Розділ 8 основи бойового застосування авіації сухопутних військ

8.1. Загальні положення

Авіація Сухопутних військ призначена для авіаційної підтримки військ шляхом знищення наземних, головним чином малорозмірних та рухомих об'єктів противника, переважно на передньому краї та в тактичній глибині, а також знищення повітряних десантів противника; десантування своїх повітряних десантів; ведення повітряної розвідки; мінування місцевості з повітря та виконання інших завдань забезпечення дій військ.

На озброєнні підрозділів авіації Сухопутних військ є бойові, транспортно-бойові, транспортно-десантні та спеціальні вертольоти.

Форми застосування екіпажів, підрозділів, частин авіації СВ:

Авіаційні удари:

- групові;

- одинокі.

Повітряні бої:

- знищення повітряного противника;

- відбиття атак повітряного противника;

- примушення противника до відмови виконувати поставлене завдання.

Спеціальні бойові польоти:

- ведення повітряної розвідки;

- перевезення військ, доставка військам техніки та вантажів;

- управління частинами;

- постановка перешкод;

- пошук та евакуація екіпажів літальних апаратів;

- вирішення інших завдань.

Частини та підрозділи авіації Сухопутних військ, беручи участь в операціях та бойових діях, виконують наступні вогневі завдання:

- ураження танків, артилерії, протитанкових та інших бронезасобів;

- ураження вертольотів противника в повітрі;

- ураження повітряних (морських) десантів;

- ураження аеромобільних частин (підрозділів) та ДРГ противника;

- забезпечення польоту транспортно-десантних вертольотів;

- авіаційна підтримка бойових дій десанту.

Крім того, бойові вертольоти можуть самостійно шукати та знищувати об'єкти у районі бойових дій десанту.

Транспортно-десантні вертольоти виконують наступні завдання:

- десантування тактичних та оперативно-тактичних повітряних десантів;

- участь у веденні десантно-штурмових та аеромобільних діях;

- забезпечення маневру та дій військ у ході бою;

- висадка розвідувальних та інших груп для захоплення та знищення важливих об'єктів противника;

- перевезення особового складу та переправочних засобів до ділянок форсування водних перешкод;

- евакуація поранених та хворих, а також військ після виконання ними задач в тилу противника.

Польоти вертольотів здійснюються на малих (200 – 1000 м) та гранично малих (до 200 м) висотах.

Розвідувальні вертольоти виконують наступні завдання:

- повітряна розвідка противника;

- повітряна радіаційна та хімічна розвідка місцевості;

- повітряна інженерна розвідка місцевості;

- повітряна розвідка погоди;

- спостереження за переднім краєм противника та полем бою.

Спеціальні вертольоти виконують наступні завдання:

- коригування вогню артилерії;

- мінування з повітря та встановлення димових (аерозольних) завіс;

- забезпечення управління військами і зв’язку у ході бою;

- пошук екіпажів літаків (вертольотів), що зазнали аварії.

Переліт АСхВ та ВТА з десантом у район десантування, як правило, здійснюється у смузі прольоту. Ширина смуги прольоту складається із ширини побудови бойового порядку АСхВ (ВТА) та двох дальностей ураження засобів ППО загальновійськових підрозділів противника (ширина для АА = 4-6 км).

Смуга прольоту, як правило, знаходиться у смузі подавлення засобів ППО противника, ширина якої складається із двох дальностей ураження засобів ППО противника малої дальності і складає 60 – 100 кілометрів.

Побудова бойових порядків АСхВ (ВТА) при десантуванні визначається умовами обстановки, характером бойових завдань десанту, можливостями засобів та систем міжлітакової навігації і повинно забезпечити мінімальні терміни викидання (висадки) повітряного десанту, безпеку польоту літаків (вертольотів) і приземлення особового складу після викидання, найменшу уразливість літаків (вертольотів) від засобів ППО противника.

В ході десантування бойовий порядок ВТА складається із декількох колон і включає групу забезпечення (наведення та РЕБ) та десантну групу.

Бойовий порядок АСхВ, як правило, включає групу розвідки та позначення площадок приземлення, групу подавлення засобів ППО, групу передового загону, групу РЕБ, десантну групу (головні сили), групу пошуково-рятувального забезпечення, резервну групу, демонстраційну групу, групу прикриття (головна, бокові, тильна).

При організації бойового польоту АСхВ призначаються: вихідний рубіж, контрольні пункти (рубежі) та рубіж бойового розходження.

Віддалення вихідного рубежу від дальньої границі ВРД повинно забезпечувати побудову бойового порядку частин АСхВ і може складати 15-30 км.

Контрольні пункти (рубежі) вибираються на кожному маршруті польоту через 30-50 км і в місцях різкої зміни напрямку та профілю польоту.

Рубіж бойового розходження призначається для перешикування частин (підрозділів) АСхВ, заходу їх на площадки приземлення та об’єкти атаки. Його віддалення від площадок приземлення (об’єктів для атаки з повітря) повинно забезпечити виконання маневрів для посадки вертольотів та нанесення ударів по об’єктах противника з повітря і складає 5-8 км.

Посадкові площадки, по можливості, повинні бути віддалені від місць розташування військ противника, населених пунктів, магістральних доріг та охороняємих об’єктів на відстань, яка забезпечує як скритність висадки, так і мінімальний термін для виходу до об’єкта захоплення (нальоту) або до місця влаштування засідки.

Для забезпечення надійного, скритого від противника, візуального виходу екіпажів на площадку в її районі, командир підрозділу повинен визначити 2-3 характерні орієнтири (лісовий масив, поворот річки, водоймище, характерні складки місцевості і т.д.), по яких визначається напрямок польоту вертольотів на гранично малій висоті.

Для перекидання підрозділів залучаються найбільш підготовлені екіпажі, які знають район бойових дій, здатні грамотно застосовувати тактичні прийоми щодо подолання ППО противника, вміють скрито та точно виходити на площадки висадки в умовах обмеженого використання радіотехнічних засобів, а також виконувати посадки на непозначені площадки обмежених розмірів вдень та вночі, в різних метеорологічних умовах.

Посадка групи у вертольоти та зліт повинні проводитися у короткий термін з дотриманням заходів маскування.

Для скорочення часу та забезпечення скритності зліт вертольотів виконується парами у режимі радіомовчання, з мінімальним використанням світлотехнічних засобів (у темний час доби).

Для зниження ефективності ППО противника у зоні дій її засобів екіпажі вертольотів повинні виконувати заздалегідь розроблені маневри для того, щоб затрудняти противнику виявлення наших вертольотів, наведення на них своїх винищувачів та бойових вертольотів, а також знизити ефективність протидії ЗКР та стрілецької зброї, політ необхідно виконувати на гранично малих висотах з використанням маскувальних властивостей місцевості, індивідуальних та групових засобів РЕБ.

Вихід вертольотів на посадкову площадку підрозділу повинен бути раптовим, точним щодо місця та часу. Для досягнення скритності та раптовості, екіпажі використовують тактичні прийоми:

- вихід у район висадки на гранично малій висоті з використанням для маскування рельєфу місцевості, лісних масивів та сприятливих метеорологічних умов (туман, опади низька хмарність);

- вихід на площадку з тилу, з напрямків менше прикритих засобами ППО противника, з боку темної частини горизонту (ввечері та вночі) по найбільш короткому шляху від площадок зльоту.

Перед висадкою підрозділу командир екіпажу повинен показати командиру підрозділу на карті місце висадки та напрямок, де знаходиться об’єкт відносно місця посадки.

Якщо висадку підрозділу посадковим способом здійснити неможливо (через нерівний ґрунт, заболоченості та високу рослинність), то його слід здійснювати з режиму висіння на висоті 1-1,5 м.

Важливим завданням, яке виконує авіація Сухопутних військ, є також евакуація підрозділів з району, де вони здійснювали розвідку, влаштовували засідку, проводили наліт або захоплення та знищення об’єкта.

Підрозділи авіації Сухопутних військ під час евакуації мають наступні завдання:

для транспортно-бойових вертольотів:

- приймання на борт та перевезення особового складу, озброєння, документів;

- ведення розвідки.

Для бойових вертольотів:

- знищення засобів ППО на маршруті польоту;

- прикриття бойового порядку від можливих атак вертольотів противника у повітрі;

- прикриття з повітря посадки та зльоту транспортно-бойових вертольотів на площадці.

Підбір площадок евакуації робиться заздалегідь. У залежності від обставин, для евакуації групи іноді можуть бути використані основні або запасні площадки, визначені для висадки. До евакуації підрозділів залучаються, як правило, екіпажі, які брали участь у їх висадці.

Евакуація може бути планова та позапланова. Необхідність позапланової евакуації частіше всього виникає через непередбачені обставини, появу у районі бойових дій значно переважаючих сил противника, загрозу оточення, неможливість відірватися від переслідування тощо. Тому завдання на евакуацію підрозділів командир частини АСхВ може ставити при постановці завдання на висадку або у терміновому порядку безпосередньо перед вильотом.

Однак і позапланові повернення підрозділів завжди повинні готуватися завчасно та певним чином забезпечуватися. У таких випадках обов’язково потрібно передбачати авіаційну підтримку підрозділів, яку бойові вертольоти будуть виконувати з метою нанесення ураження противнику у районі бойових дій, та створення умов для їх успішної евакуації.

При підльоті до району евакуації командир підрозділу (частини) АСхВ встановлює зв’язок з підрозділом по радіо, світловими або іншими сигналами та уточнює координати площадки. Сигнали розпізнавання в обов’язковому порядку повинні дублюватися різними засобами зв’язку та позначатися світловими, піротехнічними та іншими сигналами.

Для виводу вертольотів на площадку евакуації в підрозділі повинні бути радіостанції типу Р-853В1 або Р-809, засоби сигналізації та позначення, необхідні переговорні таблиці. Бажано, щоб у складі групи був спеціаліст, підготовлений у якості авіанавідника.

Наявність радіостанцій в підрозділі забезпечить точний вихід вертольотів на площадку, виконання маневру для заходу на посадку, а також надійне управління екіпажами вертольотів у районі евакуації.

Для позначення місцезнаходження групи доцільно застосовувати інфрачервоні ліхтарі або звичайні ліхтарі з екрануючим пристроєм (світлозахисними насадками), які запобігають розсіюванню світла вбік. Промінь ліхтаря повинен бути спрямований у бік вертольота.

Для забезпечення скритності від спостереження наземного противника яскравість світла ліхтарів повинна регулюватися в залежності від умов природного освітлення (за допомогою світлофільтрів або реостатів напруги): чим світліше ніч, тим яскравіше повинно бути світло ліхтаря і навпаки.

Командири підрозділів повинні знати особливості тактики дій бойових, транспортно-бойових та транспортних вертольотів і вміло їх застосовувати в ході виконання бойових завдань.

Висновок

Рішучий і напружений характер сучасного бою, застосування в них різноманітних високоефективних засобів вогневого ураження, радіоелектронної боротьби, автоматизованих систем управління зброєю і військами, нових, ефективних способів виконання завдань вимагають від командирів і штабів наявності глибоких знань і всебічних практичних навичок щодо підготовки і ведення бою в складних умовах. Неможливо собі уявити проведення сучасної операції (бою) без застосування високомобільних десантних військ з їх високою активністю, маневреністю, здатністю діяти у будь-яких умовах обстановки і на будь-якому напрямку.

Аналіз можливих умов бойових дій в тилу противника показує, що батальйону, якій діє у складі десанту, прийдеться виконувати поставлене завдання у щільному оточенні розгорнутих бойових частин угруповань противника, готових в будь-який момент, використовуючи свої резерви та, перш за все, авіаційні, вертольотні і бронетанкові частини, прийняти міри для ліквідації небезпеки у своєму тилу. Тому десанту протягом усього часу перебування в тилу противника належить безперервно відбивати удари його військ. За таких обставин перехід до оборони буде здійснюватися в умовах різко обмеженого часу на її організацію.

Прагнучи у короткий термін та з мінімальними для себе втратами знищити десант, противник буде переходити до найбільш рішучих тактичних прийомів ведення бою, використовуючи при цьому найбільш ефективні засоби та способи ураження, буде намагатися блокувати сили десанту, влаштовувати інженерні загородження на шляхах його руху, а ударами авіації, артилерії та застосуванням механізованих бронетанкових і високомобільних десантних військ у фланг та тил бойового порядку десанту знищити його.

Тільки глибокі знання основ застосування сил та засобів артилерії та ППО у бою, уміле використання їх бойових можливостей може привести до успіху у сучасному бою.