5. Матеріальна культура, мистецтво, релігійні уявлення сарматів.

Сарма́ти (грец. Σαρμάται) — кочовий іраномовний народ, що мешкав на межі нашої ери на території сучасної України, тогочасної Сарматії. Споріднений зі скіфами. Епізодично згадується в працях античних істориків. Інколи називається савроматами. У ранньому новому часі, під впливом ідей сарматизму, нащадками сарматів вважали себе шляхта та козаки. В українській публіцистиці та романтичній історіографії 18 — 19 століття нащадками сарматського народу зображалися русини-українц

Сарматами були народності, що переміщувалися з Поволж'я та Зауралля на Захід. Їхньою характерною  особливістю  було те, що жінки воювали нарівні з чоловіками. А під час царювання  скіфів  в степовій частині Дніпра саме жінки сарматів називались амазонками в історії Давньої Греції.

Сармати привнесли в нашу  культуру  звичаї захоронення у могили.

В основному їх господарська діяльність складалась з кочового тваринництва і решту займало осіле землеробство. Такий розподіл стався через постійне військове оволодіння місцевістю.

Сармати розводили овець, крупну рогату худобу та коней. В перші століття нашої ери деяка частина сарматів перейшла до землеробства. Але всеж таки полювання на дичину було не на останньому місці в житті сарматів.

У сарматів існували різні ремесла і домашні виробництва: гончарне, ковальське, бронзолітійне, обробка деревини, шкіри, войлока, ткацтво, плетіння та вишивка. Жінки у осілого населення займались домашніми роботами. Головною їжею сарматів були м'ясо, сир та молоко. З проса готували каші.Суспільний устрій складався з різних племен.

У віруваннях сарматів головував культ Сонця і вогню. З ним пов'язаний і культ великої богині Астарти. Ця богиня у сарматів зображувалась поміж двох коней, що пов'язує цей культ з культом Гойтасіра  скіфів .

6. Культура античних міст-держав Північного Причорномор’я.

Антична  культура , яку принесли в Північне Причорномор'я грецькі переселенці, справила величезний вплив на духовний світ і соціально-економічне життя місцевих племен.

Населення північнопричорноморських  міст  було непогано обізнане з тогочасною літературою, зокрема з ліричною та епічною поезією. Так, за свідченням Діона Хрисостома, жителі Ольвії навіть у І ст. н. е. читали Гомера, майже всі знали напам'ять «Іліаду». В  місті  також були свої поети, які перед битвами для піднесення бойового духу громадян читали вірші.

Значного розвитку досягла музична  культура . Населення охоче відвідувало виступи приїжджих музикантів. У цьому плані цікава розповідь Полієна: у 80-х роках IV ст. до н. е. під час війни Пантікапея з Феодосією один з навархів Гераклеї Понтійської, що допомагала Феодосії, родосець Мемнон, щоб підрахувати кількість населення  Пантікапея , послав у  місто  відомого кіфариста, вважаючи, що всі жителі зберуться на його виступ до театру

Північнопричорноморські греки, зокрема ольвіополіти, слідували традиціям та досягненням античного містобудування — принципам розміщення та забудови торговельно-адміністративних площ — агор, культових ділянок — теменосів. У більшості  міст  у межах окремих районів використовувався принцип регулярної прямокутної забудови, а  Херсонес  мав таке планування в межах усього  міста .

На початку існування античних  держав  мистецтво в них розвивалося в тих самих напрямах, що і в самій Греції. Але з часом тут почали виявлятися нові тенденції в усіх галузях мистецтва і, зокрема, у містобудуванні, в архітектурі громадських та культових споруд, у типах, конструкціях та декорі житлових будинків тощо. Відособлений розвиток північнопричорноморських  міст  зумовив появу у мистецтві оригінальних елементів, нових художніх образів, породжених специфічними умовами життя на далекій периферії античного світу.

Не могли не позначитися на мистецтві і впливи різноплемінного оточення, які виразно виявилися наприкінці елліністичного часу й особливо у перші століття нашої ери.