11. Культура Галицько-Волинської держави

Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру.

Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.

Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.

Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами

На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.

12. Розвиток освіти в Україні (XIV- перша половина XVII ст.). Києво-Могилянська колегія

Першим вищим навчальним закладом в У країні стала Острозька академія (колегіум), яку відкрив близько 1676р. князь Костянтин-Василь Острозький у м. Острозі (тепер у Рівненській обл.). Цей заклад згодом піднявся до рівня тогочасних європейських академій. У ньому кращі українські та іноземні вчені викладали граматику, риторику (мистецтво виголошувати промови), арифметику, музику, астрономію та інші науки. Викладачами там працювали високоосвічені люди: Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Ян Лятош, Кирило Лукаріс та ін.

Культурному піднесенню в Україні наприкін. XVI— на поч. XVII ст., зокрема розвитку освіти, сприяли братства. При кожному з них було засновано братські школи. Першим ректором Львівської братської школи став відомий учений Іов Борецький, а викладачами — брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Памво Беринда та ін. Навчання у братських школах регламентувалося статутом — "Порядком шкільним". У цих школах навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшин, а також сироти. Вихованці шкіл мандрували по Україні, поширюючи знання, закликаючи громадянство до опору польсько-католицькому наступу.

На поч. XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита Київська братська школа й групувалися визначні вчені — Іов Борецький, який переїхав зі Львова й став ректором, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Митрополит Петро Могила також заснував школу при Києво-Печерській лаврі. У1632 р. школи було об'єднано в Києво-Могилянській колегіум (згодом перейменований в академію), що став на рівень західноєвропейських університетів. Цей колегіум давав досить широку освіту: там викладали філософію, математику, риторику, слов'янську, грецьку, латинську, польську мови. Колегіуму підпорядковувалися школи у Вінниці, Кременці та інших містах. Його вихованці часто продовжували навчання в університетах Парижа, Рима, Відня, Гейдельберга.

Братські школи були значним конкурентом католицьким і уніатським школам, спротивом ополячуванню української молоді, виховуючи в неї патріотизм, повагу до свого народу, його минулого, мови, культури. Головна увага приділялася вивченню слов'янської та української книжної мов. Вивчали також грецьку мову, що сприяло засвоєнню античної спадщини та християнських богословських джерел. Поширеною у школах і серед вчених була й латинська мова, без якої не можна було увійти в тогочасну європейську науку і культуру.

Ки́єво-Могиля́нська коле́гія (також відома під назвою Києво-Могилянський колегіум та Київська Академія) — вищий навчальний заклад, заснований святим Петром Могилою в Києві 1632 як правонаступник стародавньої Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Колегія утворена в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл.