7. Матеріальна культура і релігійні уявлення східних слов’ян

Основною культурою Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство — підсічно-вогневе в поліській зоні й орне — у лісостепу. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами.

Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. На Русі склався переказ про братів-ковалів, які перемогли в битві жахливого дракона. Вони запрягли чудовисько у величезний плуг і проорали ним борозну «змійових валів» — оборонних споруд навколо Києва (довжина їх в Україні — понад 2 000 км, датуються І тисячоліттям до н. е. — І тисячоліттям н. е.).

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір.

Торгівля Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але і з Північною і Західною Європою, куди руські купці (рузарії, як їх називали латинські хроніки) везли свої і східні товари.

Відбувалося швидке зростання міст Велич столиці давньоруської держави настільки вражала сучасників, що Київ часто називали «суперником Константинополя». Так, європейський хроніст Тітмар Мерзебурзький у своїй хроніці 1018 року пише про Київ як «столицю королівства, велике місто, в якому понад 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість мешканців».

Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян обумовив розкладання первісних відносин. Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім'я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль.

Як і в інших народів, князівська влада у слов'ян на стадії розкладання суспільного ладу і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племінним зборам. Зазвичай князя обирали або призначали для відсічі зовнішнього ворога, але по мірі формування князівських дружин з молодців, готових за командою вдатного ватажка «пошукати собі честі, а князеві слави» в набігах на сусідні території і племена, його фактично стала обирати дружина. Навіть у Х столітті великий князь київський Святослав відмовив у проханні матері, княгині Ользі, прийняти християнство, посилаючись на свою дружину.

Східнослов’нська  міфологія 

В уявленнях  багатьох  суспільство  Київської  держави  за  ідеологічними  одзнаками  було  тісно  пов’язане  з  християнською  релігією. Про   те   до  самого  процессу  формування  нової  спільноти  і  появи  першої  східнослов’янської  держави  має  стосунок   інша   релігійна   система – язичництво.

Під  ним  розуміємо частину  величезного  загальнолюдського  комплексу  первісних  поглядів,   вірувань ,  обрядів  тощо,  які  приходять  з  глибини  тисячоліть  і  стають  основою  всіх  пізніших світових  релігій.

Суспільства  були  загалом  досить розмаїтими. Це  пояснюється  особливостями  розвитку  тих  чи інших  народів. Кожна  з  таких  релігій  пов’язана  з  певною  етничною  спільнотою і  становить  невід’ємну  частину  культури  такої  спільноти.

Язичництво  не  було  чимось  примітивним,  із  жалюгідними  богами, грубами  культами   та   обрядами. Важливе  місце  в  житті  східних  слов’ян посідали  культові  споруди: капища,святилища,- де  стояли  виконані  із  різного  матеріалу  зображення  язичницьких богів.