4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою здійснюється за судовим рішенням на підставі встановлення кількох юридичних фактів:

1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу;

2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами;

3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи.

Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядаються в порядку окремого провадження на підставі ЦПК. У заяві обов'язково має бути обгрунтовано, для якої мети заявникові необхідно визнати особу безвісно відсутньою.

Ст. 43 ЦК не встановлює переліку правових наслідків визнання особи безвісно відсутньою, проте зміст інших норм цивільного та сімейного законодавства дає можливість виділити такі наслідки, зокрема:

1) нотаріус за останнім місцем проживання такої особи встановлює над її майном опіку. Опікун управляє майном в інтересах особи, яка визнана безвісно відсутньо, в тому числі надає утримання особам, яких був зобов'язаний утримувати безвісно відсутній;

2) чоловік або дружина безвісно відсутнього одержують право розірвати шлюб у спрощеному порядку в органі РАЦС (пункт 1 ч. 1 ст. 107 СК);

3) припиняються зобов'язання, нерозривно пов'язані з особою безвісно відсутнього (наприклад, зазначені у п. 6 ч. 1 ст. 248, п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК).

5. Оголошення фізичної особи померлою.

Суд оголошує особу померлою за наявності таких підстав:

1) відсутність особи в місці її постійного проживання;

2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Виняток встановлений у ч. 2 ст. 46 ЦК, де зазначено, що фізична особа, яка пропала безвісті у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням обставин справи суд може оголосити особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців;

3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи.

Справи про оголошення особи померлою розглядаються судом в порядку окремого провадження за правилами ЦПК. Після набрання чинності рішення суду надсилається органу РАЦС для реєстрації смерті фізичної особи, а також нотаріусу або органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Юридичними наслідками вступу у силу рішення суду про оголошення особи померлою визнаються:

1) відкриття спадщини і поява у спадкоємців такої особи за заповітом та (або) за законом права на прийняття спадщини або на відмову від її прийняття (ст. ст. 1220 - 1223, 1268 - 1276 ЦК). Однак оскільки цією статтею регулюються не наслідки смерті, а наслідки оголошення особи померлою, щодо якої насправді не відомо, чи знаходиться вона в живих, законодавець прагне захистити права та інтереси особи у разі її з'явлення.

З цією метою частина друга коментованої статті забороняє спадкоємцям особи, оголошеної померлою, відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, яке перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

2) припинення прав та обов'язків, в яких перебувала дана особа і які є невіддільними від неї (наприклад, припинення договорів доручення (пункт 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК), комісії (ч. 1 ст. 1027 ЦК), у разі оголошення померлим вигодонабувача - договору управління майном (пункт 3 ч. 1 ст. 1044 ЦК), припинення шлюбу (ст. 104 СК)).

Документом, який підтверджує факт оголошення особи померлою, є свідоцтво про смерть, видане РАЦС на підставі відповідного судового рішення, а не саме рішення суду, на підставі якого видається таке свідоцтво (пункт 3.4 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні).