Литовсько-польські унії та їх наслідки для України

У період укладення трьох угод про політичний союз (унію), що тривав понад 180 років, змінювався характер підпорядкування українських земель польсько-литовській короні. Залишаючись за своїм типом середньовічною феодальною державою, Литовсько-Руська держава змінює внутрішню форму, режим правління стає дедалі жорсткішим, а влада - чужинською.

Першою була Кревська унія 1385 року. Відповідно до неї Великий литовський князь Ягайло, одружившись із польською королевою Ядвігою, став королем Польщі під ім'ям Володислава II. Він зобов'язався приєднати до Польщі литовські, українські й білоруські землі, прийняти католицизм і зробити його державною релігією. Литовсько-українські землі щедро роздавали польській знаті.

Із правової точки зору Кревська унія означала інкорпорацію Литовсько-Руської держави до складу Королівства Польського. Однак на практиці й після 1385 р. держава Гедиміновині в й надалі існувала як окремий соціально-політичний організм. Цьому сприяла загалом негативна оцінка змісту унії з боку сепаратистськи налаштованих литовських удільних князів та місцевих земських еліт.

Наступник кроком до зближення Литви й Польщі стало укладення в Городлі в 1413 р. Городельської унії, яка зрівняла у правах польську та литовську шляхти. Українські та білоруські феодали зав'язували родинні стосунки з польською знаттю, приймали католицьку віру. Польща дедалі дужче контролювала литовські, українські та білоруські землі.

У 1569 р. у Любліні скликали спільний польсько-литовський сейм, який узаконив утворення держави Речі Посполитої. За польською державною традицією, на чолі держави був єдиний король, якого обирав сейм. Нова держава опікувалася зовнішніми відносинами, податковою політикою, фінансами. Водночас Литва певний час зберігала ознаки автономії: систему судочинства, військо, місцеве самоврядування тощо. Згідно з унією до Польщі відійшла переважна більшість українських земель - уся Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина (західноукраїнські території Польща анексувала ще раніше). Литовсько-руська форма державності українського народу припинила існувати.

11. Соціально-економічні процеси другої половини XIV - першої половини XVII ст.: фільваркова системи господарства, процес закріпачення селян, магдебурзьке право.

За польсько-литовської доби відбулися помітні якісні зрушення, з'явилися нові явища в економічній сфері. Еволюція феодальних відносин зумовила в XIV--XVI ст. зростання великого феодального землеволодіння, причому не тільки князівського, а й боярського. Основними джерелами такого зростання феодального землеволодіння були кня-зівські дарування, захоплення феодалами общинних зе-мель, купівля маєтків у інших власників, освоєння нових земель. Тиск феодалів на селянську общину, що розгорнувся в XIV--XVI ст., виявлявся в привласненні общинних зе-мель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх старост і намісників, обмеженні та ліквідації коп-них (громадських) судів тощо. Внаслідок цього в середи-ні XVI ст. вільних общинних земель в Україні практично не лишилося.

Кількісне зростання феодального землеволодіння су-проводжувалося якісними змінами у формах організації праці. У XIV--XVI ст. прогресував розвиток товарно-гро-шових відносин, бурхливо зростав ринок сільськогоспо-дарської продукції. За цих умов, намагаючись адекватно реагувати на потреби внутрішнього і зовнішнього ринку, феодали перетворили свої земельні володіння на фільвар-ки -- багатогалузеві господарчі комплекси, що базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян, були орієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали значні риси натурального господарства.

За польсько-литовської доби поширилося в містах Ук-раїни Магдебурзьке право. Вперше воно було запровадже-не в німецькому місті Магдебурзі й остаточно сформувало-ся як система правових норм ще в XIII ст. Суть його поля-гала у звільненні міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення ор-ганів місцевого самоврядування. З німецьких земель про-тягом XII--XVIII ст. ця система правових норм пошири-лася на територію Чехії, Угорщини, Польщі, Литви, а звідти -- у Білорусію та Україну. Першим містом України, якому 1339 р. було надане Магдебурзьке право, стало місто Галицько-Волинського князівства Санок (нині вхо-дить до складу Польщі). Протягом XV--XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя значної кількості міст України.

Для міщан бо-ротьба за надання їм Магдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань великих феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків та ін. Для цен-тральної влади, яку уособлювали литовський князь або ж польський король, дарування тому чи іншому місту Магде-бурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок мі-щан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодаль-ну аристократію.

Запровадження Магдебурзького права в українських землях мало важливі наслідки. Насамперед це захист міського населення від сваволі королівських намісників і великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесла й торгівлі. Це дало можливість певною мірою «європеїзувати» міське життя, ввести його в чіткі правові норми. Магдебурзьке право встановлювало вибор-ну систему органів міського самоврядування та суду, виз-начало їх функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань і цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.

Поширення Магдебурзького права в українських зем-лях сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспіль-не життя на основі правових норм тощо. Вплив цієї системи правових норм на українське сус-пільство не можна назвати однозначно позитивним, адже вона зумовила посилення іноземної колонізації та обме-ження прав місцевого населення.