3. Тлумачення цивільно-правових норм.

Тлумачення законодавства розглядається як діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення дійсного змісту правових норм, тобто державної волі правотворчого органу, що виражена у нормі права.

Буквальне тлумачення, яке іноді називають автентичним, передбачає прийняття до уваги однакового для всього змісту цивільно-правової норми слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Іншим видом тлумачення є наукове або доктринальне тлумачення, яке міститься в навчальній і науковій літературі, у тому числі в спеціальних коментарях до закону. Таке тлумачення не має обов'язкової сили.

За суб'єктами (або за юридичною силою його результатів) тлумачення цивільно-правових норм права поділяється на офіційне та неофіційне.

Неофіційне тлумачення не має обов'язкового значення, поділяється на компетентне і повсякденне.

Офіційне тлумачення здійснюється уповноваженим органом і має обов'язкове значення. Офіційне тлумачення поділяється на нормативне (легальне) та каузальне.

Нормативне тлумачення має загальнообов'язковий характер і неодноразово використовується в юридичній практиці. Легальним може бути тлумачення цивільно-правових норм у випадках, коли його надає державний орган, який або сам прийняв відповідний акт, або має компетенцію з роз'яснення змісту такого акта або актів.

Каузальне тлумачення (судове та адміністративне) має обов'язкове значення лише для конкретного випадку і стосовно осіб, які мають до нього певне відношення. Щодо будь-яких інших випадків і осіб результати каузального тлумачення юридично обов'язкового характеру не мають. У зв'язку з цим тлумачення закону, яке будь-який суд надає з конкретної справи, є обов'язковим лише для даної ситуації і не має загальнообов'язкового характеру.

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Тема 4: Цивільні правовідносини

В кодексі подивитися: ст. 2, 11, 12, 13, 14, 25, 30, Розділ 3

1. Поняття цивільного правовідношення і його зміст.

Правовідношення – це форма реалізації норм права; це конкретний правовий зв’язок між конкретними суб’єктами і знаходить свій вираз у встановленні взаємних прав і обов’язків.

Цивільні правовідносини – це суспільні відносини, що врегульовані нормами цивільного права, які включають в себе майнові і особисто не майнові відносини.

Цивільне правовідношення має свою структуру. У ньому традиційно вирізняють такі елементи:

1) суб'єкти (активні суб'єкти – носії права, пасивні суб'єкти – носії обов'язків):

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- держава Україна;

- АРК;

- територіальні громади;

- іноземні держави;

- інші суб’єкти публічного права.

Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Якщо під правоздатністю розуміють здатність особи набувати цивільні права та обов'язки, то під дієздатністю - здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки. Деякі вчені включають у склад правосуб'єктності окрім правоздатності і дієздатності ще й такі елементи:

- деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду);

- трансдієздатність або правонаступництво (можливість делегувати частину своїх повноважень представникові або виступити представником іншого суб'єкта). Види правонаступництва:

а) загальне або універсальне - до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце у разі спадкування, об'єднання в одне кількох підприємств, установ, організацій.

б) сингулярне або часткове - від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки.

- тестаментоздатність (можливість скласти заповіт).

2) об'єкти – усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини:

а) речі, у тому числі гроші та цінні папери;

б) майнові права;

в) результати робіт;

г) послуги;

д) результати інтелектуальної творчої діяльності;

ж) інформація;

з) інші матеріальні та нематеріальні блага.

З огляду на особливості того чи іншого об'єкта законодавець визначає і відповідний їх правовий режим, оборотоздатність, особливий порядок захисту.

3) зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки.

Право, яке входить у зміст цивільного правовідношення - це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. У цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це встановлена законом міра належної поведінки зобов'язаної особи. У цивільному праві один із учасників правовідношення для задоволення своїх потреб має правомочність на вчинення певних дій, а інший несе відповідно цим правомочностям обов'язки. Останні за своїм характером повністю відповідають змісту суб'єктивного права.