58. Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності.

На час проголошення незалежності, Україна виявилася немічною і деформованою  в економічному відношенні, в якій швидкими темпами відбувався спад виробництва  і наступала  всеохоплююча економічна криза.

Економічна ситуація постійно погіршувалась і в середині  1992 року. Національний банк України неодноразово вдавався до кредитно-грошової емісії. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Для обмеження знецінення купоно-карбованця уряд Кравчука-Звягільського запровадив фіксований курс купонів по відношенню до долара, підняв ставку прибуткового податку з громадян, яка сягнула 90 %. Наслідком стало розширення „тіньової” економіки, згортання виробничої й комерційної діяльності, посилення корупції в державному апараті, відплив капіталів за кордон.

Економічну кризу в Україні спричинив цілий ряд факторів. Перш за все Україна від СРСР успадкувала такі риси, як монополізм, екстенсивний шлях розвитку, диспропорційність, для подолання яких потрібен тривалий час. Економіка республіки була тісно пов’язана з загальносоюзним господарським комплексом. Основна частина її товарної продукції орієнтувалася на продовження виробничого процесу в інших республіках. Науково-технічна й технологічна відсталість та низька конкурентоспроможність не дозволили швидко інтегруватися у міжнародний поділ праці. Хибною також виявилась орієнтація на Європу.

Загострення становища в економіці відбилося на   життєвому рівні народу України.

У доповіді Президента Л. Кучми 18 червня 2002 р. на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання „Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002–2011 роки. Європейський вибір” було підкреслено, що за останні два роки зафіксовано  подолання кризових явищ і зростання основних економічних показників, зокрема за 2001 р. у порівнянні з попереднім роком. „Водночас, – підкреслив Л. Кучма, – зроблено лише перші кроки у подоланні наслідків руйнівної економічної кризи, реалізації завдань соціальної політики, які ми ставимо перед собою”.

В епіцентр цих завдань поставлено:

– досягнення щорічного зростання темпів ВВП  на рівні 5–6%;

– проведення широкомасштабної модернізації національної економіки, її структурної перебудови;

– „в Європу на основі інноваційного шляху розвитку”, стимулювання науково-технічного прогресу, інтеграцію науки та виробництва, створення системи ефективного захисту інтелектуальної власності;

– застосування податкових стимулів інноваційної діяльності та нагромадження капіталу;

– радикальні зміни у практиці банківського кредитування;

– боротьба з корупцією і створення ефективної  національної системи боротьби з легалізацією кримінальних доходів;

– упорядкування відносин власності, забезпечення необхідної правової та політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності, формування ефективного власника приватизованих підприємств;

– завершення земельної реформи, ‡рунтовна перебудова на цій основі економічних та фінансово-кредитних відносин, створення на селі сучасної ринкової інфраструктури, технічне  та технологічне оновлення АПК, виведення  із кризового стану соціальної сфери;

– вироблення та реалізації нової енергетичної стратегії, повномасштабної державної програми енергозбереження;

– стимулювання розвитку малого підприємництва і розширення внутрішнього ринку;

– принципову корекцію доходів населення, спрямовану на зміцнення позицій середнього класу з одночасним скороченням частки населення, доходи яких нижчі за прожитковий мінімум;

– запровадження пенсійної і житлово-комунальної реформи, піднесення соціального статусу працівників медицини та освіти.

Отже, в основі стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002–2011 рр. „Європейський вибір” лежить ефективна реалізація глибинних економічних, соціальних і політичних реформ, утвердження демократії та основних засад громадянського суспільства.