Коронка за Бородюком.

Коронка за Бородюком належить до комбінованих коронок. Складається із штампованого ковпачка, захисної пластинки та металевої дужки. Зверху облицьована пластмасою. Зуб препарується, як під суцільнолиту конструкцію. Дещо більший шар тканин знімається з вестибулярної поверхні. Виготовляється штампований металевий ковпачок, який у клініці приміряється на відпрепарований зуб. Після примірки штампованого ковпачка його прокушують з вестибулярного боку в пришийковій ділянці спеціальними щипцями Бородюка, створюючи таким чином додатковий пункт ретенції. У зуботехнічній лабораторії по різальному краю моделюється з воску захисна пластинка, на вестибулярній поверхні від при шийкової ділянки до різального краю — дужка, після заміни воску на метал їх припаюють до штампованого ковпачка.

Моделюють воском вестибулярну поверхню і проводять заміну воску на пластмасу звичайним способом. Недоліками таких конструкцій є потемніння (особливо в пришийковій ділянці) та відколювання пластмаси і невисокі естетичні якості.

Виготовдення полімерних ковпачків (спосіб Адапт)

Адапта недорога і добре зарекомендована себе система, що використовує спеціальну пластикову фольгу. Ця система, є альтернативною отриманню ковпачків способом занурення, вона забезпечує просте і швидке отримання пластмасових ковпачків. Ковпачки з Адапти для коронок виділяються високою стабільністю. Тонкі 0,1 мм плівки для глибокого витягнення, прозорі або червоні, систематично забезпечує необхідний простір для цементу, фіксуючого коронку. Ковпачки з Адапти широко застосовуються для виготовлення подвійних телескопічних коронок, так як система гарантує мінімальну товщину стінок.

Полімерні ковпачки готують зі спе­ціального лавсану — пластинок "Кодент" (ком­пенсаційна плівка) завтовшки 0,1 і 0,6 мм. Дві пластинки складають разом, фіксують у спеці­альному пінцеті, розігрівають до пластичного стану приставляють пластинки до кювети, заповненої Мольдином (маса на основі гліцерину і каоліну) або силіконовою масою, або керамо-пластом (маса на основі полімеру і каоліну) та вдавлюють фрагмент у кювету. Після повного охолодження ковпачок знімають із кукси зуба, урізають на 0,5—1 мм вище від уступу. Ковпачок із тонкої пластинки додатко­во підрізають на 2—3 мм вище від уступу. Полімерні ковпачки зручно виго­товляти за допомогою спеціального пресу, виготовлення полімерних ковпачків який випускає Київський завод автоматики. Пришийковим воском типу "Лавакс" коригують край ковпач­ка на ділянці уступу.

Коронки золоті штамповані.

Коронки із сплавів благородних металів, зокрема із золотих, міцні, не окислюються в ротовій порожнині, біологічно індиферентні для хворого, володіють приємним блиском, хоча й неестетичні, мають бактеріостатичний вплив на патогенну мікрофлору ротової порожнини.

Препарування зуба під золоту коронку проводять із врахуванням товщини золотого диска, який товстіший від стальної гільзи. З оклюзійної поверхні знімають до 1 мм тканин ще й тому, що оклюзійна стінка золотої коронки буде потовщуватися за рахунок шару припою. Зняття відбитків та відливання моделей — без особливостей. Моделювання анатомічної форми зуба проводять ретельно. Металеві штампи після обробки напильником обробляють ще й наждачним папером.

Для штампування коронок із золота або платини застосовують диски діаметром 23-30 мм і завтовшки 0,25-0,28 мм. 

Калібрування золотого диска краще починати на апараті Шарпа.

Протягнувши трьома-чотирма пуансонами, слід переходити на апарат Самсона. Підбір гільзи під час її калібрування проводять на гіпсовому стовпчику, а не на металевому штампі. Гільзу припасовують дещо вільніше, ніж стальну. Перед початком калібрування і після припасування гільзу захоплюють пінцетом і нагрівають над полум"ям горілки до почервоніння. Попереднє штампування проводять роговим чи мідним молоточком. Після попереднього штампування відбілюють, підрізають по межах ножицями, термічно обробляють і, примірявши на перший штамп, проводять штампування в апараті ММСІ. Штамп з коронкою розплавляють над полум"ям. Коронку звільняють від залишків та нальоту легкоплавкого сплаву і знову відбілюють.

Тримаючи коронку пінцетом за край, всередину її насипають буру, останню розплавляють, кладуть на неї небагато золотого припою й обережно розплавляють його. Розігріту коронку занурюють у соляну кислоту для відбілювання. Промивають у воді і передають у клініку.

Для виготовлення коронок використовують золотий сплав 900-ї проби, як припій — золотий сплав 750-ї проби з додаванням 5—10 % кадмію.

Робота із золотими сплавами вимагає від зубного техніка особливої зібраності та акуратності. Для роботи із золотими сплавами зуботехнічна лабораторія повинна мати дозвіл апробірної палати. Після перевірки в клініці коронку шліфують і полірують. Готову роботу зважують у присутності пацієнта та передають лікарю.

Флюси

Флюси — це хімічні речовини, які в процесі паяння оберігають метал від окислення.

Флюси сполучаються з окислами й у вигляді шлаку спливають на поверхню припою. Така дія флюсу забезпечує безперервне змочування і розтікання припою по місцю спаю і створює умови, необхідні для одержання доброякісного з’єднання.

Вимоги до флюсів:

1) температуру плавлення нижчу, ніж температура плавлення припою;

2) легко розтікатися по металевій поверхні;

3) розпадатися та вивітрюватися за температури плавлення;

4) видаляти всі окисли, що утворюються на поверхні металу під час паяння;

5) легко видалятися з поверхні після закінчення процесу спаювання.

За характером дії ці флюси можна поділити на три групи:

Кислотні флюси (хлористий цинк, паста 15-85 та ін.), які мають у своєму складі вільну соляну кислоту, котра розчиняє окисну плівку. Недоліком цих флюсів є інтенсивна корозія паяного шва, тому після паяння необхідно нейтралізувати і старанно промити місця спаювання у проточній воді.

Хлорид цинку – протравлена цинком концентрована хлоридна кислота. Використовується при м’якому паянні, має вигляд прозорого концентрованого розчину.

Активізовані флюси — це суміші, до яких, крім каніфолі, входять активізатори, що підвищують активність каніфольних флюсів.. Флюс ЛТИ-120 містить у собі 24% каніфолі, 70% етилового спирту, 4% солянокислого діетиламіну і 2% триетаноламіну. Його застосовують під час паяння низьковуглецевої сталі, міді і мідних сплавів. За допомогою флюсів ЛК-2 та КС вдається здійснити паяння міді та її сплавів, оцинкованого заліза, м’якої сталі, нікелю і срібла.

Безкислотні флюси, до яких належать різні органічні речовини: каніфоль, парафін, гліцерин, жири та масла. Каніфоль, наприклад, добре очищає від окислів латунь, мідь, свинець і свинцеві сплави і тому широко застосовується.

Каніфоль — це тверда іі крихка речовина, темного або світлого коліру, розм’якшується при температурі 60 градусів, плавиться при температурі 120 градусів, речовина, яку добувають у результаті сухої перегонки смоли. Каніфоль добре змочує метал, і їхні поверхні захищає від корозії. Тому її широко використовують під час паяння оловом і лудіння.

Коли для паяння користуються твердими припоями, як флюси використовують буру, борну кислоту та деякі інші речовини.

Бура- безбарвні кристали, що розчиняються у воді і гліцерині. При t 400 градусів С повністю втрачає воду, а при t 700 – 740 градусів С плавиться і стає прозорою, склоподібною масою, яка добре розтікається і покриває тонкою плівкою поверхні, які спаюються.

Буру наносять на місце спаювання різними способами, але її слід наносити на не дуже нагріті поверхні, тому що на них не встигає утворитись оксидна плівка. Це особливо важливо під час паяння сталевих деталей, бо оксидну плівку на поверхні сталі бура не розчиняє, а тільки запобігає утворенню нової плівки. Повільне підігрівання бури сприяє повільному звільненню від кристалічної води без утворення бульбашок. Швидке нагрівання бури іноді утворює окалину. Що перешкоджає міцному з’єднанню деталей. Крім того спостерігається утворення твердих крупинок на місці шва,які потім важко зняти.

Ортоборатна кислота (H3BO3) – безбарвні лускоподібні кристали. Вона легко розчиняється гарячій воді і спирті, порівнюючи з бурою вона має меншу здатність розчиняти оксидну плівку запобігати її утворенню на поверхні металів, том вона застосовується рідше.

Борну кислоту застосовують у вигляді білих жирних на дотик лусочок. Флюсуючі властивості борної кислоти вищі, ніж у бури. Вона краще очищає, має меншу текучість і після охолодження легше видаляється, ніж бура.

Під час паяння нержавіючих і жароміцних сталей застосовують суміш, складену з 50% бури плавленої та 50% борної кислоти, розведених у розчині хлористого цинку до густоти пасти.