Розділ VI. Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства

Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства

Особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Розділ VII. Міжнародне співробітництво

Стаття 36. Участь України у міжнародному співробітництві з охорони дитинства

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони дитинства та захисту законних прав дитини відповідно до норм міжнародного права.

У порядку, встановленому законом, Україна укладає з іноземними державами договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.

Стаття 37. Міжнародні договори

Якщо міждержавним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про охорону дитинства, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ VIII. Прикінцеві положення

Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Кабінету Міністрів України у тримісячний термін:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього Закону.

Президент України

Відомості Верховної Ради України. 2001. № 30

Особливості виховної роботи в дитячому таборі

Дитячий табір є позашкільним виховним закладом, що створюється з метою зміцнення здоров'я, організації активного відпочинку, задоволення інтересів і духовних потреб дітей і підлітків.

Виховна робота в дитячому таборі включає розумне поєднання відпочинку, праці, спорту з пізнавальною, естетичною, оздоровчою діяльністю. Зміст, форми та методи роботи в дитячому таборі визначаються його статутом, педагогічним колективом і групуються на принципах ініціативи й самодіяльності дітей та учнівської молоді, демократії і гуманізму, розвитку національних і культурно-історичних традицій, пріоритетності загальнолюдських духовних досягнень і цінностей.

Підхід до виховання громадянина своєї держави як до безперервного процесу змушує всіх причетних до справи виховання молоді глибоко усвідомити сутність виховного процесу, його мету й основні завдання.

Виховання в дитячому таборі має дві взаємопов'язані сторони. Одна - це педагогічний вплив педагога-організатора (вожатого), колективу, друга - готовність вихованця сприйняти й усвідомити цей вплив. Для успішного виконання поставлених завдань педагоги мають глибоко усвідомити основні психолого-педагогічні закономірності й особливості виховного процесу. Зокрема, необхідно передусім враховувати, що спосіб поведінки дитини визначається з одного боку, безперервним зовнішнім впливом на неї, а з другого - її природженими та набутими індивідуальними якостями та внутрішнім психічним станом.

Виховання - процес безперервний. Нагромадження нових знань, зміна поглядів, переконань, звичок відбувається постійно. Розвиток фізичних і духовних сил дитини вимагає від неї все нових і нових способів урівноваження з оточуючим, що виявляється в її поведінці, діяльності, ставленні до інших людей, до праці, до природи і до самої себе. При цьому поведінка особистості, її ставлення до оточення; діяльність обумовлюються тими порівняно стійкими якостями, що з'явилися в неї як наслідок соціальних умов, виховних впливів, досвіду і стали основою її характеру.

Навчання і виховання - невіддільні процеси, проте вихователь має знати специфічні особливості кожного з них. Слід пам'ятати, що високий рівень розумового розвитку сам собою ще не гарантує автоматично високу моральну і громадянську зрілість. Учені пояснюють цей процес тими особливостями, що характеризують освоєння індивідом світу. З одного боку, дитина пізнає навколишній світ, а з другого - виробляє до нього своє ставлення. Нагромадження дитиною знань залежить від активності її мислення, а ставлення до знань, до життя - від багатьох інших сторін, що характеризують особистість: від її прагнень, переконань, інтересів, смаків, звичок, волі та характеру. Саме ці якості визначають, як дитина використає набуті нею знання, наскільки надасть своїй діяльності гуманістичного спрямування і керуватиметься загальнолюдськими цінностями. При цьому знання не прямо впливають на розвиток зазначених та інших якостей, а опосередковано, через почуття, що лежать в основі ставлення дитини до дійсності.

Джерелом формування особистості є її діяльність і спілкування. Одна із провідних закономірностей виховного процесу вказує на взаємозалежність доцільно організованої діяльності і розумно побудованого спілкування дітей з іншими людьми, насамперед з педагогами, та ефективності виховання. Отже, педагог має пам'ятати, що не включена в розумно організовану діяльність дитина залишається й поза позитивним виховним впливом. Але в процесі діяльності та спілкування дитина вибірково ставиться до виховних впливів, і не всі впливи мають ефективні результати, оскільки, як свідчить досвід, деякі з них дитина засвоює охоче й досить активно, інші - майже або зовсім не засвоює. Останнє спостерігається тоді, коли ці впливи не зачіпають внутрішню сферу особистості, її потреби, інтереси, бажання, почуття.

Психологи стверджують, що в дитячому і шкільному віці особистість формується під вирішальним впливом виховання, виховання в педагогічному значенні як цілеспрямованого впливу на особистість, що суттєво відрізняє його від випадкових і стихійних впливів наявністю чіткої програми, усвідомленої мети.

Єдність і взаємозалежність загальної мети і конкретних виховних завдань, а також єдність виховання та самовиховання - це специфічні закономірності виховного процесу. В.О. Сухомлинський писав, що якщо після дванадцяти років виховання не переходить у самовиховання, то про будь-яке виховання взагалі не можна говорити.

Саме тому важливим завданням педагогів-організаторів у дитячому таборі є продовження формування дитини як суб'єкта життя, розуміння нею того факту, що вона сама творить своє гідне людини життя. Це потребує насамперед формування у вихованців ціннісного ставлення до себе як до людини, до інших людей, їхніх вчинків, до природи, предметів, явищ, формування відповідальності за свою долю, за вміння розпоряджатися своїм життям як даром природи в соціальному, психологічному та біологічному розумінні. Це вимагає розвитку у вихованців філософського мислення, надситуативного сприйняття дійсності, вміння абстрагуватись, узагальнювати, бачити в одиничному загальне.

Мета виховання завжди зумовлена суспільними умовами та потребами, вона вбирає загальнолюдський і національний ідеал виховання молодого покоління. Ефективність виховання залежить від урахування у виховному процесі вікових та індивідуальних особливостей особистості вихованців, взаємозв'язку колективу (групи) з особистістю у виховному процесі.

Особистість є єдиним цілим, в якому кожна якість тісно пов'язана з іншими, і тому кожна риса особистості проявляється по-різному залежно від її співвідношення з іншими рисами. Наприклад, сміливість як якість особистості може мати цілком різне значення залежно від того, поєднується вона з обережністю і розрахунком чи з імпульсивністю, гарячковістю, з високою громадянськістю чи з зарозумілістю і пихою. Тому не можна дитину «формувати» частинами, треба завжди підходити до виховання як до цілісної системи.

З другого боку, слід враховувати, що і кожний виховний вплив дає комплексний ефект. Так, екскурсія до краєзнавчого музею дає дітям певні знання про рідний край, формує відповідні громадянські почуття (патріотизму, національної гідності і самоповаги, бажання стати корисним своєму народові тощо), розвиває естетичні смаки і потреби, виховує бережливе ставлення до природи рідного краю, формує ідеали, прагнення, вчить спілкування з іншими людьми, прищеплює любов до рідної мови, повагу до мов і культур, традицій інших народів.

Проте, як уже зазначалося, виховний ефект залежить від активної та позитивної внутрішньої позиції вихованця. Тому педагогу слід пам'ятати, що виховна робота має бути особистісно зорієнтованою, базуватися на особистісно діяльнісному принципі організації виховної роботи, що передбачає активне включення вихованця у виховний процес на засадах співпраці, діалогу, партнерства, високої вимогливості та глибокої поваги до нього.

Процес формування особистості динамічний. Результати виховання завжди віддалені. Проте на кожному етапі можна і треба діагнозувати рівень сформованості основних інтегративних якостей особистості, до яких учені відносять такі риси, як громадянськість мужність, мудрість (як знання цінності речей, явищ і вчинків), почуття справедливості, творчу спрямованість, працьовитість. Підкреслюємо, що це інтегративні стрижневі риси, наявність яких сприяє формуванню повноцінної, всебічно розвиненої, щасливої людини, яка може реалізувати свої інтереси й інтереси свого народу, людства в цілому.

Сучасне покоління дітей живе і формується у принципово відмінних умовах порівняно зі старшими братами й сестрами, а тим більше з батьками. Поглиблення соціального розшарування суспільства, розвиток ринкових відносин, приватної власності, певна розмитість моральних ціннісних орієнтирів, зростання ролі релігії - усе це реалії, які формують свідомість підлітків і до яких вони намагаються пристосуватися. З одного боку, їх характеризує вищий рівень відкритості, а з другого - гостре відчуття своєї соціальної незахищеності, їх турбують взаємини з однолітками, батьками, вчителями, більшість з них переживають почуття страху, не відчувають турботи про них, любові дорослих.

Нестабільність усіх сфер життя формує моральну нестабільність. Поряд з традиційною гуманістичною шкалою цінностей (добро, чесність, безкорисливість, любов до Батьківщини) зростає індивідуалізм, нехтування інтересами інших людей, прагматизм, переорієнтація на власні інтереси, особисте благополуччя. Девальвуються цінності, пов'язані зі служінням суспільству, державі, народу, падає престиж освіти, культури, посилюється інтерес до «красивого» життя, яке, на думку частини підлітків, не потребує ані знань, ані професійних навичок, ані серйозного, відповідального ставлення до праці.

Серед тих, хто приїздить до дитячих таборів, є й багато таких, яких складні матеріальні умови змушують самостійно шукати заробіток. На жаль, державної програми планування робочих місць для них немає, тому найчастіше їхня робота пов'язана з різними видами торгівлі, обслуговування, іноді з порушенням закону. Для певної частини підлітків постійним джерелом доходів стали азартні ігри, рекет (щодо молодших учнів: вимагання грошей, викрадення з метою викупу), підліткові «мафіозні структури» (за певну плату виконання замовлень, кого і коли побити тощо).

Усе це реалії нашого часу. Контингент тих, з ким доведеться працювати педагогу-організатору у таборі, дуже строкатий за рівнем вихованості, загальним розвитком, інтересами, ідеалами, світоглядом. Звичайно, час перебування дитини в таборі занадто короткий, щоб радикально змінити її. Проте можливості виховного впливу на неї в таборі практично не обмежені: це раціональна організація життя, гурткова робота, зустрічі, активна участь дітей у підготовці і проведенні загонових і загальнотабірних заходів, бесіди, повсякденне спілкування з дитиною в їдальні, спальних приміщеннях, на загонових місцях, під час купання, ігор, прогулянок, вільного часу, коли все має виховне значення: репліка, жарт, приказка, оцінка, судження, реакція, погляд і навіть мовчання.

Виховна робота в дитячому таборі має ряд специфічних особливостей порівняно з виховним процесом у школі.

По-перше, виховний процес в дитячому таборі планується і здійснюється з урахуванням того, що діти повністю відірвані від сім'ї і батьківського піклування. Тому на педагогічний колектив табору покладається завдання забезпечити повноцінне життя і виховання дітей.

По-друге, всі види виховної діяльності здійснюються в тимчасових дитячих колективах, з різним соціальним досвідом дітей, із різних умов життя і виховання, із сільської або міської місцевості; діти проживають у колективах, створених в умовах літа, з певним оздоровчим режимом дня.

По-третє, виховна робота будується на принципах добровільної участі дітей у різних справах, у вільному виборі ними занять. Це передбачає створення педагогами варіативних програм діяльності.

По-четверте, короткотривалий період існування табірного колективу вимагає чіткого початку і завершення табірної зміни, обов'язкової оцінки діяльності кожної дитини, надання дітям можливості бачити і розуміти результати своєї праці.

По-п'яте, значні виховні можливості має і сам тимчасовий дитячий колектив табору. У новому оточенні, під час активного спілкування інтенсивніше, повніше розкривається особистість дитини, інколи в таких умовах скоріше можна помітити те, що в школі залишається прихованим, тобто краще вивчити і зрозуміти дитячу психологію.

Моральна атмосфера дитячого табору, доброзичливе ставлення однолітків і педагогів до кожної дитини сприяють самоствердженню тих дітей, які у шкільному житті вважалися «важкими». У таборі діти самостійніші, ніж удома. Тут значно менше регламентацій, менше людей, що стримують прагнення до самостійності, і більше умов, що стимулюють творчий розвиток, ініціативу, кмітливість, активність дитини.

По-шосте, у виховному процесі дитячого табору беруть участь як професійні педагоги, так і представники інтелігенції, робітники, студенти, які часто будують свої стосунки з дітьми на основі педагогічної інтуїції і власного менталітету.

По-сьоме, виховний процес у дитячому таборі здійснюється у сприятливих умовах природного середовища і соціального оточення. Усе, що є навколо, може стати зоною дитячої турботи, загонової дії. Табір і його околиці - нове, незнайоме для дитини оточення. Воно, звісно, приваблює дитину, і треба їй допомогти пристосуватися у ньому. Що тут було раніше - багато століть тому, під час минулої війни? Проаналізувати елементи народної культури, звичаї, розвиток життя протягом століть тощо.

Водночас необхідно постійно дбати про безпеку життя дитини у природному й соціальному мікро- та макросередовищі.

По-восьме, виховна робота з дітьми має забезпечити дотримання ними режиму дня, порядку і чистоти спальних приміщень, чистоту білизни, виконання санітарно-гігієнічних вимог. Особливо уважно слід організовувати виховну роботу із збереження стану здоров'я дітей, профілактики захворювань, створення порядку та затишку у спальних приміщеннях, ігрових кімнатах, кінозалах, місцях відпочинку. Значне місце у виховній роботі з дітьми відводиться культурі харчування.

По-дев'яте, особливістю виховної роботи в дитячому таборі є оздоровлення дітей з використанням моря, лісу, походів, транспортних екскурсій. Саме тут має бути чітка виховна робота із самозбереження життя дітей і педагогів, попередження можливого травматизму і захворювань.

По-десяте, велика кількість виховних завдань, що їх необхідно вирішувати протягом зміни, створюють напружений ритм роботи всього педагогічного колективу, мобілізують його творчі сиди і допомагають у досягненні головної мети:

• оздоровлення дітей, створення у них доброго емоційного настрою, привнесення почуття гри, романтики в їхнє повсякденне життя;

• виявлення інтересів, захоплень дітей, розвиток бажання дістати нові знання, вміння, навички;

• навчання дітей діяти в колективі;

• залучення до трудових справ на користь і радість оточуючих.

Урахування педагогічним колективом зазначених особливостей виховної роботи в дитячому таборі є передумовою для створення у таборі життєрадісної атмосфери і забезпечення повноцінного відпочинку і розвитку дітей.