43. Центральна Рада та її діяльність.

З перших днів національної демократичної революції відбувалося згуртування національних сил, що призвело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, — Української Центральної Ради. З ініціативою її утворення виступили водночас українські самостійники.

У Києві самостійників на той час очолював М. Міхновський — палкий прихильник ідеї незалежності України. 3 березня 1917 року самостійники оголосили про організацію УЦР, що мала перетворитися на орган тимчасового правління незалежної України. З часом Рада повинна була скликати український парламент і сформувати підзвітний уряд.

До Центральної Ради ввійшли представники всіх українських партій: Української соціал-демократичної робітничої партії (УПСР), Української народної партії (УНП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), дрібних партій. Очолював Центральну Раду видатний український історик, активний діяч національного руху М. Грушевський, важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра, П. Христюк та інші.

Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, інші представники інтелектуальної еліти. Діяльність Ради була зосереджена головним чином на вирішенні національного питання, досягненні автономії України.

Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві. На місцях створювалися губернські, повітові й міські національні Ради.

В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна рада наважилася на рішучий крок: 10 червня схвалила і того ж дня урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з’їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущою», пізніше названий Першим універсалом, що проголошував автономію України і закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні.

Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду.

У другому універсалі, датованому 3(16) липня 1917 року, зазначалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представниками інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії України.

Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не була окреслена територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжували існувати.

7 листопада УЦР виступила зі своїм Третім універсалом, яким проголошувалося створення Української народної республіки (УНР) як автономної державної одиниці Російської республіки. УНР планувала вступити у федеральні зносини з тими державами, які сформувалися на руїнах імперії, і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція поширювалася на дев’ять українських губерній. Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку української революції. Рішення Центральної Ради відбилося на настрої більшості населення України.

Наприкінці жовтня — на початку листопада 1917 року в Україні за винятком деяких районів Донбасу співвідношення сил було на користь Центральної Ради, яка відповідно до пануючих серед населення настроїв, проголосила утворення УНР.

9 (22) січня 1918 р., було затверджено IV Універсал. Його текст було розроблено на основі проектів М.Грушевського, В.Винниченка, М.Шаповала.

У ніч на 12 (25) січня М.Грушевський оголосив IV Універсал. Проголошувалось, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі Збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада Народних Міністрів.

Одним з найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і знайшли своє відображення в Універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її союзниками. Для цього у Брест була відправлена мирна делегація.

В день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

Прийняття Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом — проголошенням незалежності. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і добра нагода відродження та закріплення своєї державності зазнала поразки, але ідея самостійної соборної України жила в душах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.