54. Соціальний контроль.Його структура,ф-ції, механізми, способи здійснення.

Соціальний контроль стосовно суспільства виконує дві основні, функції: а)охоронну;б)  стабілізуючу.

Соціальний контроль — найефективніший спосіб, за допомогою якого інститути суспільства організують життєдіяльність простих громадян. Способи здійснення соціального контролю відрізняються величезною розмаїтістю, вони залежать від ситуації, цілей і характеру конкретної групи, у відношенні якої вживаються. Діапазон їхнього застосування величезний: від з’ясування стосунків «віч-на-віч» між конкретними людьми до психологічного тиску, фізичного насильства, економічного примусу людини з боку суспільства.

виділяють внутрішній (самоконтроль) і зовнішній соціальний контроль.

Самоконтроль ґрунтується на тому, що індивід самостійно регулює свою поведінку, погоджуючи її із загальноприйнятими нормами. У процесі соціалізації норми засвоюються настільки міцно, що люди, порушуючи їх, почувають себе незручно. У таких випадках у людини зазвичай виникає почуття провини, і тоді говорять про муки совісті. Совість — прояв внутрішнього контролю.

Чим вище розвинений самоконтроль у членів суспільства, тим менше цьому суспільству доводиться вдаватися до зовнішнього контролю. .

Зовнішній контроль — це сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поведінки й законів. Він підрозділяється на формальний (інституціональний) і неформальний (внутрішньогруповий).

Формальний контроль заснований на схваленні або осуді з боку офіційних органів влади й адміністрації.

Неформальний контроль заснований на схваленні або осуді з боку групи родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, що виражається через традиції й звичаї або засоби масової інформації.

Традиційна сільська громада контролювала всі аспекти життя своїх членів: вибір нареченої, способи залицяння, визначення імені немовляти, методи розв’язання суперечки й конфліктів і багато чого іншого. Ніяких писаних норм не існувало. Як контролер виступала громадська думка, що найчастіше спиралася на думку, найстарших членів громади. У єдину систему соціального контролю органічно впліталися релігійні вимоги.

У компактних первинних групах постійно діють надзвичайно ефективні й одночасно дуже тонкі механізми контролю, такі, як переконання, глузування, плітки й презирство. На відміну від методів формального контролю, наприклад, догани або зниження на посаді, неформальні методи доступні практично всім.

Формальний контроль історично виник пізніше неформального—у період зародження складних суспільств і держав.

У сучасному суспільстві значення формального контролю постійно зростає, оскільки в країнах з багатомільйонним населенням набагато сутужніше підтримувати стабільність і порядок. Адже неформальний контроль за індивідом з боку такого суспільства обмежений невеликою групою людей. У великій групі він неефективний. Тому його називають локальним.(місцевим). Формальний контроль носить всеохоплюючий характер, він діє на всій території країни. Він глобальний, і його завжди здійснюють особливі люди — агенти формального контролю. Це професіонали, тобто особи, спеціально навчені й одержуючі зарплату за виконання контрольних функцій. До них відносять суддів, поліцейських, лікарів-психіатрів, соціальних працівників, спеціальних посадових осіб церкви тощо. Якщо в традиційному суспільстві соціальний контроль тримався на неписаних правилах, то в сучасних суспільствах його основою виступають писані норми: інструкції, укази, постанови, закони. Соціальний контроль набув інституціональної підтримки.

Формальний контроль здійснюють такі інститути сучасного суспільства, як суди, установи, армія, виробництво, засоби масової інформації, політичні партії, парламент, уряд.