Соціалізація особистості: суть, агенти, етапи

Основні параметри особистості є не вродженими, а набуті індивідом протягом життя. Термін “соціалізація” запровадив у середині XIX ст. французький соціолог Габріель Тард для позначення процесу інтеріоризації соціальних норм шляхом соціальної взаємодії.

• Соціалізація - це процес набуття соціальних якостей, процес нк ікічення індивіда в суспільство, в певну культуру.

У XX ст. у західній соціології та психології затвердилося розуміння соціалізації як частини процесу становлення особистості, коли формуються найзагальніші та найпоширеніші, усталені риси особистості, що виявляються в соціально організованій діяльності.

Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини ми особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції и соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості.

Соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через штопання ними різних соціальних ролей та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та іразків поведінки.

Соціалізація не є одностороннім процесом. Ми вчимося у своїх

О.II ьків, однолітків. Під впливом цих людей у нас формуються інтелек- іуа.ньні, соціальні та фізичні навички, які необхідні для виконання матих соціальних ролей. Якоюсь мірою вони теж вчаться від нас.

Агенти соціалізації - це люди та установи, за допомогою яких 11 юдина соціалізується (сім’я, школа, дошкільні установи, організації, неформальні об’єднання, ВНЗ, політичні партії, трудові колективи, нрмія, засоби масової інформації, громадська думка, сусіди, ровесники, колеги, знайомі...).

Соціалізація може бути цілеспрямованою (освіта та виховання) mu) стихійною (вулиця).

Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на Первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих).

Етапи соціалізації:

Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до ролей, норм поведінки, що склалися у спільноті, до якої потрапив індивід.

Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цін­ностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

4. Соціалізація дорослих.

Соціалізація особистості у різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями. Це безпе­рервний процес. Найбільш інтенсивно процес соціалізації відбувається в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в середньому, і в похилому віці. Існують певні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих:

1. Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їх зовнішньої поведінки, в той час як дитяча соціалізація коректує базові цінності.

2. Дорослі можуть оцінювати норми, діти спроможні лише засвоювати їх.

3. Дорослі не завжди погоджуються з батьками, дітям не дано обговорювати дії матері чи батька.

4. Соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти індивіду оволодіти певним чином мотивацію їх поведінки.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми та цінності.

Ресоціалізація — процес докорінної зміни соціального середовища.