71. Педагогічні ідеї о.Духновича.

Найвизначнішим представником культурно-освітнього руху на Закарпатті став Олександр Васильович Духнович (1803-1865), професійний педагог-учений і письменник. Його перу належить перший на Закарпатті буквар "Книжица читальная для начинающих", підручник з географії та історії. "Краткий землеопис для молодих русинов", підручник з російської мови "Сокращенная граматика письменного руського языка", перший на західноукраїнських теренах підручник із педагогіки "Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских".

Педагог вважав, що у процесі навчання діти мають засвоювати реальні знання. Сільські діти мають користатися ними у своїй праці на землі, при опануванні певними ремеслами і видами діяльності. Тобто О.В. Духнович обстоював реальні знання, але водночас дбав і про те, щоб у процесі пізнання у дітей розвивалися пізнавальні можливості. Цій меті були підпорядковані розроблені педагогом навчальні плани для першого і другого класів початкової школи, а також зміст згаданих вище підручників. Укладаючи їх, як і весь зміст початкової освіти, О.В. Духнович дотримувався дидактичних принципів: наочності, доступності та посильності, активності в навчанні, ґрунтовності та міцності знань тощо.

Щоб "людину і людство влаштовувати", народна школа має бути осередком духовної культури. Навчаючись у школі, діти мають засвоїти релігійну і народну мораль, яка зміцнює духовні сили, прищеплює любов до рідної землі й не дозволяє вихованцеві вбиратися у "чуже пір'я". О.В. Духнович щиро вірив у те, що шляхом поширення освіти поліпшується мораль людей, а це, у свою чергу, робить суспільство гуманнішим і веде до злагоди та згоди в ньому.

О. Духнович, розвиваючи на професійній основі принципи народності, демократизму та гуманізму в освіті, був палким прихильником масової освіти населення на західноукраїнських землях. Багато влучних висловлювань мудрого просвітителя перейшли до скарбниці народної пареміографії. Наприклад, такі афоризми:

"Багато листя на дереві — мало плодів; багато бесіди — мало розуму".

"Де сови гучать і скрегочуть сороки, там соловей мовчить".

"Хто дав тобі виховання, той більше тобі дав, ніж той, хто дав тобі життя".

72. Педагогічні погляди т.Шевченка, м.Костомарова, п.Куліша.

Кирило-мефодіївці (засновані у грудні 1845 р.) були одностайними у скасуванні самодержавства, кріпацтва, заміни монархії республікою широкої освіти народу, визнання національних прав України. Основний документ Товариства "Закон божий" складався із 63 різних за обсягом статей, що становлять морально-філософську концепцію, в центрі якої - доля народу України. Члени Товариства пропагували свої ідеї в учбових закладах. Царизм жорстоко повівся з братчиками. Т.Г. Шевченко не був членом товариства.

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) - український поет, художник, мислитель. Піддаючи різкій критиці тогочасну систему виховання, Шевченко водночас пристрасно мріяв про справжню народну школу, яка давала б учням міцні, глибокі знання і виховувала в дусі любові до рідної мови. Виходець з народу, Т.Г.Шевченко відстоював масову народну освіту, керуючись своїм знаменитим: "I чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь".

Ведучи наполегливу боротьбу за народну освіту, Т.Г.Шевченко не міг обминути вчителя, впливу виховання на формування його особистості. Показовою в цьому плані можна вважати повість "Близнюки", в якій багато теплих слів сказано про педагогів.

Винятково важливу роль у правильному вихованні людини Тарас Григорович відводив сім'ї, побожно ставився до жінки-матері: "Слово мати - велике, найкраще слово!". Глибокою повагою до матері-трудівниці пройняті багато його творів ("Катерина", "Наймичка", "Сова" та ін.).

Надзвичайно велику увагу Т.Г.Шевченко надавав трудовому вихованню. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна займати домінуюче місце в житті кожного. Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби трудящих, і працю, що виснажує і від якої стогнуть мільйони знедолених.

Під кінець свого життя поет з великим ентузіазмом зустрів звістку про появу недільних шкіл, бо й справді, то був важливий крок у боротьбі за поширення освіти серед трудящих. Так, у 1860 році в Петербурзі він, разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань "Кобзаря".

Микола Іванович Костомаров народився 4 травня 1817 року в селі Юрасівці колишньої Воронезької губернії у родині російського поміщика і українки-кріпачки. Він присвятив себе вивченню українського фольклору. Для другої магістерської дисертації він обрав таку тему: "Об историческом значении русской народной поэзии". У списку джерел до його дисертації, крім майже всіх на той час опублікованих українських, російських і польських друкованих збірників, вміщені й дві рукописні фольклорні збірки: привезена Срезневським з Галичини збірка західноукраїнських колядок Г.Бірецького (33 зразки) і власна неопублікована велика збірка української народної пісенності (понад 500 зразків).

М.Костомаров ще в 1843 році написав статтю "О цикле весенних песен в народной южнорусской поэзии". У цій статті вчений досліджує українські веснянки, петрівські і купальські пісні за поступовим розвитком почуттів молоді (переважно дівочої), починаючи з перших неясних передчуттів кохання до роздумувань про шлюб тощо.

Пізніше М.Костомаров пише монографію "Славянская мифология", зокрема, українського і російського. У 1859 р. він видав "Народные песни, собранные в западной части Волынской губернии в 1844 году" (збірка містить 202 пісні, переважна частина яких записана на Волині).

Творчість М.І.Костомарова можна вважати справжнім подвигом, беручи до уваги тяжкі умови його діяльності. Він першим в українській науці ототожнив історію людства з історією самого народу.

Пантелеймон Куліш був не тільки відомим українським письменником, а й просвітителем.

Велика заслуга П.Куліша полягає у виробленні українського правопису, що відомий під назвою "кулішівка". Для створення єдиної норми П.Куліш запропонував спрощений правопис української мови, взявши за основу полтавсько-чигиринський діалект.

Відкривається українська "Граматка" П.Куліша вступною статтею про стан шкільної справи на Україні. Зміст "Граматки" спрямований на виховання у дітей любові до рідного краю, народу, його історії і культури. Для досягнення цієї мети П.Куліш підібрав змістовні дидактичні тексти: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.

Наприкінці свого життя П.Куліш багато працював, дбаючи про поширення освіти на Україні. Він залишив величезну культурну спадщину, як глибокий публіцист і літературний критик, оригінальний філософ, історик, просвітитель, прекрасний перекладач.