повного профілю; на заболочених і ділянках з високим рівнем ґрунтових вод окопи влаштовуються насипного або напівнасипного типу з використанням стволів і гілок дерев.

Як протипіхотні загородження при обороні в лісі ефективні дротяні огорожі, мережі, завали з дерев. Як протитанкові загородження можуть влаштовуватися протитанкові бар'єри із стовбурів дерев на вузьких лісових дорогах і просіках, на узліссях біля входу в них; на полянах, перехрестях доріг і просік можуть влаштовуватися засіки з високо підпиляних (до 1 м) і таких, що повалили вершинами в один бік, дерев.

Усі перешкоди прикриваються вогнем, мінуються для заборони подолання і розтаскування їх.

Протитанкові і протипіхотні міни встановлюються окремими вогнищами на лісових дорогах і просіках і інших місцях вірогідного просування противника, міни спрямованої дії – на дорогах, просіках і узліссях.

Командно-спостережні пункти вибираються поблизу опорних пунктів на головному напрямку. Спостережні пости (спостерігачі) можуть розміщуватися на деревах; для спостерігачів, а також для стрільців-зенітників на деревах можуть обладнуватися майданчики для спостереження і ведення вогню.

З протипожежною метою позиції та опорні пункти очищаються від сухостою, сучків, сухої трави і моху; за наявності часу можуть відриватися захисні канави для заборони поширення низового вогню на позиції; при високому рівні ґрунтових вод відриваються прості колодязі (копки) для створення запасів води.

Особливості оборони в пустелі

Пустеля характеризується посушливим континентальним кліматом, украй бідним рослинним покривом, обмеженою кількістю джерел води, слабо розвиненою дорожньою мережею, сипким ґрунтом, великим добовим перепадом температури, малонаселеністю.

Рівнинний характер місцевості створює сприятливі можливості для організації спостереження на великі відстані і значною мірою утрудняє завдання противником раптових ударів. У той же час рівнинний характер сприяє здійсненню глибоких обходів. Оборона об’єкта (рубежу) в пустелі досягається утриманням окремих опорних пунктів рот і взводів, підготовлених до кругової оборони на найбільш вірогідних напрямках наступу противника. Опорні пункти вибираються на ділянках місцевості, що перехоплюють дороги, караванні шляхи і стежки, ділянки з твердим ґрунтом. Розвідка організовується і ведеться на велику глибину. Система вогню будується з розрахунком ураження противника, що наступає, вогнем на граничній дальності; вона повинна забезпечувати маневр вогнем і вогневими засобами як по фронту, так і в глибину. Одноманітність рельєфу, відсутність яскраво виражених місцевих предметів утрудняють орієнтування, спотворюють уявлення про відстані – цілі і місцеві предмети здаються ближче, ніж насправді.

При вказівці напрямку виходу підрозділів в опорні пункти (на позиції), постановці завдань розвідувальним органам, цілевказаннях необхідно частіше використовувати навігаційну апаратуру бойових машин. За відсутності природних орієнтирів необхідно створювати штучні, для чого доцільно використовувати розбиту техніку і великогабаритну зброю противника – танки, БТР, САУ, оскільки прості орієнтири з куп каменів, стовпчиків, кущів бур'яну в бою в умовах сильного пилу, який створюється при розривах снарядів і від руху бойової техніки, не будуть видимі. Підготовлені початкові дані для стрільби, якщо дозволяє обстановка, перевіряються стрільбою.

Велика запиленість атмосфери, особливо при вітрі і під час піщаних бур, може призвести до засмічення рухливих частин озброєння і відмови їх в бою, засмічення повітряних фільтрів бойових і транспортних машин. Для забезпечення безвідмовності зброї і техніки в бою зброя протирається досуха, повітряні фільтри промиваються (очищаються) частіше, ніж в звичайних умовах.

При проведенні інженерних робіт крутизни оборонних споруд зміцнюються мішками з піском, фашинами і матами з місцевого матеріалу. Місцеві джерела води перед вживанням ретельно обстежують, вживають заходів до захисту їх від занесення піском. У підрозділах створюються запаси питної води, встановлюється і суворо дотримується питний режим.

Для запобігання тепловим ударам в жаркий час дня командир підрозділу зобов'язаний встановити полегшену форму одягу особового складу (без натільної білизни, комбінезонів, з розстебнутими комірами) і наказати зняти частину спорядження (рюкзаки), що не є необхідним в даний момент. Перебування особового складу під сонцем без головного убору і роздягненими неприпустимо через можливі опіки шкіри. Над оборонними спорудами можливе обладнання легких навісів для створення тіні з плащ-наметів, брезентів, чохлів загального покриття зброї і техніки, з дозволу старшого командира – з тканини парашутів. Для запобігання перегріванню такі ж навіси доцільні і для бойових машин. Окрім захисту від сонячних променів ці навіси частково маскують бойову техніку від повітряного спостереження.

Шляхи висунення резерву на вогневі рубежі, рубежі переходу в контратаку і самі рубежі позначаються добре помітними покажчиками.

Санітарно-гігієнічні і спеціально-профілактичні заходи проводяться за вказівками старшого командира і можуть включати проведення щеплень особовому складу, встановлення режиму прийому їжі, використання питної води та ін. Особовому складу необхідно роз'яснити, що місцеве населення, як правило, має імунітет до багатьох хвороб, і відсутність хвороб серед місцевого населення і тварин не зменшує загрози захворювання.

Для захисту від комарів, мошки та інших комах командир зобов'язаний вжити заходів до забезпечення підрозділу накомарниками, сітками, мазями.

Особовий склад повинен знати отруйних змій і комах, а також правила надання першої допомоги потерпілим при укусах.

Особливості організації оборони на водній перешкоді

Побудова оборони на водній перешкоді багато в чому визначається характером водної перешкоди та її берегів. Так, зображення переднього краю оборони визначається конфігурацією берегів, побудова системи вогню залежить від розташування ділянок, зручних для форсування водної перешкоди противником і характеру берега, що обороняється, взаємне розташування підрозділів в бойовому порядку залежить від конфігурації і характеру берега, а також від вірогідного напрямку наступу противника після форсування водної перешкоди.

Найбільш зручними ділянками для форсування водної перешкоди, за поглядами вірогідного противника, є: вигін водної перешкоди, обернений опуклою частиною у бік того, що наступає та забезпечує пристрілювання позиції тих, що обороняються фланговим і перехресним вогнем; берег, який з боку тих, що наступають, панує над берегом тих, що обороняються, і в той же час має зручні з'їзди до води і природні маски (ліс, кущі, населені пункти), що забезпечують потайний вихід тих, що наступають, до урізу води; ділянки річки з островами і бродами. Для переправи танків під водою використовуються ділянки водної перешкоди з твердим дном на глибині до 5 м, з пологими і небагнистими берегами на обох сторонах; десантна переправа на плаваючій бойовій техніці і табельних переправних засобах (самохідних поромах, десантних човнах) організовується на плесах з течією не більше 2 м/с.

Побудова оборони на водній перешкоді повинна забезпечити завдання максимальних втрат противнику при підготовці його до форсування, знищення живої сили, бойової техніки і переправних засобів при виході їх до урізу і на дзеркалі водної перешкоди, рішуче знищення противника, що переправився. Це досягається правильним вибором опорних пунктів і побудовою бойового порядку, умілою організацією системи вогню, максимальним використанням місцевості на користь оборони, інженерним обладнанням.

Бойовий порядок роти частіше будується в один ешелон, з тим щоб полегшити участь максимальної кількості вогневих засобів у знищенні противника в найбільш відповідальний момент форсування – на дзеркалі води; резерв розташовується на напрямку найбільш вірогідних ділянок форсування. Опорні пункти і вогневі позиції розміщуються якомога ближче до урізу води, щоб забезпечити велику настильність траєкторій і збільшити площу простору, що вражається. Якщо берег багнистий і не дозволяє відривання окопів, біля урізу води розміщується частина вогневих засобів, а основна маса розташовується в місцях, що забезпечують укриття і вигідні умови для ведення вогню.

Система вогню будується на користь шквального вогню на ділянках найбільш вірогідного форсування водної перешкоди противником. Ділянки, де форсування малоймовірно, включаються в додаткові сектори обстрілу підрозділів або прикриваються вогнем окремих вогневих засобів із запасних позицій. Система вогню повинна заборонити противнику проведення розвідки водної перешкоди, зосередження і висування переправних засобів до води, підготовку плаваючої бойової техніки до форсування; забезпечити знищення противника при виході його до урізу води, на воді і при виході на берег.

Додану артилерію при підготовці противника до форсування доцільно використовувати із закритих позицій для пригнічення його вогневих засобів, що забезпечують форсування, для ураження противника в місцях підготовки його до форсування, а з початком переправи – для стрільби прямою наводкою по противнику на воді.

Вогонь ПТУР, засобів бойових машин, самохідно-артилерійських установок, гранатометів і артилерійських засобів застосовується для ураження танків, бронетранспортерів, плаваючих самохідних поромів при підході до урізу, на дзеркалі водної перешкоди і при виході їх на берег.

Слід пам'ятати, що танк, підготовлений до переправи по дну, не може вести вогонь з гармати і кулеметів в ході переправи, що повітрозабірна труба танка дуже уразлива від вогню зброї усіх видів і ураження її в підводному положенні танка може призвести до затоплення останнього.

Вогонь стрілецької зброї скеровується на ураження живої сили і вогневих засобів противника, що переправляються на десантних переправних і підручних засобах. Вогонь мінометів найбільш ефективний для ураження живої сили і переправних засобів на воді.

Мінно-вибухові загородження встановлюються в місцях вірогідного виходу бойової техніки противника на берег, що обороняється, причому частина протитанкових мін може бути встановлена у воді.

Інженерне обладнання окрім відривання окопів і пристрою мінно-вибухових загороджень може включати влаштування засік і завалів на лісистому березі, вибуховим способом штучних воронок на низьких берегах в місцях виходу противника з води, посилення крутизни обривів, а взимку – руйнування льоду.