7.2.7. Біхевіоризм.

Вчення, в основі якого покладено методологію наукового об’єктивізму на противагу інтерпретативному напряму, представленому психоаналізом. Тільки поведінка може досліджуватися об’єктивно, вважають захисники біхевіоризму, розумові ж процеси не підлягають дослідженню, бо недоступні для об’єктивних методів. Тому під час досліджень не беруться до уваги мотивації поведінки, вона розглядається як реакція на стимул. Комунікативна поведінка в рамках теорії біхевіоризму досліджується саме в системі “стимул — мовна реакція”.

7.2.8. Функціоналізм.

Функціоналізм спрямовує зусилля дослідників на вивчення структурних зв’язків між фактами соціального життя, соціальними структурами, культурними нормами і цінностями та особою. Це вчення було поширено в Британії на початку ХХ ст. У 50—60-х роках став основним напрямом в американській теорії. Ідеї структурного функціоналізму активно використовувалися і в дослідженнях масової комунікації, зокрема Р. Мертоном та П. Лазарсфельдом. Вони досліджували функціонування медіа в системі соціальних структур.

3. Основні теорії масової комунікації Девіда Макквейна

На думку одного з найбільших у світі дослідників масової комунікації Д. Макквейла, існує чотири види теорій масової комунікації:

• соціологічні (пояснюють природу масового спілкування),

• нормативні (вивчають можливі впливи медіа, як вони можуть діяти на суспільство залежно від виду політичної системи та державного управління),

• прикладні (знання практиків, пропонуються настанови медіапрактикам),

• теорії здорового глузду (системи знань людей про медіа, їхній досвід спілкування зі ЗМІ).

Відомий комуніколог Д. Макквейл розглядає масову комунікацію як цілісний феномен і пропонує єдину, комплексну теорію цього явища. Медіа як посередники в суспільстві, згідно з теорією Макквейла (варіант 2005 року), виступають:

· вікном для будь-якого досвіду, що накопичується у суспільстві;

· дзеркалом перебігу подій у суспільстві;

· фільтром чи воротарем (тим, хто відчиняє ворота), що пропускає одні погляди, інші — ні, свідомо або несвідомо;

· дороговказом, провідником чи інтерпретатором, який створює загальну картину, визначає сенс події;

· форумом чи платформою для представлення аудиторії ідей, інформації;

· поширювачем інформації;

· співбесідником чи партнером у квазіінтерактивному обміні думками.

Мас-медіа є тим соціальним інститутом, який:

· сприяє розвитку і зміцненню інших соціальних інститутів;

· є владним ресурсом (четвертою владою) у значенні контролю за суспільною думкою, поширення інновацій у суспільстві;

· є ареною для обговорення різних питань;

· є місцем для розвитку культури;

· став головним джерелом визначень і представлень соціальної реальності для індивідів, соціальних груп.

4. Поняття "інформаційна кампанія",іі природа,суть,джерела,компоненти.

Поняття «інформаційна кампанія» є одними з самих вживаних при аналізі політичних комунікацій.

Інформаційну кампанію можна представити як заздалегідь спланований комплекс взаємопов'язаних комунікаційних дій, спеціально розроблених для забезпечення конкретних цілей комунікатора шляхом цілеспрямованого впливу на громадську думку і позиції контрагента. Це трактування акцентує увагу на важливості базових показників інформаційної активності політичного актора, без яких він не може досягти поставлених перед ним завдань: цілеспрямованості, комплексності та узгодженості дій,. У той же час вона дозволяє відрізнити здійснювані тут дії і від одиничних, і тим більше від спонтанних акцій у політико-інформаційному просторі. Таким чином, до кампаній не можна відносити дії, подібні з ними за зовнішніми ознаками. Наприклад, виступи окремих ЗМІ з тією або іншою позицією ще не є показником наявності інформаційної кампанії, якщо не доповнюються іншими акціями інших гравців на політичній арені, а їхні дії не носять узгодженого характеру.

Інформаційна кампанія являє собою внутрішньо цілісний, завершений і самодостатній процес організації стійких політичних комунікацій. Цю форму інформаційної взаємодії найбільш активно використовують корпоративні агенти, партії, окремі групи інтересів.

Основною причиною проведення інформаційних кампаній є необхідність збільшення підтримки конкретних цілей політичних акторів. З цієї точки зору інформаційні кампанії є ланка політичного проектування, засіб позиціонування важливих для акторів проблем. Це досягається шляхом присвоєння (перепрісвоенія) відповідним проблемам політичного статусу, тобто розповсюдження такого трактування соціальних питань, засвоєння якої призведе до нарощування легітимною підтримки організатора кампанії. Оскільки ж будь-які переслідувані організаторами кампанії мети завжди пов'язані з впливом на масову аудиторію, інформаційні кампанії припускають багаторазове ідейний завоювання (іноді однієї і тієї ж частини) населення (але по відношенню до різних політичних проектах).

У найзагальнішому вигляді інформаційні кампанії завжди так чи інакше передбачають розширення зони інформації навколо того чи іншого питання; надання цього питання чіткого оцінного змісту (що дозволяє громадськості побачити «правильні» і «неправильні» позиції); посилення цілеспрямованого впливу на громадську думку (вирішального завдання надання спрямованого впливу на переконання людей), а також зміну або коректування поведінки громадян.

Звичайно, для досягнення поставлених цілей в рамках інформаційних кампаній здійснюються різні дії. Вони можуть бути орієнтовані на те, щоб «розбудити» громадськість, залучити населення до громадських дебати, привернути увагу до тієї чи іншої проблематики, направити політичну активність громадян в певне русло. Однак у кожному разі звернення до громадської думки неминуче пов'язує інформаційні кампанії з політикою популістського типу. Тому в інформаційних кампаніях практично завжди використовуються відповідні механізми і, зокрема, пряма лестощі («комуністи - на чолі суспільного прогресу»), залякування зовнішньою загрозою («правлячі кола - у владі мафії»), необгрунтовані обіцянки («радикальні реформи приведуть до швидкого успіху ») і т.д.