8. Причини феодальної роздробленості. Особливості політичного та соціально-економічного розвитку руських земель в умовах децентралізації Русі.

Однією з причин феодальної роздробленості в Київській Русі стала перемога принципу вотчини, формально визнаного у 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Щоб припинити чвари, вони визнали право успадковувати землі тому власникові, який володів ними в даний момент. Кожному удільному князівству загрожували різні вороги. Щоб оборонити свої землі, князі запрошували озброєні загони чужинців, а їм, зрозуміло, було однаково, з ким воювати, кого вбивати, що руйнувати.

Близько середини XII ст. великий київський князь фактично втрачає значення глави давньоруської держави. Київська Русь розпадається на самостійні князівства і перестає існувати як єдина держава.

Важливо підкреслити, що феодальна роздробленість Київської Русі у XII ст. поглиблювалася і внаслідок панування натурального господарства. Через те, що тоді не було спеціалізації виробництва сільськогосподарської продукції, відпадала потреба в економічних зв'язках між князівствами. Всі вони вирощували одні йті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин, стаючи цілком самозабезпеченими державами.

Таким чином, утворюються цілком самостійні князівства і землі: Великий Новгород, Володимиро-Суздальське, Київське, Галицьке, Чернігівське, Волинське та інші. Спочатку їх було 12, а згодом — сотні. В них розвивалися і зміцнювалися місцевий державний апарат та збройні сили. Влада й управління в деяких землях будувалися за принципом васалітету. На чолі землі стояв князь, нерідко титулований великим князем. Він спирався на постійну військову дружину, з якої виходили військові слуги — "милостники", що разом з міською верхівкою підтримували своїх князів у їхній боротьбі проти опозиції великого боярства. Князівство-земля, в свою чергу, поділялося на менші князівства або "волості". Сюди великий князь призначав адміністраторів: посадників, тисяцьких, вірників, тіунів. В окремих землях —"уділах" — князівства сиділи менші князі — васали великого князя.

Розпад Київської Русі призвів до суттєвих змін політичного, економічного, культурного характеру. Утворилися самостійні князівства визнавали на перших порах владу Великого князя Київського, але вона була радше номінальною. Київ став першим серед рівних князівств-держав. Незабаром інші землі наздогнали і навіть випередили його у своєму розвитку. Відносини між князями регулювалися істота Єдина держава («Руська земля») розпадається на утворення, що одержали назву «землі». Відносини між ними регулювалися існували тоді звичайним правом і укладають між ними угодами.

У питомої Русі домонгольського періоду в багатьох сферах суспільного життя спостерігався прогрес. Освоювалися нові бідні землі, де розвивалося хліборобство, бурхливо розвивалися ремесла (близько 60 спеціальностей).

Розвиток ремесла супроводжувалося бурхливим зростанням міст, розвитком місцевих ринків. Якщо в Київській Русі було близько 20 міст, то в питомої - понад 300. Давньоруські міста являли собою надзвичайно складні соціально-економічні та політико-адміністративні організми, основу господарського життя яких становили ремесло і торгівля, а також сільськогосподарське виробництво.

Удільні князі, ставши господарями земель, виступали в якості організаторів будівництва нових міст, зміцнення їх фортецями. Децентралізація дозволила краще пристосувати політичний устрій земель до місцевих умов. В одних землях великокнязівська влада встановилася в монархічній формі (Володимиро-Суздальське, Галицько - Волинське князівства), інші стали боярськими феодальними республіками (Новгород, Псков). Найяскравішим свідченням поступального розвитку Русі в цей час служить розквіт її культури. Таким чином, політична роздробленість - закономірний етап розвитку Давньої Русі.

Децентралізація дала простір новим тенденціям: економічної самостійності областей, їх підйому, розвитку самосвідомості, культури. Разом з тим руйнування єдиної держави зробило Русь беззахисною перед грізним монгольською навалою, що призвело до тяжких наслідків.