30. Правові засади організації фінансових відносин

Фін. право являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі планового залучення, розподілу і використання грошових фондів державою, необхідних для виконання завдань, поставлених на кожному етапі її розвитку. Фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси.

Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового права, полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життя суспільства - фінансовій діяльності держави. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

Ознаки суспільних відносин, що складають предмет фін. права

- мають владно-майновий характер;

- направлені на утворення, розподіл і використ держ. фін ресурсів;

- однією із сторін завжди виступає держава або її орган.

Фін. відносини, що є предметом фінансового права, виникають при:

— встановленні бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави;

— складанні, розгляді та затвердженні актів про бюджет;

— розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи;

— виконанні державного та місцевих бюджетів;

— збиранні податків, зборів, інших обов'язкових платежів;

— фінансуванні та кредитуванні;

— обов'язковому державному майновому й особистому страхуванні

— відносинах державного кредиту;

— регулюванні грошово-кредитної та валютної систем. Критерієм розмежування галузі в системі права є метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність юридичних засобів впливу, за допомогою яких забезпечується правове регулювання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин.

Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (імперативний, командно-вольовий). Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги держави в області фінансової діяльності.

Більша частина таких розпоряджень йде від фінансово-кредитних органів держави, створених спеціально для здійснення фінансової діяльності.

31. Світовий фінансовий ринок, його структура.

Світовий фінансовий ринок – система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Об’єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці; інтернаціоналізація суспільного виробництва; концентрація і централізація фінансового капіталу.

Основна функція світових фінансових ринків – забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи – кредитні та інвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:

- кредитний ринок – де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості; та

- ринок цінних паперів – на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування.

Грошовий ринок є ринком з великою конкуренцією, з інформацією про процентні ставки стосовно альтернативних документів, яку можна отримати по телефону. На грошовому ринку функціонує широке коло інвесторів, від приватних осіб та державних установ до великих корпорацій.

Фінансові ринки — це сукупність кредитно-фінансових установ, ринків цінних паперів. Біржовий ринок вичерпується поняттям фондової біржі як особливого, інституційно-організованого ринку, на якому обертаються цінні папери найвищої якості та здійснюються операції, що їх проводять професійні учасники ринку цінних паперів.

Міжнародний фінансовий ринок на сучасному етапі має такі особливості:

- доступ на світові ринки довгострокового кредитування для більшості позичальників значно спрощений;

- потрібні менші витрати на проведення операції;

- ставляться менш жорсткі вимоги до розкриття інформації;

- рівень участі, особливо інституційних інвесторів, на ринках боргових цінних паперів більший, ніж на ринках акцій, бо останні є більш ризиковими;

- міжнародні ринки боргових цінних паперів перевищують за своїми обсягами міжнародні ринки акціонерного капіталу тощо.